71. Управління витратами на підприємстві.

Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми як пошук і виявлення чинників економії ресурсів, нормування витрат ресурсів, планування витрат за їхніми видами, облік та аналіз витрат, стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.

Управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідності. Місце витрат – це місце їхнього формування, тобто робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех та інше.

Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром відповідальним за їхній рівень. За центрами відповідальності складаються кошториси, тобто планові витрати, обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції чи послуг.

Поділ витрат на змінні, пропорційні та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою:

С=Сзв*N+Спв,

Де Сзв – змінні витрати на одиницю продукції,

N – обсяг виробництва продукції в натуральному виразі,

Спв – постійні витрати за даний період.

Згідно з цією формулою загальні витрати на одиницю продукції:

Соп=Сзв+Спв/N.

З цієї формули видно, що зі зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат, тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості продукції. Цю закономірність покладено в основу аналізу залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва, коли треба знайти або вибрати найкращі варіанти проектних і планових рішень.

В зв’язку з цим виникає потреба у визначенні критичного обсягу випуску певної продукції в натуральному виразі.

Критичний обсяг випуску продукції визначається так:

Nкр=Спв/(Ц-Сзв),

Де Ц – ціна одиниці продукції.

Критичний обсяг виробництва, тобто точку беззбитковості, можна визначити і в грошовому вимірі, що є найбільш прийнятним для багато продуктового виробництва.

72. Сукупні витрати та собівартість продукції, послуг.

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Це перш за все валові витрати, кошторис виробництва, собівартість валової, товарної і реалізованої продукції.

Показник валових витрат зведено у систему економічних обчислень та обліку на підприємствах для визначення оподаткованого прибутку згідно з законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Він є синтетичним показником і включає не тільки ті витрати, що формують собівартість продукції, а й інші.

Кошторис виробництва – це витрати підприємства, які зв’язані з основною його діяльністю незалежно від того, чи відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складають за економічними елементами, такими як:

1. матеріальні витрати

2. зарплата

3. відрахування на соц. Потреби

4. амортизація основних фондів і нематеріальних активів

5. інші витрати

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємства, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами:

1. це синтетичний, який ґрунтується на кошторисі виробництва

2. полягає в підсумуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів:

,

де Ст. – собівартість товарної продукції

n- кількість найменувань продукції або послуг

Сі – собівартість одиниці і-тої продукції, послуги

Nі – виробництво і-тої продукції чи послуг у натуральному вимірі

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції – факторний. Він непогано опрацьований методично і може бути цілком застосований як допоміжний6

,

де Стр – собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового періоду, тобто розрахункова собівартість.

м – кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді.

Сj – зміна собівартості в плановому періоді під впливом j- того фактора.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів (Сот) обчислюється на планових обсягах виробництва, як різниця витрат до і після впровадження заходу:

Сот=(С₂-С₁) N₂,

де С₂ і С₁ – витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу

N₂ – обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки в розрахунковій собівартості (Стр) умовно-постійні витрати взяті на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:

_,

DСуп – відносна зміна витрат у плановому періоді

Супб – абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді,

Рв і Рун – зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно постійних витрат в %.