58. Конституційно-правова природа та особливості федералізму у сша.

Американський федералізм - це динамічний багатомірний процес, де можна виділити як конституційні аспекти, але й економічні, адміністративні і політичні. Особливо це належить до сучасному періоду.

Сполучені Штати Америки - федеративна держава. Суб'єктами федерації є 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розташованою в ньому столицею - м. Вашингтон. Територія федерації включає також острови Пуерто-Ріко і Гуам. Острови Мікронезії (республіка Палау, Сполучені Штати Мікронезії та ін.) є «асоційованими державами» із США. Вони мають обрані парламенти і президентів. Пуерто-Ріко вважається «державою, що вільно приєдналася». Закони США мають тут верховенство як і в Штатах, але всі ці території не мають свого представництва в Сенаті, а у Палаті представників - тільки делегата з правом дорадчого голосу. В прямому правлінні находяться також острови Східне Самоа га Віргінські острови, які мають статус територій США.

Штати - державні утворення, але вони не володіють державним суверенітетом і не мають права виходу із США. Вони приймають свої конституції, які відповідають основним положенням Конституції Сполучених Штатів Америки.Структура органів штатів відповідає структурі федеральних органів. Законодавчу владу у штаті здійснює лігіслатура (як правило однопалатна), виконавчу - обраний населенням губернатор, судову - Верховний Суд та інші суди штату.Конституція США визначила принципи розмежування владної компетенції федерації і штатів. Вона встановлює сферу виключної компетенції федерації. За межами встановленої компетенції свої повноваження реалізують штати та їх органи. Продовж кількох останніх десятиліть федеральний уряд Сполучених Штатів Америки неухильно нарощує адміністративну міць.

Сьогодні федеративні відносини у США коригуються трьома способами: по-перше, внесенням формальних поправок до Конституції країни, по-друге, рішеннями Верховним судом і він, використанням механізму "федерального випередження".

59. Конституційно-правова природа федералізму та особливості у фрн.

16 земель федерації володіють державністю зі всіма суверенними правами і компетенціями. Цеозначає: все, що належить влаштувати і відрегулювати в загальних інтересах,відноситься до компетенції федерації. За всі інші питання несуть відповідальність землі. Наслідком федерального устрою є те, що громадянин не протистоїть єдиної, неподільної, а значить і всесильної,центральної державної влади.Метою федерального порядку є перешкоджання зайвої концентрації влади. Розподіл компетенції означає і розподіл влади. Участь населення в політичних рішеннях теж більше, так якіснує безліч політичних органів на обмеженій території.

Федеральні землі - це не провінції, а держави із власною державною владою. Вони мають свою власну земельну конституцію, яка повинна відповідати принципам республіканської, демократичної, соціальної і правової держави у відповідності до Основного закону. В Основному законі повноваження федерації були встановлені відповідно до того, чи положення для земель повинні бути єдиними, чи бажана власна сфера компетенцій. Це чітко спостерігається при розділенні повноважень федерації на виключне, конкуруюче і загальне законодавство. При конкуруючому законодавстві землі мають право приймати закони, якщо федерація не почне сама вирішувати ті ж самі питання за допомогою законів. Землям передані певні сфери законодавства в рамках федеральних приписів. Сюди належать, наприклад, система вищої освіти, охорона природи і ландшафтів, планування місцевості і водний баланс. Ряд інших надрегіональних, орієнтованих на майбутнє завдань, які не наводяться в Основному законі, плануються, регулюються відповідно до законів і фінансуються сьогодні спільно федерацією і землями. У законодавстві землям належать сфери дій, які федерація не виконує або які не наведені в Основному законі. Так, переважна частина системи освіти і культурної політики як вираз “культурного суверенітету” належить до законодавчої компетенції земель. Сюди входять також комунальне право і поліцейська система. Серед особливих наслідків федералізму слід відзначити, що у Німеччині регіональні структури мають власні суди. Конституційний суд кожної землі має розглядати суперечки щодо відповідності земельного права її конституції. Інші судові органи, навпаки, мають уніфікований характер внаслідок їх прямої (а не паралельної, як у Сполучених Штатах Америки) ієрархічної підпорядкованості. Тут будь-які суди є органами земель, крім вищих судів кожної інстанції, які мають федеральний характер.

Розподіл компетенцій і завдань між федерацією і землями має відбуватися в ідеальній формі згідно з принципом субсидіарності, хоча цей принип в німецькій конституції й не закріплений. Згідно з цим принципом федерація переймає тільки ті завдання і компетенції, які вона може виконувати ефективніше, ніж це роблять землі. За землями закріпленна велика частина компетенцій щодо організації адміністрації та судочинства. Важливою функцією федерації є функція другого рівня розподілу влади, його ще незивають вертикальним розподілом влади. Бундесрат– друга палата парламенту – є представництвом інтересів урядів німецьких земель на федеральному рівні, але не зважаючи на це, Бундесрат залишається конституційним органом федерації, а його права та повноваження визначаються федеральним і аж ніяк не земельним правом.