19. Конституційно-правові ознаки змішаної республіки.

Змішана респ.форма правл-ня вперше виникла в Фр.у 1958 році, зараз діє в Румунії, Болгарії, Литві, в багатьох постсоціалістич.кр-нах.

В цій форми правл-ня поєд.елементи през.і парл.рес-ки.

Зміш.форму през.рес-ки мож.охар-зувати такими рисами:

А) през.рес-ки:

През-нт обирається на прямих всезаг.виборах без уч.парл-нту.

През-нт формує уряд на непарл.ос-ві, діє принцим несуміс-сті портфеля міністра і деп..мандата, але звичайно коли у парл-нт володіє п-вим вотума недовіру, то през-нт повинен узгодити свою волю із розстановкою сил у парл-нті і призначити головою уряду ос., яка користується довірою у парл-нті. Це може привести до ситуації, що проез-нт представляє одну політ.силу, а при ньому складається з осіб, які поділяють інші політ.погляди.

Уряд фактично відповідальний перед през-нтом, а не перед парл-нтом. През-нт здійс.заг.кер-во урядом.

Глава д-ви наділений широким колом повноважень, вплоть до надзвичайних, коли повноваження парл-нту є обмежені.

Б) парл.рес-ки:

През-нт є главою д-ви, але не вик.вл. на чолі уряду стоїть прем’єр-міністр.

Уряд формально-відповідальний перед парл-нтом чи його палатою.

През-нт має право дострокового розпуску парл-нту.

20. Суперпрезидентська та монократична республіки.

Нарешті, серед конституцій можна знайти й такі, які встановлюють як форму правління суперпрезидентську республіку. Такі конституції мають яскравий авторитарний характер, зосереджуючи всі можливі важелі влади в руках президента. Ставлячи законодавчу владу в підлегле становище, вони, власне кажучи, знищують систему стримувань і противаг, що є однією з характерних ознак "класичної" президентської республіки. Суперпрезидентську республіку встановлюють новітні конституції Туркменистану 1992 p., Узбекистану 1992 р. і Перу 1993 р.

Президент, крім звичайних повноважень, які йому належать у президентській республіці, може розпустити за своїм бажанням законодавчий орган влади.

Конституції суперпрезидентських республік установлюють досить своєрідні підстави для розпуску парламенту. Так, президент Узбекистану може розпустити законодавчий орган "У разі виникнення в складі Олій Мажліса Республіки Узбекистан (офіційна назва вищого законодавчого органу в цій країні. – Авт.) непереборних розбіжностей, що ставлять під загрозу його нормальне функціонування, або кількаразового прийняття ним рішень, що суперечать Конституції". Подібне формулювання міститься в Конституції Перу 1993 р. У Туркменистані президент може оголосити референдум про достроковий розпуск парламенту, або просто "попросити" парламент саморозпуститися, або розпустити його, якщо останній протягом 18 місяців двічі висловить недовіру Кабінету міністрів. Новітні суперпрезидентські конституції містять чимало інших механізмів посилення влади президента. Наприклад, у Туркменистані над парламентом (меджлісом) стоїть "вищий представницький орган народної влади" (Халк маслахати), що складається із президента, депутатів Меджлісу і безлічі вищих посадових осіб, більшість із яких призначена президентом. З огляду на малу чисельність Меджлісу (50 осіб) зрозуміло, що ставленики президента у "вищому представницькому органі народної влади" завжди будуть мати абсолютну більшість, тим часом саме цьому надпарламентському органу належать усі ключові повноваження, включаючи вирішення питань про доцільність зміни конституції та висловлення недовіри президентові.

Монократична республіка передбачає необмеженість влади особи, що формально обирається. За типом легітимності монократична республіка може бути вождістською (вождя підтримує майже все населення країни) чи автократичною (автократа підтримує певна частина населення, хоча формально може підтримувати все населення країни). Прикладами вождістських республік був СРСР за часів Й.В. Сталіна, нацистська Німеччина чи фашистська Італія. Прикладом автократичної республіки є кауділізм в Іспанії (Франко), Португалії (Салазар), Парагваї (Стресснер) тощо. Монократична республіка характерна для "молодих" держав країн Тропічної Африки, а також для деяких соціалістичних держав (КНДР). У державах із такою формою правління (Демократична Республіка Конго, Малаві та ін.) влада президента значно посилена в результаті того, що останній є лідером правлячої (інколи – єдиної) партії.