1.Особливості джерел конституційного права в державах, що належать до англосаксонської системи права.

До джерел права у державах з англосаксонською системою права відносяться такі як: конституція(у ВБ неписана), що складається із сукупності різних документів, закони(зокрема, конституційні), міжнародні договори. Проте особливістю цих держав є те, що джерелами права є судові прецеденти , які маюь загальнообовязковий характер. Значне місце в державному праві зарубіжних країн займають судові прецеденти – раніше винесені рішення судів, прийняті за обов'язковий зразок судами того ж або нижчого рівня у вирішенні аналогічних питань у майбутньому. У конституційній практиці зарубіжних країн судові прецеденти в основному стосуються регулювання правового становища особи та порядку здійснення і захисту демократичних прав і свобод. Найбільш широкого використання судові прецеденти набули у Великобританії та ряді інших англосаксонських країн. Безліч найважливіших державно-правових питань вирішується на основі судових прецедентів, що склалися двісті, триста і більше років тому.

У Великобританії, США, Індії суддями створена ціла система норм, що іменується загальним правом, на відміну від статутного права, тобто законів, прийнятих парламентами. Визнання судового прецеденту джерелом державного права означає, що судові органи здійснюють не лише юрисдикційну (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчу функцію.

Подібники прецеденту є ампаро і доктрина легаль. Ампаро - це норма, створювана мексиканським Верховним судиму процесі розгляду справ, пов'язаних із питанням про права людини. Доктрина легаль застосовується в Іспанії установить правило, вироблене Верховним судом у результаті винесення декількох однотипних рішень.

У англосаксонських країнах, а також у країнах, що сприйняли основи англосаксонської правової системи, найважливіші питання державного життя регулюються звичаями (у літературі вони називаються конституційними угодами або конвенційними нормами). Особливість цього виду джерел конституційного права полягає в тому, що норми , які випливають зі звичаю, не можуть бути захищені в суді" Вони дотримуються лише в силу традиції і лише доти, доки всі учасники конституційних правовідносин згодні зі станом справ. Звичаї не фіксуються в нормативних документах. Наприклад, у Великобританії монарх підписує всі представлені йому законопроекти. Однак з формального погляду ніщо не перешкоджає йому відмовитися зробити це, тобто накласти на білль, схвалений обома палатами парламенту, вето. Саме тому

право вето, не використовуване британськими монархами вже три століття, прийнято називати їх "сплячими" повноваженнями.

Для того щоб склався звичай, потрібен значний час (десятки або навіть сотня років). Його основною функцією вважають уточнення конституційно-правової практики. Наприклад, палати двопалатних законодавчих органів, як правило, є рівноправними за своїм юридичним статусом, назви "верхня" і "нижня" – лише данина історичній традиції, що відображає рух законопроекту. Водночас звичай може впливати на поведінку людей. У США під час виборчої кампанії саме усталений звичай змушує виборщиків голосувати за кандидата від своєї партії.

Серед джерел державного права зарубіжних країн слід назвати також акти, що видаються в порядку тлумачення конституційних норм і законів. У Великобританії та багатьох інших країнах акти тлумачення законів є дуже поширеними джерелами права. Тлумачення законів здійснюється або главою держави, або судами. Предметом тлумачення можуть бути як окремі статті конституції, так і положення конституційних, органічних і звичайних парламентських законів, що містять у собі норми державного права. Подібна інтерпретація нормативно-правової бази не лише слугує цілям правозастосування, а й може серйозно впливати на правову систему. Як на приклад можна послатися на державну практику США, де довільне тлумачення президентом актів Конгресу часом стає одним із різновидів нормоустановчої діяльності виконавчої влади.

Серед джерел К.П.виділяють також доктринальні джерела, які також особливо поширені в країнах англосакс.с-ми права. Цю групу джерел складають праці видатних вчених, а точніше витяги з їх праць, які застосовують у випадку, якщо норм права не достатньо, існує правова прогалина, і суди застосовують їх для посилення своєї аргументації.