121. Загальна характеристика законодавства України щодо інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність як різновид господарської діяльності має свою нормативну основу – інвестиційне законодавство. Інвестиційне законодавство – це сукупність нормативних актів, що регулюють інвестиційні відносини – щодо безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і щодо керівництва такою діяльністю. Основними нормативно-правовими актами, які регулюють процедуру здійснення іноземних інвестицій в Україну, на цей час є: Господарський Кодекс України; •Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року; •Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року; •Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування» від 27 квітня 2010 року; •Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій» від 07 серпня 1996 року;•Постанова Правління Національного банку України «Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну» від 10 серпня 2005 року.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності. Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів. Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:• новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;• цінні папери (акції, облігації та ін.); • цільові грошові внески;• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність. Суб'єктами інвестиційної діяльності є: інвестори (замовники); виконавці робіт (підрядники); користувачі об'єктів інвестиційної діяльності; постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції; юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.); громадяни України; іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

120. (82,118) Правовий механізм арбітражного вирішення міжнародних економічних спорів.

Використовуючи інститут міжнародного комерційного арбітражу, учасники міжнародних економічних відносин можуть бути впевнені, що арбітражне рішення буде виконане в будь-якій державі-учасниці Нью-Йоркської конвенції про визнання та примусове виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року, за виключенням обмеженого кола обставин, перерахованих в цій конвенції, за якими відповідний компетентний державний орган має право відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення. Арбітражний порядок врегулювання міжнародних комерційних спорів має ще декілька істотних переваг по відношенню до судового. Розгляд спору в міжнародному комерційному арбітражі носить виключно демократичний характер. Свобода вибору складу арбітражного суду є однією із найбільших переваг арбітражу у порівнянні з судовим порядком розгляду спорів. Сторони мають можливість прийняти до уваги особистість арбітра, його професійну кваліфікацію, знання та досвід роботи. Звичайні суди не надають такої можливості. Сторони в разі звернення до міжнародного комерційного арбітражу можуть обрати місце проведення арбітражу та мову арбітражного розгляду, вони можуть встановити частково або повністю саму арбітражну процедуру, а також виключити спір з-під дії права та вирішити його по справедливості. Процедура арбітражного розгляду проста, вона не регламентується багатьма процесуальними нормами, які регулюють судову процедуру, що забезпечує відносну швидкість розгляду спорів в порядку арбітражного провадження, а для організацій та компаній, які ведуть торгові та інші операції, це має особливо велике значення.

Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв'язання. Дві різновидності Міжнародного арбітражу: 1) Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов'язаних з їх невиконанням;2) Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв'язання конкретного спору. Відповідно до Статуту ООН сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і безпеки, повинні намагатись розв'язати його мирними засобами

Міжнародний арбітраж - це третейський суд для розв'язання спорів між державами, створений на основі угоди сторін, рішення якого мають для них обов'язкову силу. Склад арбітражу (один суддя-арбітр або декілька), порядок його діяльності, а також підлягаючі застосуванню норми права визначаються угодою сторін у спорі, що іменується компромісом.

Арбітраж завжди формується з непарного числа членів, один із яких є суперарбітром або головою. Іноді арбітраж складається з одного арбітра. Загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1949 року встановив, що якщо сторони не погодяться про інше, то арбітраж буде складатися з п'яти членів. Сторони можуть призначити по одному члену зі своїх громадян, два другі третейських судді і суперарбітр обираються ними за згодою з числа громадян третіх держав.

Якщо в компромісі не сказане інше, арбітри повинні застосовувати норми, зазначені в статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН. У резолюції 1958 року Генеральна Асамблея ООН рекомендувала державам брати до уваги зразкові правила арбітражного розгляду, підготовлені Комісією міжнародного права.