38. Імунітет держави та його значення у мев.

Імунітет держави у широкому застосуванні — це принцип, згідно з яким до держави або її органів і представників не може бути заявлений позов в іноземному суді без її згоди. У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет грунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. У теорії та практиці держав розрізняють декілька видів імунітету: 1) судовий; 2) від попереднього забезпечення позову; 3) від примусового виконання судового рішення; 4) майновий (власності). Застосування імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці. Проте нині немає єдності в розумінні обсягу та сфери застосування цього принципу. У зв'язку з цим з 1978 р. Комісією міжнародного права ООН проводиться робота з питань юрисдикційного імунітету держав. її результатом став збірник "Матеріали про юрисдикційні імунітети держав і їх власності". Сьогодні в доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого). Відповідно до теорії абсолютного імунітету держави імунітет заснований на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права — суверенній рівності держав. Держава завжди є єдиним суб'єктом, хоча вияв її правосуб'єктності може бути різним.

37.Регіональні міжурядові міжнародні організації (загальна х-ка). (62)

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Ця організація перебуває у стадії становлення. Слід зазначити істотну особливість ОБСЄ як організації — вона заснована не міжнародно-правовою, а політичною угодою. Майже через 20 років успішної роботи політичного форуму — Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) — рішенням будапештської наради 5-6 грудня 1994 р. вона була трансформована в організацію (ОБСЄ), що має на меті досягнення таких цілей: створення сфери загальної безпеки шляхом використання норм і стандартів; забезпечення реалізації усіх зобов'язань НБСЄ; залишатися консультативним форумом; сприяти розвиткові превентивної дипломатії і заохочувати його; сприяти врегулюванню спорів і конфліктів; заохочувати миротворчі операції; здійснювати контроль за озброєннями і роззброєнням; сприяти забезпеченню прав людини; розвивати співробітництво в напрямі утвердження ринкової економіки. Співдружність Незалежних Держав (СНД). Однією з нових структур, що виникли на пострадянському просторі, стала СНД. Її установчими документами є Угода про створення СНД від 8 грудня 1991 p., Протокол до Угоди та Алма-Атинська декларація від 21 грудня 1991 р. Статут СНД був прийнятий на засіданні Ради голів держав 22 січня 1993 р. Метою СНД є: здійснення співпраці в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях; утворення загального економічного простору; забезпечення прав та основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права та документів ОБСЄ; співробітництво між державами-членами в забезпеченні міжнародного миру та безпеки та здійсненні роззброєння; взаємна правова допомога та співробітництво в інших галузях правових відносин; мирне вирішення спорів та конфліктів між державами СНД (ст. 2 Статуту). Співдружність має діяти на підставі загальновизнаних принципів міжнародного права. При цьому СНД не укладає міжнародних угод від свого імені.