19. Соціальна організація

Соціальні системи - це підпорядковані у певному відношенні множини індивідів та груп індивідів, які взаємодіють між собою і створюють цілісність. Важелями, що спонукають об'єднуватися є потреби та обмеження, притаманні кожній людині. Організація є сукупністю двох або більше індивідів, діяль­ність яких спрямована на досягнення свідомо коорди­нованих цілей. Характер соціальних зв'язків всередині організації нав'язується організацією. Організація почи­нає жити самостійним життям, часто-густо не залежним від людей, які її створили. У такому розумінні організація є соціальною спільністю. Соціальна спільність - це сукупність інди­відів, яка реально існує, емпірично фіксується, вирізняється відносною цілісністю і є самостій­ним суб'єктом соціальних дій та поведінки. Найбільш важливим компонентом соціальних систем є людина. Людина - це суспільна та свідома істота, яка пов'язана з іншими безліччю різних відносин і форм взаємодії. Основною її властивістю активна, цілеспрямована поведінка. Саме індивід надає організованому цілому постійну різноманітність, що дозволяє цілому адаптуватися до зов­нішнього середовища і тому забезпечувати йому необ­хідну рівноважність та стійкість. Риси соціальної організації: Стабільна взаємодія елементів, що сприяє міцності й стабільності їх існування у просторі і часі; Відносно високий рівень згуртованості (прояв взаємодопомоги); Виразна однорідність складу; Входження в більш широкі спільноти як елементи структурних утворень. Основні види соціальних організацій: Формальні (створені свідомо) і Неформальні (утворені в середині).

Механізм регулювання в соціальних системах (розгляд. соц. підсистему о-ції): Цільова управлінська дія; Саморегуляція; Організаційний порядок.

20. Організаційний порядок

Управлінська діяльність завжди відбувається в організо­ваному просторі, тому управлінська праця здійснюється у середовищі різних відносин, цілей, зв'язків, норм, які сформувалися раніше. Отже, по відношенню до праці будь-якого керівника, вони є об'єктивними умовами та обмеженнями, тобто він діє у межах незалежної норма­тивної системи. Отже, збільшення попередньої управлінської діяльності призводить до ускладнення управління: це прояв історич­ної закономірності, згідно з якою вплив попередньої управлінської праці на нинішню (панування досвіду) посилюється. Аспекти організаційного порядку: організаційний порядок, в якому об'єктується попе­редня праця, має властивість знеособленості. Він запроваджується незалежно від індивідуальних носіїв; Організаційний порядок є важливим засобом подо­лання суб'єктивізму в управлінні, подолання обмеже­ності інтелектуальних можливостей керівника; Організаційний порядок характеризується відносною неповнотою, за його допомогою неможливо контро­лювати усі елементи системи. Типологія організацій: 1. За принципами управління: - унінодальні (мають ієрархічну структуру, на чолі влади – індивід, який вирішує все, будь-які проблеми, що виник. нижче); - мультинодальні (відсутня персоніфікована влада, рішення приймаються двома або кількома автономними відповідальними особами); - Гомогенні (однорід.) (о-ція керує своїми членами більше, ніж вони управляють о-цією); - Гетерогенні (різнорід.) (така о-ція керується своїми членами більше, ніж вона управляє ними). 2. За функціон. ознаками: - о-ції (ділові, суспіл. (спілки)), - напіво-ції (асоціативні, поселення). 3. З точки зору сусп. функцій: - задовол. люд. потреб (вироб-цтво, рекреація, соціалізація), - інтеграція (соц. контроль, соц. управління). 4. За ознакою визначення: - ціннісно-орієнтовані о-ції (поведінка визначається заданою системою цінностей); - о-ції, які форм. влас. цілі (мають властивість форм. для себе влас. цілі та змін. їх на підґрунті досяг. результатів, влас. еволюції та змін зовніш. середовища); - Цілескеровані (мають єдину, незмінну і головну мету, мета має бути досягнута, тимчас. функціонування); - Цілеспрямовані (діють відповідно чітко сформульованим цілям, постав. вищим рівнем і здатні змінюватися); - Цілеорієнтовані (мають не чітко сформульов. цілі, що задані вищим рівнем і які в пев. межах уточнюються); - Цілепридатні (діють для виконання однієї із другорядних цілей, завданих системою вищого рівня, тому їх діяльність має одиничний характер); - Паразитичні (мета діяльності є некорисною (шкідливою) для системи, тому що вони споживають ресурси. Система цінностей (технократ. і гуманіст.): 1.: Т. (природа – джерело безмеж. ресурсів), а Г. (природ. ресурси обмеж.); 2. Т: (Вищість над природою), а Г. (гармонія з природою); 3. Т: (природа – ворожа), а Г: (природа – дружня); 4. Т: (навкол. середовище необхід. змінити), а Г: (існує в крихкій рівновазі); 5. Т: (технократ. розвиток; ризик на виграш, розумність засобів, запам’ятов. інформації), а Г: (соціокульт. -!!-, гарантія безпеки, розуміння цілей, розуміння інформації).