29. Організаційна форма управління (офу)

Поняття «організаційна форма управління» (ОФУ) використовується для визначення організаційних структур, створених для здійснення певної цільової діяльності організаційним утворенням для досягнення визначеної мети. Структура - організаційна характеристика системи, що уявляє собою сукупність сталих, утворюючих систему зв'язків і відносин, які забезпечують стабільність та рівновагу системи, взаємодію, підпорядкованість та пропорційність складових. Організаційна структура управління (ОСУ) - це склад, взаємозв'язок і упорядкованість само­стійних управлінських підрозділів і окремих посад, які виконують функції управління. Елементи ОС: - Ланка управління - відокремлений підрозділ з точно визначеними функціями; - зв’язки безпосеред. взаємодії (забезпечують формування в системі нових систем, властивостей, які відсутні). Зв’язки поділ.: 1. Горизонтал. – коопіюваня та координування рівноправних ланок, сприяють ефективній взаємодії ланок одного рівня; 2. Вертикал з. – ієрархіч. з.: керівництва та підпорядкування, створ. коли існує кілька рівнів управ., а також є каналами передачі розпоряджень; 3. Лінійні – з-ки підпорядкування за всіма питаннями, передбач., що керівник реалізує владні повноваження та здійс. пряме одноосібне керівництво підлеглими; 4. Функціонал. з. – підпорядкування в межах реалізації пев. функцій управління можуть виконувати дорадчі, інформацій., рекомендац. функції; 5. Інваріантні – з., які можуть залишатися практич. незмін. за будь-якими умовами, які можуть бути обумовленими сутнісними характеристиками системи, її цільовою орієнтацією, функціонал. призначенням; 6. Варіабельні – з-ки, які за зміною ситуації змінюють свої характеристики, зміна змістовної насиченості, перехід зв’язків з однієї класифікаційної групи до іншої. Відносини між ланками управління підтримуються завдяки зв'язкам, взаємовідносинам, комунікаціям. Організаційне проектування - це процес вибору організаційної структури, яка найкраще відповідає цілям і завданням організації, а також зовнішнім та внутрішнім чинникам, що на неї впливають. Вимоги до організац. структур: - Адаптивність (здат. ОС пристос. до змін зовніш. с.); - Гнучкість (здат. реагувати на зміни попиту); - Адекватність (постійна відповідність ОС параметрам керованої системи); - Спеціалізація (функціонал. залежність структур підрозділів обмеження та конкретизація сфер діяльності керуючих ланок); - Оптимальність (налагодження раціонал. зв’язків між рівнями та ланками); - Оперативність (не допущення незворотніх змін у керованій системі при прийняті рішень); - Надійність (гарантійна достовірність передачі інформації); - Економність (відповідність витрат на утримання органів управління можливостям о-ції); - Простота (легкість розуміння і пристосування до пев. організацій. форми управління та участі персоналу в реалізації місії та досяг. мети о-ції

30. Види ос. Порівняння адаптивних та традиційних форм управ.

Структури о-ції поділ. : 1. За змістом та функціонал. призначенням: - Технологіч. (сукуп. зв’язків технолог. процесу операцій. діяльності; - організ. – управлін. (сукуп. зв’язків, що забезпеч. підпорядкованість, координування та регулювання діяльності о-ції з реалізації місії та досяг. цілей; - економ. – сукуп. відносин економ. взаємодії окремих членів о-ції; - соц.-психог. – сукуп. зв’язків, які встанов. соц. статус членів о-ції, психологіч. відносини між людьми. Принципи структуризації: первинність місії, цілей, комплексу функцій; визначення мети; пріоритет функцій над складом ланок; пріоритет об’єкту над суб’єктом; становище в зовніш. с.; адаптивність; повна координація; мінімум складності. Порівняння форм управління: Традицій. (бюрократич.) – добре зарекомендували себе у традицій. незмін. умовах; Адаптив. – більш пристос. до роботи у нестабільних умовах, коли проблеми, які виник., і необхідні дії неможливо розкласти на елементи і розподілити між окремими фахівцями. Т. – проблеми і завдання, з якими стикається о-ція, розподіл. на знач. к-сть дрібних завдань, що доручаються для виконання окремим підрозділам, фахівцям; А. – співробітники повинні вирішувати власні завдання, виходячи із загал. стану фірми Т. – кожний підрозділ вирішує своє завдання уособлено від завдань о-ції. Т. – права і обов’язки кожного фахівця ретельно, жорстко визначені і не змінюються; А. – Значна частина обов’язків фахівців постійно переглядається у зв’язку із зміною умов. Т. – тільки вище керівництво визначає, наскільки завдання, які вирішуються підрозділами, відповідають цілям о-ції. Т. – зв’язки між підрозділами, що належать до одного рівня організацій. структури, здійс. через вище керівництво; А. – працівники взаємодіють як по вертикалі, так і по горизонталі, система не забороняє діяти, обминаючи ієрархіч. ступені управління. Т. – заохочуються дотримання правил та виконавча дисципліна; А. – заохочується ініціатива, творчий підхід до справи.