1 Соціологія та інші науки про суспільство і людину Соціологія – наука, що вивчає суспільство. Деякі науковці вважають, що поняття суспільства формується зі здатністю людей відокремлювати себе від природи. По мірі дорослішання людина стає індивідом, а взаємодія індивідів – це соціум. В широкому розумінні соціум є суспільство "тут і тепер”, і чим більше соціумів, тим складніше між ними відносини. Будь-яка група, хоч як вона організована, виконує свої функції та переслідує якісь конкретні цілі. До суспільних наук відносяться історія, психологія тощо. Специфіка соціології серед інших суспільних наук полягає в тому, що вона вивчає суспільство під особливим кутом зору – крізь призму соціальних процесів та відносин, які становлять основний зміст соціальної реальності. Суспільство – дуже складне й багатогранне в структурному плані явище. Соціологія вивчає соціальну сферу життя суспільства – область соціальних відносин як відносин між більш чи менш широкими спільнотами людей та самим людьми, що є частинами тих спільнот. У центрі соціального життя – взаємодія людей, а індивід і група – сукупність соціальних зв*язків, що породжують складні соціальні структури: особистість, індивід, суспільство, культура, держава, право, мораль, наука, мистецтво, родина тощо. Поняття "соціальний” має кілька значень:від позначення самої сутності суспільного життя до розуміння сутності соціального зв*язку. Соціальний зв*язок – те, що змушує людей гуртуватися, незважаючи на нерівність тощо. Тож соціологія вивчає в суспільстві лише соціальне.

.Функції соціології 1)Теоретико-пізнавальна. Полягає у тому, що соціологія накопичує та систематизує знання, прагне скласти якомога повнішу картину соціальних відносин та процесів у сучасному суспільстві. Сюди відноситься отримання об*єктивного знання про основні соціальні проблеми розвитку нашого суспільства. Призначена прикладна соціологія для забезпечення надійної соціальної інформації про різні соціальні процеси. 2)Практично-перетворювальна функція: соціальна інформація є першим етапом, бо вона не може зразу перетворитися на прогнози, рішення тощо. Задача соціології полягає в тому, щоби знайти шляхи подальшого розвитку суспільства, участь у розробці довготермінової соціальної політики держави, в обгрунтуванні і реалізації планів соціального розвитку на всіх рівнях: країна, регіон тощо. Тут є прикладная соціологія – вона забезпечує розробку прогнозів, рекомендацій у вирішенні тих чи інших соціальних проблем, аж до рівня трудового колективу. 3)Інформаційна функція полягає в тому, що методи та технології цієї науки дають змогу отримання найрізноманітнішої соціальної інформації відносно всіх сфер діяльності суспільства. 4)Критична функція. 5)Описова функція. 6)Прогностична функція, тобто видавання соціальних прогнозів. 7)Перетворювальна – висновки, рекомендації соціологів служать для вироблення певних соціальних рішень. 8)Світоглядна функція.

2. Об’єкт, предмет та суб’єкт соціології

Свою назву соціологія отримала завдяки відомому французькому вченому Огюсту Конту. Він утворив її (назву) поєднанням латинського слова societas (суспільство) та грецького logos (вчення). Відбулося це у 30-х роках ХІХ століття.

Суттєвий внесок у виникнення та становлення соціології як самостійної науки зробили англійський вчений Герберт Спенсер, німецькі вчені Карл Маркс, Георг Зіммель та Макс Вебер, французький вчений Еміль Дюркгейм, італійський вчений Вільфредо Парето. Їхню творчість відносять до класичного періоду у розвитку соціології, який припадає на середину ХІХ ст. – 20-ті роки ХХ ст..

Об’єктом соціології є суспільство (об’єкт науки – це реальність (природа, суспільство, людина), на яку спрямований процес дослідження). З огляду на те, що сучасна соціологія досліджує не тільки суспільство, але й особистість, більш коректно, на наш погляд, називати цю науку суспільно-гуманітарною (чи соціогуманітарною).

Проте визначення об’єкту науки недостатньо для того, щоб побачити її специфіку, відрізнити від інших наук. Для цього перш за все необхідно виокремити її предмет, тобто ті складові об’єкту (зв’язки, відношення тощо), які й підлягають вивченню саме цією галуззю наукового знання. Отже, саме своїм предметом одна наука відрізняється від іншої.

Протягом розвитку соціології як самостійної науки уявлення вчених про її предмет змінювались. У різні часи та у різних соціокультурних умовах існували суттєві відмінності у розумінні предметного поля соціологічної науки. Дискусія щодо предмету соціології тривають у наукових колах і дотепер. Учасники дискусії, по-різному визначаючи предмет соціології, акцентують увагу на різних елементах суспільного життя.

3. Структура соціологічної системи знання

Сучасна соціологія має складну структуру.

Існують різні підходи та критерії виокремлення тих чи тих елементів цієї структури.

З огляду на можливості використання соціологічного знання чи то у вирішенні конкретних соціальних проблем, чи то для розвитку самої соціологічної науки, її теорії та методології можна виділити прикладну і фундаментальну соціологію.

Головним завданням прикладної соціології є вивчення актуальних проблем життєдіяльності суспільства з метою пошуку оптимальних варіантів їх вирішення. Специфічною особливістю прикладної соціології є дослідження конкретних соціальних явищ, концентрація уваги на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов’язані з людиною, впливають на її діяльність.

На відміну від прикладної соціології метою і завданням фундаментальної соціології є побудова і вдосконалення основ самої соціологічної науки, збагачення її теорії та методології.

Зазначимо, що розподіл соціології на фундаментальну та прикладну має умовний характер, бо кожна з них безпосередньо чи опосередковано робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних задач.

В залежності від специфіки соціологічного знання та рівня його абстракції розрізняють теоретичну та емпіричну соціологію.

Емпіричною називають соціологію, орієнтовану на збір та аналіз різноманітних соціальних даних, які здійснюються за допомогою специфічних методів (кількісних чи якісних), методик та технік соціологічного дослідження.

Теоретична соціологія – це сукупність наукових тверджень, ідей, гіпотез, концептуальних підходів, напрямів, течій, „напрацьованих” класиками соціологічного знання та сучасними вченими для осмислення соціокультурної реальності у певному часово-просторовому континуумі.

Сучасну теоретичну соціологію складають макро- та мікросоціологічні теорії.

Макросоціологічні теорії – це дослідження суспільства, виявлення закономірностей становлення та розвитку соціальних систем, які виходять з аналізу великих спільнот (соціальних груп, страт, націй тощо). Згідно з макросоціологічним підходом різні мікропрояви і процеси (поведінка особистості, міжособистісні відносини тощо) розглядаються під кутом зору закономірностей макрорівня.

Протилежна пізнавальна орієнтація притаманна мікросоціологічним теоріям, в межах яких здійснюється аналіз „мікрооб’єктів”: міжособистісних взаємодій, стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особистості, окремих соціальних явищ, процесів тощо. В основу мікросоціологічного аналізу покладено дослідження повсякденної взаємодії людей. З цих позицій макросоціологічні явища розглядаються представниками мікросоціології як неправомірні абстракції, реальність яких неможливо довести емпірично.

Крім зазначених вище елементів структури соціологічного знання в сучасній соціології виділяються три рівні аналізу суспільства: вищій, середній та нижчий.

1.Вищій рівень складають загальносоціологічні теорії, які розкривають універсальні закономірності та принципи становлення та розвитку різноманітних соціальних систем

2.Середній рівень складають спеціальні соціологічні теорії (теорії середнього рівня), які виходячи з положень загальносоціологічних теорій, а також з узагальнення емпіричної інформації, досліджують окремі соціальні спільноти та сфери людської життєдіяльності (соціологія сім’ї, соціологія молоді, соціологія освіти, соціологія права, соціологія менеджменту, економічна соціологія, політична соціологія та ін.)

3.Нижчий рівень займають емпіричні соціологічні дослідження, які за допомогою спеціальних методів аналізу (кількісних та якісних) встановлюють та узагальнюють соціальні факти, фіксують різноманітні дії, поведінку, погляди, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних спільнот і груп

Виділення різних рівнів соціологічного знання обумовлено різною мірою загальності одиниць соціологічного аналізу. Найбільша міра загальності притаманна загальносоціологічним теоріям, які аналізують суспільство в цілому та його головні структурні одиниці.

Іншою мірою узагальнення характеризуються теорії середнього рівня або спеціальні соціологічні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя, його різноманітні феномени. Поняття ”теорії середнього рівня” було запропоновано американським соціологом Р. Мертоном. Головним призначенням цих теорій, за його думкою, є „посередництво” між загальносоціологічними теоріями, які відрізняються високим рівнем абстракції, та емпіричними соціологічними дослідженнями.

Емпіричним соціологічним дослідженням притаманна найменша міра абстрактності, бо соціологічні дослідження фіксують конкретні соціальні факти.Всі рівні соціологічного знання тісно пов’язані між собою.

4. Структура соціологічного знання.Сучасна соціологія - це складноструктурована галузь наукового знання. Є різні підходи до трактування структури соціології. Найбільш відомим вважається підхід до визначення структури соціології, започаткований Р. Мертоном, - сучасним американським соціологом. За його концепцією, соціологія має трирівневу структуру.

Перший рівень-загальна соціологія, чи загальна соціологічна теорія. Вона подає абстрактно-узагальнений аналіз власне суспільства, досліджує соціально-типові процеси, виявляє загальні закони функціонування суспільства та його певних частин, визначає концептуальні засади соціології. У межах загальної соціології формулюються й обґрунтовуються концепції соціальної дії, соціальної взаємодії, соціального обміну, структурного функціоналізму, конфліктології, соціальної стратифікації тощо. Другий рівень - соціологія конкретного суспільства, що складається з двох порівняно самостійних теоретичних підсистем:

• спеціальних соціологічних теорій, що вивчають соціальні зв'язки між суспільством загалом і певною сферою суспільного життя, тобто власне соціальну сферу, а також відтворення людиною певних груп, спільнот (наприклад, соціологія особистості, тендерна соціологія, соціологія міста, соціологія села, соціологія соціальних відхилень, соціологія адаптацій, соціологія бідності тощо);

• галузевих соціологій, котрі вивчають соціальні аспекти різних видів людської діяльності (наприклад, соціологія бізнесу, соціологія праці, соціологія освіти, соціологія релігії, соціологія політики тощо).

Спеціальні соціологічні теорії та галузеві соціології мають більш вузьку зону вжитку порівняно із загальною соціологією, тому їх інколи називають "малі соціології".

Третій рівень -рівень конкретних соціологічних (емпіричних) досліджень, які проводяться за допомогою спеціальних процедур і дослідницьких методик із метою отримання нового знання про соціальну реальність.

Досить поширеним у сучасній соціології є підхід до струк-турування соціологічного знання з позицій мети та завдань дослідження, згідно з яким виокремлюють:

• фундаментальну соціологію, що спрямована на побудову лише теорії, методології, на подальший розвиток власне науки соціології;

• прикладну соціологію, спрямовану на вирішення практичних завдань, які стоять перед суспільством, і вироблення практичних рекомендацій щодо вдосконалення функціонування суспільних механізмів.

У складних умовах сьогодення, коли Україна перебуває в стані реформування, фундаментальна наука переживає не найкращі свої часи. В умовах запровадження ринкових відносин здатність до виживання демонструє переважно прикладна соціологія, до того ж попит на неї обмежується, зазвичай, ринком політичних послуг (зокрема, електоральних), а також маркетинговими дослідженнями.

Широко відомим є також підхід до структури соціології з погляду методів і рівня отриманого знання, згідно з яким виокремлюють:

• теоретичну соціологію, що спрямована на вивчення сутності суспільства, закономірностей його функціонування з пріоритетним значенням класифікації, систематизації, узагальнення, абстрагування тощо;

• емпіричну соціологію, котра має на меті збір і накопичення фактичного матеріалу, аналіз документів, статистики, спостереження тощо.

За предметом вивчення розрізняють:

• макросоціологію, спрямовану на вивчення суспільства як цілісного організму чи певних його складових (увага зосереджена на дослідженні структурних компонентів суспільства, великих соціальних груп, світових систем тощо);

• мікросоціологію, що спрямована на вивчення буденного життя людини в її найближчому оточенні (у центрі уваги -міжособистісні взаємодії людей із акцентом на дослідженні особливостей поведінки, мотивацій, спілкування тощо).

Мікросоціологію ще називають інтерпретивною (пояснювальною) або гуманістичною соціологією, тому що вона спрямована на вивчення життєвого світу людини, її поведінки в малих групах.

Отож макросоціологія найтісніше пов'язана з такими науками, як: економіка, право, політологія, культурологія, а мікросоціологія -з педагогікою, психологією, лінгвістикою тощо.