15. Виброча реформа 1867р. У Англії (передумови, суть, оцінка).

У 1857 р. поступово відновлюється боротьба за реформу виборчого законодавства під гаслами загального виборчого права для чоловіків, таємної процедури голосування та трирічного терміну повноважень парламенту. Ініціатором нового піднесення стали профспілки. В 1862 р. в Лондоні був заснований політичний Союз тред-юніонів, який поставив реформу виборчого законодавства серед своїх головних завдань. У травні 1865 р. вимогу реформи висунула радикальна буржуазія на своїй конференції у Манчестері. Тут був створений Національний союз реформи. Вимоги останнього зводилися лише до розширення числа виборців, а не до загального виборчого права. В листопаді 1865 р. помер прем'єр Пальмерстон, який був рішучим противником реформи. 11 травня 1866 р. відбувся грандіозний крах на Лондонській біржі, що отримав назву «чорної п'ятниці». Негаразди в економіці далися взнаки на політиці.

Восени 1866 р. рух за реформу набирає небаченого розмаху. У лютому 1867 р. в палату общин було внесено новий проект реформи, який після прийняття кількох додаткових поправок 15 серпня 1867 р. став законом. У «гнилих» містечок відібрали ще 45 місць, з них 44 були передані містам. В самих містах право голосу надавалося особам чоловічої статі, які проживали там протягом останніх 12 місяців, сплачували податок на користь бідних, та винаймали житло, не дешевше 10 ф. ст. на рік. У графствах коло виборців було розширене орендарями з прибутком від 12 ф. ст. на рік і вище.

Зменшення цензу для орендаторів та розширення виборчого права для винаймачів житла дещо збільшило число виборців - з 1 млн 400 тис. чол. до 2,5 млн. Воно зачепило не лише буржуазію, але й верхівку робітничого класу. Зміни в середовищі електорату змушували уряд враховувати інтереси нового кола виборців, щоб в майбутньому мати змогу розраховувати на їхні голоси. Зокрема, в 1867 р. уряд консерватора Дізраелі скасував закон про господарів і слуг, урівнявши права підприємця і найманого працівника у суді. В 1875 р. парламент скасував карну відповідальність за порушення договору найму. До цього часу скарги працедавця суд розглядав за відсутності відповідача, стандартно призначаючи три місяці тюремного ув'язнення «винному» робітникові.

16. Посилення влади уряду у XIX ст. У Англії. Роль парламенту, королівської влади. Місцеві органи адміністрації та самоуправління.

Свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, була закладена ще в Бредській декларації 1660 р. На вищі державні посади могли претендувати віруючі будь-якої протестантської церкви, а не лише офіційної англіканської. Боротьба католиків Ірландії за урівняння в громадянських правах зумовила, зокрема, і урівняння католицизму з протестантськими конфесіями. Так, введена у 1870 р. конкурсна система заміщення посад на державній службі уже не передбачала дискримінації за релігійною ознакою. Ще раніше, у 1846 p., було деклароване урівняння в правах євреїв, які сповідували іудаїзм. На початку XX ст. навіть демонстративний атеїзм перестав бути перепоною для зайняття будь-яких посад у системі державної влади, включаючи і членство у парламенті.

Свобода зібрань не декларувалася якимось окремим законом. Більше того, Закон про охорону суспільного порядку 1715 р. дозволяв поліції розганяти збори і мітинги. Однак, поступово установлюється практика, коли для організації мітингу чи демонстрації уже не вимагається особливого дозволу властей. На початку XIX ст. мітинг могли розігнати силами регулярної армії , навіть не особливо рахуючись з кількістю людських жертв. Після того, як реформи виборчого права різко розширили число виборців, зросла здатність найширших верств населення здійснювати ефективний моральний вплив на владні структури. Правляча партія вимушена боротися за виборців в умовах жорсткої конкуренції з боку опозиції. Тепер мітинги розганяються поліцією лише у випадку повної упевненості в тому, що такий розгін не викличе протестів майбутніх виборців. Якщо мітинг перетворився на «шумне збіговисько» з актами вандалізму і насильства, дії поліції для відновлення порядку є, звісно, виправданими. Але навіть найрішучіші протести проти політики уряду не служать більше підставою для розгону мітингу чи демонстрації, якщо їхні учасники дотримуються правил громадської поведінки.

Свобода слова (цензура була скасована ще у 1695 р.) в XIX ст. набуває нового демократичного змісту. По-перше, право на висловлення власних поглядів отримують раніше заборонені суспільні структури і організації, наприклад, тред-юніони. По-друге, поширюється практика оскарження у суді тих чи інших публікацій, які завдають моральної шкоди громадянам. Особа, яка обґрунтовано вважає себе жертвою публікації, може розраховувати на відчутну матеріальну компенсацію і публікацію спростування згідно вироку суду. В практиці судів усе частіше - справи щодо «образи релігії», коли потрібно проводити риску між дозволеною пропагандою атеїстичних поглядів і недозволеним порушенням громадської моралі (наприклад, порнографією).

На поч. XX ст. гострий конфлікт між верхньою і нижньою палатами парламенту з окремого питання був вирішений на користь останньої, що мало надзвичайно важливі наслідки для парламенту і усієї практики парламентської роботи. У 1909 р. уряд лібералів вніс законопроект про збільшення податку на земельну ренту. Верхня палата, переважну більшість котрої складали аристократи-землевласники, у відповідь відхилила запропонований палатою общин бюджет. Ліберали заручилися підтримкою депутатів від Ірландії, після чого поставили перед королем Георгом V вимогу оголосити дострокові парламентські вибори. У випадку перемоги лібералів на цих виборах, король для усунення тупикової ситуації у конфлікті мав би провести розширення верхньої палати за рахунок т. зв. «маргаринових лордів». Причому, таке розширення мало б урівняти у верхній палаті представництво земельної аристократії і верхівки буржуазії, що дозволило б вирішити конфліктну ситуацію з бюджетом і законом.

Становить інтерес і еволюція острівної системи права в XIX ст. та усієї британської правоохоронної системи - з огляду на те, що в цей час саме Британія подавала світу передові зразки демократії, а її колоніальна імперія охоплювала 33 млн кв. км території в усіх частинах світу, за винятком Антарктиди.