Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
С Т А Р О Д А В Н І Й С В І Т.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
27.12.2019
Размер:
503.36 Кб
Скачать

47. Проголошення республіки в Італії та прийняття Конституції 1947р.

21 червня 1945 р. в країні було сформовано коаліційний уряд Ф. Паррі (Партія дії") за участю комуністів. Так, П. Тольятті став міністром юстиції, а М. Скоччімаро очолив міністерство фінансів. П. Тольятті провів реорганізацію судів присяжних та домігся прийняття закону про непокарання дій, вчинених партизанами в роки Опору. З його ініціативи була проведена широка амністія.

На 2 червня 1946 р. в Італії був призначений референдум про політичний устрій. За республіку було подано 12,7 млн голосів та 10,7 млн -проти. Північ у своїй більшості висловилася за республіку, Південь -за монархію. Колишній король Умберто 13 червня вилетів до Барселони і під іменем графа ді Сарре оселився в м. Сінтрі (Португалія). 18 червня 1946 р. Італія була офіційно проголошена Республікою. 2 червня одночасно з референдумом відбувалися вибори до Установчих зборів. Найбільше число місць здобула Християнсько-демократична партія (ХДП), яка набрала 8 млн голосів виборців. Комуністи мали 4,3 млн, а близька до них ІСППЄ - 4,7 млн. У новому коаліційному уряді комуністи зберігали чотири портфелі (Скоччімаро, Гулло, Серені, Феррарі). Навесні 1947 р. християнські демократи розвинули активну антикомуністичну кампанію навколо т. зв. «золота Донго». Під час арешту Муссоліні комуністи захопили золотий запас «Банко дТталія», після чого нібито частково використали його «на військові потреби» (це уже після 27 квітня 1945 р.!). 31 травня Де Гаспері сформував однопартійний християнсько-демократичний уряд. У грудні до складу цього уряду увійшли республіканці та соціал-демократи.

22 грудня 1947 р. більшістю Установчих зборів була схвалена конституція, яка вступила у силу 1 січня 1948 р.

48. Державний устрій Італії за Конституцією 1947р.

22 грудня 1947 р. більшістю Установчих зборів була схвалена конституція, яка вступила у силу 1 січня 1948 р. Згідно з конституцією вищим законодавчим органом республіки виступає парламент, що обирається на загальних виборах з таємним голосуванням по пропорційній системі. Конституція проголошує принципи децентралізації правління, широкої автономії областей, незалежності судової влади. Конституція визначає громадянські свободи: свободу політичних поглядів, організацій, зборів, свободу особи і ін.

З прийняттям конституції особливо гостро постало питання про Латеранські угоди 1929 p., які визначали принципи взаємовідносин держави та католицької церкви. Проти їх збереження різко виступила впливова Італійська соціалістична партія, але комуністи з тактичних міркувань цей документ підтримали. Тим самим церковний шлюб в Італії був визнаний нарівні з громадянським, розводи у відповідності з церковною доктриною не визнавалися законом, заборонялися аборти, зберігалося викладання церковної доктрини в початковій школі тощо.

На парламентських виборах 18 квітня 1848 р. перемогу здобула ХДП. Чотирьохпартійна «коаліція центру» сформувала уряд, його прем'єром став Де Гаспері. 28 червня 1948 р. у Римі між Італією та США було підписано двосторонню угоду про надання країні обіцяної за «Програмою відбудови Європи» (план Маршалла) економічної допомоги. У грудні 1948 р. італійський уряд звернувся до уряду США з проханням про включення країни до НАТО. Обговорення цього питання в парламенті тривало без перерви 58 годин підряд і завершилося голосуванням більшості 18 березня 1949 р.

Важливу роль у житті Італійської республіки традиційно відіграє католицька церква. В жовтні 1978 р. вперше було порушено традицію, що встановилася після смерті голландця Адріана VI, за якою папами обиралися лише італійці. Новий понтифік Іоан Павел II (Кароль Войтила) по-новому розставив акценти в політиці Ватикану. В програмній енцикліці «Редемптор Гомініс» (березень, 1979 р.) папа заявив, що: «злидні і голод на земній кулі могли б бути в найкоротші часи ліквідовані, якби гігантські мілітаристські бюджети ... були спрямовані на виробництво необхідних засобів існування». В 1980 р. в енцикліці «Дівес ін мізеркордіа» папа висловив побоювання, що військовий конфлікт, розв'язаний за наявності у ворогуючих сторін ядерних арсеналів, може призвести до «часткового знищення людства».