47. Утворення Єдиної Німецької імперії 1871р. Конституція 1871р.

19 липня 1870 р. уряд Франції оголосив війну Пруссії. Імператор Наполеон III був проголошений верховним головнокомандуючим і виїхав до діючої армії. Уже 2 вересня в битві під Седаном 100-ти-сячна французька армія ганебно капітулювала. Потрапив до німецького полону й сам французький імператор. 18 січня 1871 р. в окупованому німецькими військами Версалі прусський король Вільгельм І Гогенцоллерн був проголошений німецьким імператором. До складу новоствореної Німецької імперії увійшли й південнонімецькі держави - Баварія, Саксонія та ін. Сама імперія об'єднувала у собі 22 монархії та 3 вільні міста. Пруссії належали 60 відсотків території імперії, понад половину її громадян становили прусські піддані. Імператором став прусський король. За конституцією Німецької імперії 1871 p., він отримував найширші повноваження. Імператор був главою збройних сил імперії, призначав усіх вищих імперських чиновників, включаючи канцлера, а також делегатів від Пруссії до верхньої палати імперського парламенту. Парламент Німецької імперії був двопалатним.

Верхня палата - Союзна рада (бундесрат) складалася з 58 депутатів. Нижня палата (рейхстаг) обиралася на основі загального для чоловіків, виключаючи військовослужбовців, голосування. Один депутат обирався від 100 тис. виборців. Він не був пов'язаний наказами та інструкціями своїх виборців, законодавчу діяльність здійснював на безоплатній основі. Рейхстаг не мав контролю над імперськими міністрами. Він міг бути розпущений простою постановою Союзної ради, на чолі якої перебував імперський канцлер.

Голова уряду - канцлер за свої дії відповідав лише перед кайзером. У віданні канцлерського уряду перебували загальнодержавна політика, армія, банківська справа, карне і цивільне право, законодавство про ремесла і професійні спілки, санітарна і ветеринарна служба тощо.

Суб'єкти імперії мали свої власні ландтаги та місцеві уряди. На долю цих місцевих урядів - 25 суб'єктів федерації - випадало, головним чином, проведення в життя імперських законів. Функції рейхстагу окреслювалися ст. 23 імперської конституції: «Рейхстаг має право пропонувати закони ... і направлені йому петиції передавати Союзній раді та імперському канцлеру». Тим самим рейхстаг був перетворений у суто дорадчий орган.

В Німецькій імперії була дозволена багатопартійність. Президент Німецької імперії був пов'язаний контрасигнатурою канцлера (якого ж сам і призначав). Влада імператора теоретично була обмежена Союзною радою, але він як прусський король сам призначав потрібну кількість її членів. Посада імператора була довічною і спадковою.

48. Державний устрій та політичний режим імперії.

Отримані у 1871-1873 pp. 5 млрд франків контрибуції з переможеної Франції зумовили бурхливий економічний розвиток Німеччини. На поч. XX ст. вона виробляла промислової продукції більше, ніж Англія, Франція чи будь-яка інша європейська країна. До 1914 р. з Німеччини були вивезені капітали на суму в 44 млрд франків - і це при тому, що країна була практично позбавлена колоній. Німецький уряд напередодні світової війни міг собі дозволити виділяти на військові потреби у 2,5 рази більші суми від витрат на мирні статті бюджету.

Швидкі темпи економічного росту Німеччини стимулювалися державою. Робітничий рух потрапив під ефективний державний контроль після того, як у 1908 р. був прийнятий Закон про союзи. Цей акт дозволяв розпуск будь-якого об'єднання під приводом «порушення карного законодавства».

Усвідомлення власних переваг над європейськими сусідами, зумовлених більш ефективною системою державного управління, призвело до завищеної переоцінки німецьких можливостей політичним керівництвом країни. Відомо, що плани світової війни були складені генералом Альфредом фон Шліффеном ще за 8-9 років до 1914 р. План Шліффена передбачав блискавичні строки війни: спершу за 4— 5 тижнів розгром супротивника на Західному фронті, а далі - такий же миттєвий розгром Східного фронту. Уся кампанія війни на два фронти мала бути завершена і виграна «до осіннього листопаду».

Звичайно, цей план, як показали реальні події, був авантюрою. Однак готовність Німеччини до війни проти решти світу та понад 4 роки здатності провадити таку війну практично без союзників (їх доводилося безперервно рятувати німецькими резервами) не можуть не вражати.

Внутрішній ресурс міцності Другого Рейху нерозривно пов'язаний з ефективністю його державної організації та своєрідної досконалості бюрократичної машини.

Паралельно з розбудовою апарату Німецької імперії проходило і становлення загальнонімецького права. Ще у 1848 р. почав діяти спільний для більшості членів Німецького союзу вексельний статут, а у 1861 p.- торговельний кодекс. У 1873 р. приймається поправка до конституції, яка віднесла цивільне законодавство до компетенції імперії. Вироблення Німецького цивільного укладення затягнулося до серпня 1899 р. (вступило у дію з 1 січня 1900 р.) внаслідок опору поміщицької верстви. Незважаючи на певні обмеження в праві розпорядження землею, Укладення 1900 р. відповідало в цілому новим історичним умовам буржуазного розвитку країни. Сам документ складається з 5 книг: загальні питання права, зобов 'язання, речове право,шлюбно-сімейне законодавство, спадкове право. Ця пандектна (тобто «всеохоплююча») схема пізніше була запозичена цивільним правом інших країн. Щоправда, загальний обсяг Німецького цивільного укладення (2885 параграфів) робить його надто громіздким порівняно з цивільним Кодексом Наполеона.