1.Початок реформ Олександра I: намыри та конкретны заходи

Олександр I зійшов на російський престол, маючи намір здійснити радикальну реформу політичного ладу Росії шляхом створення конституції, яка б гарантувала всім підданим особисту свободу та громадянські права. Він усвідомлював, що подібна "революція зверху" призведе фактично до ліквідації самодержавства і у разі успіху, відійти від влади. Однак він також розумів, що потребує певної соціальної опори в однодумців. Вже в перші дні Олександр оголосив, що керувати Росією буде "за законами й по серцю" Катерини II. 5 квітня 1801 була створена Неодмінна рада - законодавчий орган при государі, який одержав право опротестовувати дії і укази царя. Після цього Олександр зосередив свої зусилля на розробці реформи в колі своїх "молодих друзів" (В. П. Кочубей, А. А. Чарторийський, А. С. Строганов, М. М. Новосильцев). До часу коронації Олександра I (вересень 1801) Неодмінною радою було підготовлено проект "Всемилостивейшей грамоти, Російському народові жалуемой", яка мала гарантії основних громадянських прав підданих (свобода слова, друку, совісті, особиста безпека, гарантія приватної власності і т.д.), Проект маніфесту з селянського питання (заборона продажу селян без землі, встановлення порядку викупу селян у поміщика) і проект реорганізації Сенату. У ході обговорення проектів обговорювалися гострі суперечності між членами Неодмінної ради, і в результаті жоден з трьох документів оприлюднено не було. Було лише оголошено про припинення роздачі державних селян у приватні руки. Подальший розгляд селянського питання призвів до появи 20 лютого 1803 указу про "вільних хліборобів", який дозволяв поміщикам відпускати селян на волю і закріплювати за ними землю у власність, що створювало категорію особисто вільних селян. Паралельно Олександр I здійснював адміністративну реформу і реформу освіти. У ці ж роки сам Олександр I вже відчув смак влади і став знаходити переваги в самодержавному правлінні. Розчарування в найближчому оточенні змусило його шукати опору в людях, особисто відданих йому і не пов'язаних з сановною аристократією. Він наближає до себе спочатку А. А. Аракчеєва, а пізніше М. Б. Барклая де Толлі, що був у 1810 військовим міністром, і М. М. Сперанського, якому Олександр доручив розробку нового проекту державної реформи. Проект Сперанського припускав фактичне перетворення Росії в конституційну монархію, де влада государя була б обмежена двопалатним законодавчим органом парламентського типу. Реалізація плану Сперанського почалася в 1809, коли була скасована практика прирівнювання придворних звань до цивільних і був введений освітній ценз для цивільних чиновників. 1 січня 1810 було створено Державну раду, що замінила Неодмінну раду. Протягом 1810-11 у Державній раді обговорювалися запропоновані Сперанським плани фінансової, міністерської і сенатської реформ. Реалізація першої призвела до скорочення бюджетного дефіциту. Тим часом сам Олександр I відчував сильний тиск придворного оточення, включаючи членів його сім'ї, які прагнули не допустити радикальних реформ. Певний вплив на нього, мабуть, зробила і "Записка про давньої і нової Росії" Н. М. Карамзіна, яка дала, очевидно, привід імператору засумніватися в правильності обраного ним шляху. Важливе значення мав фактор і міжнародного становища Росії: напруга яка посилювалася у відносинах із Францією й необхідність підготовки до війни давали можливість опозиції трактувати реформаторську діяльність Сперанського як антидержавну, а самого Сперанського оголосити наполеонівським шпигуном. Все це призвело до того, що схильний до компромісів Олександр, хоча й не вірив у провину Сперанського, у березні 1812 відправив його у відставку.