13. Показники, що характеризують фінансовий стан позичальника.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значущості) серед інших показників, які можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником зобов’язань за кредитними операціями.

Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку.

Для оцінювання фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності: платоспроможність; фінансова стійкість; рентабельність (у динаміці); оборот за рахунками; склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

Платоспроможність позичальника визначається за показниками ліквідності: миттєвої, поточної, загальної.

Фінансова стійкість позичальника визначається за допомогою коефіцієнтів: маневреності власних коштів, незалежності

Рентабельність позичальника визначається за двома показниками: рентабельність активів, рентабельність продажу.

Обороти за рахунками . Розраховується відношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та % за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів).

Також можуть бути враховані суб’єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

1. ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці загалом та в промисловості зокрема;

2. наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;

3. ефективність управління позичальника;

4. професіоналізм керівництва та його ділова репутація.

Крім наведених показників, можуть застосовуватися й інші, які можна об’єднати в певні групи показників: погашення боргу; ділової активності; прибутковості; використання основного капіталу.

У групу показників погашення боргу входять коефіцієнти: грошового потоку, процентних виплат.

Показники прибутковості включають: рентабельність підприємства; рентабельність акціонерного капіталу; рентабельність витрат.

Оцінювання фінансового стану позичальника — комерційного банку здійснюється на підставі:

1. аналізу дотримання ним економічних нормативів та показників діяльності, передбачених нормативними актами Національного банку України;

2. аналізу прибутків та збитків;

3. аналізу якості активів та пасивів;

4. створення резервів для покриття можливих втрат від активних операцій;

5. виконання зобов’язань комерційним банком у минулому;

6. якості банківського менеджменту.

При оцінюванні фінансового стану позичальника — фізичної особи мають бути враховані:

1. соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, рухомого майна, цінних паперів тощо, постійної роботи;

2. сімейний стан клієнта;

3. вік та здоров’я клієнта;

4. доходи і витрати клієнта;

5. інтенсивність користування банк позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування ін банк послугами;

6. зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Головним джерелом інформації про фінансовий стан потенційного позичальника є його звітність: баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про наявність майна, а також розрахунки певних показників, зроблених на підставі цієї звітності. Але це не вичерпує усіх відомостей про клієнта. Є ще ін джерела, до яких належать архіви банку, інформ від ін фін-кредитних установ, ек преса.

Банк-кредитор має право вимагати у клієнта список банків і фінансових установ, з якими він має і мав відносини в минулому. Він повинен з’ясувати питання про стан поточн розрах клієнта з постачальн, своїми працівниками.

Тільки на підставі результатів ретельної аналітичної роботи банк робить висновки про здатність клієнта повертати борги, а отже, і про можливість укладення з ним кредитної угоди.

14. Оцінка кредитоспроможності позичальника на осн аналізу грош. потоків.

Оцінка кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів майбутніх витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської заборгованості, збільшення інших пасивів, отримання нових позик, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (додат­кові вкладення коштів, скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позичок) коштів. Для аналізу гро­шових потоків на підприємстві позичальника беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів.

Прогнозний аналіз грошових потоків клієнта на період кредитування до повного погашення кредиту разом із відсотками проводиться для доповнення аналізу фінансового стану клієнта та визначення джерел погашення кредиту. Аналіз руху грошових коштів позичальника є найбільш важливим для кредитного аналізу, оскільки надходження грошових коштів є безпосереднім джерелом погашення кредиту. Аналіз грошових потоків клієнта має на меті оцінку кредитного ризику на підставі звітних показників. Він побудований на порівнянні надходжень і витрат за даний період. Стійке перевищення надходжень над витратами протягом визначеного періоду дозволяє оцінювати клієнта як кредитоспроможного. В разі різних коливань такого перевищення або у випадку зворотного співвідношення — перевищення витрат над надходженнями — ризик неповернення кредиту підвищується.

Аналіз руху коштів необхідно проводити для з’ясування: прозорості розрахунків; стану платежів у реальних грошах і порядку бартеру; стану грошових надходжень у національній та вільнокон­вертованих валютах; обсягу кредитування в національній та вільноконвертованих валютах; спрямування коштів через свої дочірні або посередницькі фірми; в яких комерційних банках мають рахунки дочірні та посередницькі фірми; мотиви відкриття рахунків у цих банках; обсягу спрямування коштів на рахунок голов­ного позичальника кредиту; відповідності розміру кредиту розміру грошових надходжень на рахунок, відкритий у банку, що надає кредит; якою мірою кредитні кошти осідають на рахунках інших комерційних банків, що обслуговують дочірні та посередницькі фірми позичальника.

Під грошовими потоками підприємства треба розуміти надходження і платежі грошових коштів та їх еквівалентів за визначений проміжок часу. Грошові кошти включають кошти в касі підприємства та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів можна вважати також розміщення вільних грошових коштів у вигляді депозитних сертифікатів на короткий термін.

Аналіз руху грошових коштів позичальника проводиться станом на сьогодні, аналізується минулий період та прогнозується їх рух на майбутній.

Аналітичний прогноз може бути зроблений у кількох варіантах, основаних на певних гіпотезах. Наприклад, може бути передбачений як максимальний обсяг реалізації, так і мінімальний.

Рух грошових коштів необхідно вивчати у зіставленні зі звітом про фінансові результати, про рух грошових коштів та з балансом. Прогноз грошових надходжень і витрат порівнюється із фактичними даними за минулий період.

У разі очікування високого рівня інфляції у період, на який запрошується інвестиційний кредит, усі розрахунки необхідно коригувати на очікуваний рівень інфляції. Слід врахувати, що очікуваний рівень інфляції знецінить власні кошти підприємства, що призведе до відповідного погіршення фінансового стану.