Тема 12. Методи аналізу та зниження ризику в управлінні проектами
12. 1 Методи аналізу ризику та невизначеності
12.2 Методи економічної оцінки проектних ризиків
12.3 Методи зниження ризику
12.4 Економічні механізми екологізації проектної діяльності
Ключові слова: оцінка ризику; визначення граничних параметрів проекту; визначення точки беззбитковості; опис невизначеності; побудова “дерева рішень”; метод Монте-Карло; формула оцінки проектного ризику; методи зниження ризику; економічні методи екологізації проектної діяльності
12. 1 Методи аналізу ризику та невизначеності
У сучасних ринкових умовах успіх досягнення цілей проекту в значній мірі залежить від здатності менеджера управляти ризиком. Важливою складовою системи ризиків є оцінка ризику, яка полягає у визначенні його рівня та величини, у тому числі допустимих для проекту меж, і виборі на цій основі оптимальної альтернативи.
Проблема ускладнюється тим, що неможливо розробити універсальний показник для оцінки ризику в силу наступних причин:
1) проектна діяльність надзвичайно чутлива до численних зовнішніх і внутрішніх факторів, які важко охопити разом;
2) ці фактори мають різнонаправлений вплив - при деяких умовах це може бути позитивним, а для інших негативним впливом, через конкуренцію або втрачені можливості;
3) в оцінці проектного ризику суттєву роль відіграє його психологічне сприйняття (великий ризик для одного проектного менеджера є середнім або незначним для іншого);
4) складність оцінки проектного ризику полягає у тому, що не всі його чинники підлягають прямому кількісному визначенню (формалізації). Так, деякі види ризику (законодавчий, політичний, соціальний, погодний) можна оцінити лише вербально, застосовуючи теорію нечітких множин.
Перераховані фактори призводять до необхідності проведення комплексного якісно-кількісного оцінювання проектного ризику. Цей процес включає у себе декілька взаємопов’язаних стадій.
На першому етапі відбувається пошук необхідної інформації для ідентифікації можливих видів ризику. Тут доцільно скористатися методом побудови ієрархії, тобто встановити їх відносну вагу. Закінчується цей етап формулюванням конкретного завдання щодо оцінки певного виду ризику.
Друга стадія аналізу полягає у встановленні граничних рамок прийнятного ризику. Ці межі можуть варіювати у залежності від виду ризику та конкретних умов. Наприклад, впровадження новітньої технології є більш ризикованим проектом, ніж розробка нової продукції широкого вжитку, тому допустима норма прибутку для останньої може бути нижчою.
Заключним етапом аналізу є безпосереднє кількісне визначання ризику та вибір альтернативи.
Методи аналізу проектних ризиків використовують в наступній послідовності:
1 – аналіз чутливості ставить на меті дати точну оцінку того, наскільки має змінитися ефективність проекту в разі певної зміни хоча б одного з вихідних параметрів, чим сильніша ця залежність, тим вищий ризик реалізації проекту;
2 - визначення граничних параметрів проекту встановлює граничний ступінь ризику;
3 – визначення точки беззбитковості та періоду окупності витрат дає змогу визначити необхідний для окупності проекту обсяг продукції та встановити термін окупності;
4 – коригування параметрів проекту вносить необхідні зміни в план проекту, з урахуванням ризиків;
5 – формалізований опис невизначеності та складання сценаріїв розвитку описують можливість реалізації проекту за 3-ма варіантами: найкращим, найгіршим та ймовірним;
6 - побудова дерева рішень один із складних етапів в управлінні проектними ризиками, що потребує значного обсягу інформації щодо тривалості фаз життєвого циклу проекту; ключових подій та часу їх настання, які можуть вплинути на розвиток проекту; формулювання можливих варіантів рішень при настанні цих подій; визначення вартості кожного з етапів здійснення проекту;
7 – метод “Монте-Карло” передбачає опис невизначеності в найбільш складних для прогнозування проектах, при цьому використовують наступну формулу:
Еоч. = λЕmax + (1- λ)Еmin ; (12.1)
Де:
Еоч – очікуваний інтегральний ефект, грн.
Еmax, Еmin – найбільше та найменше з математичних очікувань за ймовірними розподілами, грн.
λ – спеціальний норматив для визначення переваг відповідного господарського суб´єкта в умовах невизначеності. В разі визначення очікуваного інтегрального економічного ефекту він має дорівнювати 0,3.
12.2 Методи економічної оцінки проектних ризиків
Оцінка проектного ризику передбачає використання певної системи аналітичних показників і методів які можна групувати у відповідності з метою. Так, за основними групами зацікавлених осіб розрізняють такі оцінки ризику:
1 інвестори, роблять наголос на прибутковості бізнесу (капіталу), збільшенні обсягу продаж, доступі до нових технологій, ринків; формуванні контрольного пакету акцій, динаміку котирування акцій;
2 довгострокові кредитори віддають перевагу коефіцієнтам кратності покриття процентів, фінансової незалежності (автономності) позичальника, стабільності;
3 короткострокові позичальники враховують коефіцієнти поточної, абсолютної ліквідності, оборотності дебіторської – кредиторської заборгованості;
4 власник проекту орієнтується на високу прибутковість капіталу, суму чистого прибутку, зміну вартості бізнесу у часі.
Виділяють три основні групи критеріїв оцінки проектного ризику: ефективність, фінансова стійкість та платоспроможність. Завдання проектного менеджера полягає у присвоєнні кожному критерію відповідної ваги і на цій основі розрахувати кінцевий результат. Таким чином, формула оцінки проектного
ризику має вигляд:
R = F (х1, х2, … хn) = ах1 + bх2 + … + kхn ; (12.2)
де: хі – значення відповідного критерію (показника),
а, b, … k – вагові коефіцієнти цих критеріїв, встановлені у кожному конкретному випадку згідно цілей підприємницького ризику.
Ще одним підходом до інтегрованого оцінювання проектного ризику є застосування Z-показника Альтмана, який визначає можливість банкрутства підприємства на етапі реалізації проекту :
Z
=
;
(12.3)
де: Хі – певні економічні показники діяльності фірми;
Аі – їх відносні ваги, визначені на основі частотного аналізу вибірки підприємств, частина з яких збанкрутувала. Для показника Z встановлюють граничні нормативи Z1 , Z2 , інколи Z3 : якщо Z<Z1 – ризик банкрутства високий; Z>Z2 (3) – проектний ризик чітко не визначений.
Цей метод розроблений у 1968 році Е.Альтманом для компаній США і має широке застосування до цього часу.
12.3 Методи зниження ризику
Методи зниження ступеня впливу проектних ризиків розподіляються за двома стадіями проекту – доінвестиційній та на стадії фінансування.
На першій стадії виділяють такі методи:
1- розподіл ризику між учасниками проекту виконують при фінансовому планування та підготовці контрактних документів;
2 – страхування ризику – передача певних ризиків страховій компанії, яка укладає договір майнового страхування (страхування ризику підрядного будівництва, морських вантажів, підрядного устаткування) та страхування від нещасних випадків (страхування загальногромадської та фахової відповідальності);
3 – резервування коштів на покриття непередбачених витрат пердбачає встановлення певного співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту та величиною витрат, необхідних на подолання збоїв при реалізації проекту, здійснюється створенням резервних фондів.