35. Період правління Великого київського князя Володимира Мономаха.

Володимир II Всеволодович Мономах (у хрещенні Василь) (1052—1125) — великий князь київський (1113—1125), воєначальник, письменник

Серед руських князів здобув славу миротворця. Але прагнення підтримувати мир між князями нерідко приводило Володимира в центр міжусобних воєн. У 1078 брав участь у бою на Нежатій Ниві, де вирішували міжусобну суперечку про київське князювання, коли його батько став київським князем. Будучи князем смоленським, Володимир дістав від батька в 1078 році у правління Чернігів. Володіючи ним, звів у своїй резиденції замок у Любечі з глибокими підземними ходами для зберігання скарбів, запасів харчів і води на випадок облоги. Але коли в 1094-му князь Олег Святославович з’явився під стінами Чернігова на чолі половецького війська, бажаючи дістати місто, в якому колись правив його батько, Володимир не захотів влаштовувати битву і пішов з міста з невеликою дружиною до Переславля, де й князював, рятуючи народ від безчинств половців. Пізніше він передав Переславль своєму брату Ростиславу і князював у Смоленську. Прагнув підтримувати мир і з удільними князями, допомагав їм у боротьбі з ворогами: чернігівському князю Святославу — з німецьким імператором Генріхом IV, коли "ходив із дружиною" через Богемію до Силезії.

У 1113 в Києві спалахнуло народне повстання проти лихварів. Сподіваючись на припинення розбрату, верхівка заможних киян закликала Володимира на князювання з проханням "врятувати від несамовитої черні". Подолавши розбрат, Володимир побачив потребу розібратися в її причинах. У результаті він врегулював низку норм боргового права.

Князювання Володимира Мономаха було часом політичного та економічного укріплення Русі, розквіту культури й літератури. За його правління будували церкви, створювали літописні звіди, розпочалося складання Печерського патерика. Володимир Мономах був широко освіченою для свого часу людиною, володів літературним талантом. Його "Повчання своїм дітям" (приблизно 1117 року) закінчувалося коротким описом його життя й листом до чернігівського князя Олега. У "Повчанні" Мономах виступив як "про землю велику печальник", мудрий державний діяч, "дбайливий домовладика" і освічений мислитель, відважний воїн і пристрасний мисливець, начитаний книжник і блискучий письменник.

У 1116—1117 роках, за дорученням Володимира Мономаха, чернець Сильвестр створив другу редакцію "Повісті минулих літ". Саме ця редакція літопису дійшла до наших днів.

Київське князювання Володимир Мономах за заповітом передав старшому синові Мстиславу Удалому, встановивши тим самим новий порядок престолонаслідування, направлений на централізацію княжої влади. Володимир Мономах був одним із останніх великих князів київських, за якого трималася єдність Русі. Володимир Мономах помер 19 травня 1125 року, перебуваючи в поході на річці Альті.

36. Політика «індустріалізації» в срср. Наслідки для України.

XIV з’їзд ВКП(б) у грудні 1925 р. взяв курс на індустріалізацію СРСР. Даний курс був направлений на забезпечення економічної самостійної країни, зміцнення її обороноздатності, підйом національних окраїн шляхом розміщення в них промислових об’єктів, підвищення загальної письменності населення, збільшення чисельності робітничого класу як головної опори комуністичного режиму і, нарешті, створення матеріально-технічної бази соціалізму. Причому зробити це планувалося в найкоротші терміни шляхом переважного розвитку важкої промисловості.

Взимку 1932—1933 рр. країна опинилась перед загрозою економічної катастрофи і сталінське керівництво відмовилось від «стрибків». На II п’ятирічку були запропоновані помірковані (13—14% на рік) темпи промислового зростання. Припинилися спроби цілком замінити «стихію» ринку контрольованими з одного центру розподільними відносинами. Це дало позитивні результати: зменшилася гострота народногосподарських диспропорцій, стало можливим приділити увагу освоєнню нової техніки, підготовці кваліфікованих кадрів, ліквідації збитковості важкої індустрії.

У роки індустріалізації було сформовано новий економічний механізм, який був фундаментом тоталітарного режиму. Цьому механізму притаманні відірваність від ринку і взагалі від нормальних економічних процесів, крайня ступінь централізації директивності. Цей механізм не міг існувати без політичної демагогії і масового терору.

Основними цілями індустріалізації в СРСР проголошувалися:

• забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;

• ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;

• створення технічної бази для модернізації сільського господарства;

• розвиток нових галузей промисловості;

• зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;

• стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

«Соціалістичне змагання» було спробою замінити пропагандистськими та організаційними засобами економічну мотивацію праці. Адже нормоване постачання у 1928—1934′рр. дозволяло «отоварити» по картках лише 1/4 зарплати. Разом з тим слід пам’ятати, що значна частина робітників в тих умовах була готова терпіти матеріальні нестатки заради комуністичної примари. Відмова в 1934 р. від карткової системи і перехід до торгівлі створив можливість матеріально зацікавити робітників. Для використання цих можливостей і було організовано партією стахановський рух.

Стахановські рекорди сприяли короткочасному поліпшенню становища і промисловості, але водночас стали і підставою для історичного підвищення у 1936 р. норм виробітку і планових завдань. На підприємствах, які не мали достатніх резервів, це призвело до перенапруження і зривів, що розглядалися як шкідництво або саботаж. У 1937′р. в обстановці масових репресій майже в усіх галузях важкої промисловості України замість очікуваного зростання промислового виробництва спостерігався спад.

Хоча жодна з перших довоєнних п’ятирічок не була виконана в повному обсязі, все ж у короткі історичні строки внаслідок індустріалізації відбулася докорінна реорганізація економіки України. У 1940 р. порівняно з 1913 р. її промисловий потенціал збільшився в 7 разів. Практично заново була створена важка індустрія, включаючи машинобудування, оборонну промисловість, хімічне виробництво. 335 найбільших новобудов перших п’ятирічок СРСР припадало на Україну — 7 новозбудованих і 5 докорінно реконструйованих підприємств (Дніпрогес, Харківський тракторний і Краматорський машинобудівний заводи, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Краматорський завод важкого машинобудування тощо).

Ціна індустріалізації для українського народу була занадто високою. Причому то була ціна не тільки за подолання об’єктивних труднощів, скільки за помилки, волюнтаризм і політичне свавілля сталінського керівництва. Так, справжньою трагедією для українського народу стало проведення індустріалізації на 2/3 за рахунок селянства — це викачування різними засобами коштів і продуктів, використання селянської праці на будовах сталінських п’ятирічок, колективізація та голодомор.