Жванецька облога

Наляканий таким розвитком подій польський уряд став збирати нове військо. До королівської армії приєдналися великі загони найманців, у її складі нараховувалося близько 20 тис. німців та 8 тис. молдованів, а, крім того, напоготові стояли ще 15 тис. угорців і трансільванців. Це військо, очолюване самим королем, отаборилося під Жванцем на Поділлі. Об'єднане козацько-татарське військо під проводом Б. Хмельницького та Іслама-Гірея зненацька підійшло до табору й почало облогу, яка тривала кілька місяців (вересень - грудень 1653 року). У таборі почався голод, лютували хвороби. Стали масово тікати угорські воїни (бійці королівської армії, яким платили найбільше), невдовзі так само вчинили й молдовські.

Над Польщею нависла загроза військової катастрофи. За цих трагічних обставин король послав до татарського хана таємне посольство й уклав з ним мир. Окрім щедрих дарунків, Іслам-Гірей отримав від польського короля зобов'язання сплачувати ханові щорічну данину розміром 100 тис. червінців і дозвіл на грабунок українських земель протягом 40 діб. Після укладення угоди з поляками татари почали вимагати від Б. Хмельницького припинення воєнних дій, а від короля — виконання умов Зборівської угоди. Уже втретє, як і перед Зборовом та Берестечком, хан зрадив союзника. Б. Хмельницький змушений був відступити. Татари, повертаючись до Криму через усю Україну, взяли великий ясир.

На початку грудня 1653 року воєнні дії припинилися, тривали лише незначні сутички в західних районах Поділля й на Волині.

Джерела

Проспер Меріме про стан польського війська

Ще жодного разу не вистріливши з гармати, Хмельницький бачив, що ворог більш як наполовину переможений... Військовий табір [поляків. — Авт.] перетворювався на ціле місто, і шляхтичеві так само важко було покинути свій намет, як городянину залишити свою оселю. Незабаром довкола табору не стало паші, коні падали тисячами й щоразу важче й важче було здійснити якийсь маневр, а тут ще й недалекоглядність командирів, відсутність дисципліни в жовнірів, брак патріотизму, звичка грабувати. Якось Хмельницький сказав польському послові: «Якби хтось із моїх козаків привіз із собою віз пожитків, я наказав би скарати його на горло». Він добре знав: для того, щоб знищити шляхетське військо, досить отаборитися й уникати бою.

Молдовські походи

Серед дипломатичних планів Б. Хмельницького було закріплення союзу України із сусідніми державами. Це мало забезпечити найкращі зовнішньополітичні умови для боротьби з Польщею й сприяти досягненню воєнно-політичної ізоляції Речі Посполитої. Гетьман прагнув зміцнити стосунки з придунайськими країнами — Волощиною (Валахією) і Трансільванією (Семиграддям). Особливо важливими були для нього відносини з Молдовою. Тому він задумав одружити свого сина Тимоша з Розандою, донькою молдовського володаря Василя Лупула.

Ще влітку 1648 року Б. Хмельницький робив спроби через посередництво турецького султана Магомета IV схилити васала Османської імперії молдовського господаря Василя Лупула до встановлення добросусідських відносин з Гетьманщиною. Однак В. Лупул, намагаючись лавірувати між Туреччиною та Річчю Посполитою, і далі підтримував тісні відносини з польським урядом.

У цих умовах улітку 1650 року Б. Хмельницький для того, щоб перешкодити стратегічним планам польського командування використати Молдову як плацдарм для наступу на Україну й примусити В. Лупула розірвати зв'язки з Польщею, став готувати військовий похід проти молдовського господаря. До цього походу гетьманові вдалося залучити кримського хана Іслама-Гірея III, який за умовою нового українсько-татарського союзу поставив питання про воєнну акцію проти Московського царства.

У другій половині серпня 1650 року українська армія під проводом Б. Хмельницького й загони кримських татар перейшли р. Дністер і вступили на територію Молдовського князівства. На початку вересня 1650 року козацькі полки, очолювані Д. Нечаем і Ф. Джалалієм, здобули столицю князівства м. Ясси. В. Лупул був змушений укласти угоду, за умовами якої він мав:

• відмовитися від союзу з Польщею;

• вступити в союзницькі відносини з Гетьманщиною;

• сплатити переможцям контрибуцію в розмірі 600 тис. талерів;

• щоб зміцнити політичні зв'язки з Гетьманщиною, зобов'язався видати свою дочку Розанду за сина гетьмана Тимоша Хмельницького (За «Довідником з історії України»).

Молдовський господар погодився на шлюб своєї доньки з гетьманичем, незважаючи на її заручини з Дмитром Вишневецьким.

Поразка під Берестечком завадила здійсненню планів гетьмана. В. Лупул відмовився виконувати свої попередні зобов'язання. У цій ситуації Б. Хмельницький підготував новий похід проти Молдови.

Намагаючись перешкодити гетьманові, польське командування вислало на Поділля 60-тис. армію під командуванням коронного гетьмана М. Калиновського. Після розгрому в травні - червні 1652 року в Батозькій битві польського війська, українська армія, уступивши в Молдову, змусила В. Лупула прийняти умови Б. Хмельницького.

Активна зовнішня політика українського гетьмана в Молдові стурбувала її сусідів і призвела до формування сильної антиукраїнської коаліції, до якої увійшли Річ Посполита, Валахія й Трансільванія. У квітні 1653 року волоський господар М. Басараб і семиградський князь Юрій II Ракоці при підтримці польського уряду захопили Ясси й посадили на престол С. Георгіцу.

В. Лупул звернувся по допомогу до Б. Хмельницького. 1-2 травня 1653 року українські війська під проводом Т. Хмельницького розгромили загони С. Георгіцу та повернули владу В. Лупулові.

Намагаючись розвинути успіх, Т. Хмельницький розпочав наступ на Волощину, що було, як показали наступні події, стратегічною помилкою гетьманича. Улітку 1653 року об'єднані волосько-польські сили примусили українсько-молдовські війська відступити.

У Сучавській фортеці ворог оточив 2-тис. загін В. Лупула. На допомогу молдовському господарю поспішив Т. Хмельницький на чолі 12-тис. козацького війська. 20 серпня 1653 року він прорвався до Сучави. 12 вересня 1653 року під час героїчної оборони міста Т. Хмельницького смертельно поранено, через кілька днів він помер.

19 вересня 1653 року сучавський гарнізон припинив опір, уклавши почесні умови здачі (козакам дозволялося вийти з Сучави й вивезти із собою тіло Т. Хмельницького), залишив місто.

На кордоні українське військо зустрів Богдан Хмельницький.

Гетьман наказав везти тіло до Чигирина, а сам повернувся до війська.