- •1.Історіографія та джерела курсу.
- •2.Питання національних збройних сил у програмах найвпливовіших політичних партій Центральної Ради.
- •3.М. Міхновський та його погляди в галузі військового будівництва.
- •4.Українізація російської імперської армії весною-літом 1917 р. І ставлення до неї українських політичних партій та організацій.
- •5.Перший та Другий всеукраїнські військові зїзди.
- •6.С.Петлюра та його погляди на питання військового будівництва в Україні в період цр.
- •7.Проголошення унр та її взаємини з більшовицьким Раднаркомом.
- •8.Діяльність уряду унр по організації захисту суверенітету України в період першої українсько-більшовицької війни.
- •20 Грудня 1917 р. Уцр відхилила цей ультиматум. Більшовицьке керівництво відразу оголосило стан війни з Центральною Радою.
- •26 Січня 1918 р. Радянські війська ввійшли в Київ.
- •9.Брестський мирний договір унр з країнами Четвертного союзу, його військово-політичні наслідки.
- •10.Внутрішньо-політичне становище унр весною 1918р. Підготовка державного перевороту та його наслідки.
- •11.Причини падіння цр: історичне значення та уроки.
- •12.П. Скоропацький: політик, державний та військовий діяч.
- •13.Діяльність уряду п. Скоропацького по створенню національних збройних сил.
- •14.Українсько-російські взаємини в період гетьманства п. Скоропацького.
- •16. Анти-гетьманське повстання і повалення режиму п. Скоропацького.
- •17.Міжнародне становище унр на початку 1919 р. Проблема зовнішньополітичної орієнтації.
- •18.Друга укр.-більш. Війна: від спроб порозуміння до збройного конфлікту.
- •19.Оборонні бої Армії унр у першій половині 1919 р.
- •20. Підготовка і проведення Листопадового 1918 р. Повстання у Львові.
- •9 Листопада 1918 р. УнРада утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13 листопада 1918 р. Перетворений на уряд – Державний Секретаріат зунр-зоунр.
- •13 Листопада 1918 р. На сесії Української Національної Ради було прийнято Основний тимчасовий закон, у якому, зокрема, говорилось:
- •21.Боротьба уряду зунр проти агресії Польщі.
- •22.«Злука» унр і зунр і її вплив на обороноздатність України.
- •23.Поразка військ унр восени 1919., її причини та наслідки.
- •24.Варшавський договір 1920р. Та його роль у боротьбі за відновлення унр.
- •25.Українсько-польсько-радянська війна 1920р.
- •26.Діяльність уряду унр в еміграції 1919-1920 рр., Листопадовий Рейд ю. Тютюнника.
- •27.Причини поразки унр періоду Директорії: історичний досвід та уроки.
- •28.Український офіцерський корпус в період національної революції 1917-1921 рр.
- •29.С. Петлюра про проблеми збройного захисту суверенітету України(за статтею «Табор»)
28.Український офіцерський корпус в період національної революції 1917-1921 рр.
В ході національно-визвольних змагань 1917–1921 рр. за державність хоробрість та військовий хист проявило чимало талановитих військових діячів, тобто значна частина військової еліти українських збройних формацій.
Незважаючи на сприятливіші умови для військового будівництва за часів Української держави процес створення та подальшої розбудови регулярної армії відбувався повільно внаслідок “нестабільного внутрішнього становища, впертого спротиву з боку німців, частково й російського генералітету, не завжди зацікавленого у міцній українській армії”
Із приходом до влади Директорії розпочався наступний етап боротьби українського народу за державність, безпосереднім учасником якого була національна армія. Енергійна розбудова власних Збройних сил стала одним із пріоритетних завдань тодішньої влади, оскільки УНР опинилася у надзвичайно складній ситуації, воюючи одночасно на кількох фронтах. Політичне керівництво армією здійснював один із лідерів Директорії, колишній генеральний секретар з військових справ УЦР С. Петлюра, ставши Головним Отаманом, тобто верховним головнокомандувачем. Безпосередньо ж керувати бойовими діями повстанської Армії Директорії, яка дістала назву Дієвої Армії УНР, мав Наказний Отаман. На цю посаду був призначений генерал-майор О. Осецький.
Якщо постать С. Петлюри як державного та військового діяча на сьогоднішній час доволі добре вивчена та охарактеризована у вітчизняній, і не тільки, історіографії, то про кадрових офіцерів О. Осецького, В. Тютюнника, В. Сальського та М. Омеляновича-Павленка цього не можна сказати. Між тим кожен з них на певному етапі збройної боротьби за державність відігравав чи не ключову роль у захисті Батьківщини від внутрішніх та зовнішніх ворогів.
Перш ніж очолити Українську армію О. Осецький, В. Тютюник, В. Сальський та М. Омеляно вич-Павленко здобували не лише якісну військову освіту, але й необхідний військовий вишкіл. Служба на різних посадах у різних регіонах Російської імперії давала можливість набратися досвіду керівництва структурними підрозділами армії загалом, який їм неабияк знадобився у переламні 1917–1921 рр. Зрозуміло, що військова кар’єра кожного із чотирьох командармів мала свої особливості. Наприклад, хоча В. Тютюнник двічі намагався вступити до престижної Миколаївської академії Генерального штабу, проте йому не вдалося там закріпитися й навчатися через початок Першої світової війни, а згодом Лютневої революції.
Лютнева революція та падіння царизму стали могутнім поштовхом для розгортання національно-визвольного руху підневільних народів, зокрема й українського. Нова суспільно-політична ситуація, що утворилася в Україні в результаті приходу до влади Української Центральної Ради, заклала сприятливий фундамент для змін у військовій сфері. З’явилися нові можливості із реформування армії, що знайшли своє відображення у політиці українізації Збройних сил.
Активну участь у цьому важливому для війська процесі вели тоді вже досвідчені офіцери, які невдовзі стали командармами. Уже перші кроки М. Омеляновича-Павленка у нових умовах свідчили про його вибір відданого служіння Україні як своїй Батьківщині, хоча він народився і виріс поза її межами.