19.Оборонні бої Армії унр у першій половині 1919 р.

Поки на конгресі (Трудовому Конгресі України) точилися розмови про великі справи, на кордонах України згущувалися хмари, формувалися сили інтервентів, які ставили під сумнів не тільки існування Директорії, самого конгресу чи скликання українського сейму, а й незалежність України.

На поч. 1919 р. надзвичайно складною для Директорії та її уряду виявилась також зовнішня воєнно-політична ситуація. Почалася 2-га російська інтервенція проти України. В. Ленін, Л. Троцький, ЦК КП(б)У, Тимчасовий робітничо-селянський уряд України зосередився на питанні відкриття Українського фронту. Вони виходили з того, що із втратою України не буде і пролетарської України. На південно-східних кордонах Укр. Були сформовані та розпочали наступ більшовицькі війська. Боротьбу проти них ускладнювало те, що основу їх становили українські частини – Богунська і Таращенська дивізії. Загальна чисельність військ, що наступала в двох напрямах – на Харків – Суми – Білгород та Гомель – Чернігів – Київ, становила близько 75 тис. чол.

Директорія мала:

На Правобережжі – 26 700 бійців; 660 кіннотників; 74 гармати; 4 панцирники.

На Лівобережжі – 39 800 бійців; 1950 кіннотників; 860 гармати; 1 панцирник.

Всього близько 80 тис. чол., але слабо озброєних.

Директорія мала враховувати й то й факт, що на Півд-Сх. Кордоні була зосереджена добровольча армія Денікіна близько 150 тис. чол., озброєних Антантою. Такий великий тиск Антанти на Директорію призвів до першої урядової кризи. На звернення Директорії до Антанти, остання відповіла ультиматумом: димісія Винниченка і Петлюри.

Становище Директорії ускладнилося ще й тим, що великі повстанські сили отаманів Махна, Григорєва тимчасово перейшли на бік більшовиків (Через процес реалізації земельного законодавства. Закон про націоналізацію землі).

5 лютого 1919 р. більшовицькі війська зайняли Київ, а Директорія та її уряд виїхав до Вінниці і відтоді часто змінювала своє місце прописки. Саме в цей час зявився вираз: «У ВАГОНІ ДИРЕКТОРІЯ, ПІД ВАГОНОМ ТЕРИТОРІЯ».

6 лютого на вимогу Антанти з Директорії виходить Винниченко і забезпечений великою сумою грошей виїздить до Відня. Натомість нікуди не поспішав С. Петлюра. 7 лютого він надіслав телеграму українським послам, де зазначав, що домагання Антанти про відставку є втручанням у внутрішні справи України.

Навесні більшовики розвивають наступ у Півд-Зах. напрямі. В лютому – березні 1919р. більшовики здійснили наступ на Південь. Ними були взяті Бердичів та Вінниця. Протягом лише квітня було захоплено майже все Правобережжя…

20. Підготовка і проведення Листопадового 1918 р. Повстання у Львові.

16 жовтня 1918 року австрійський імператор Карл оголосив у Відні про перетворення Австро-Угорської імперії на федеративну державу. 18 жовтня українські депутати австрійського парламенту і Галицького та Буковинського сеймів сформували у Львові Українську Національну Раду. Наступного дня вона заявила про створення української держави у складі Буковини, Закарпаття і Галичини. Натомість у Кракові польські політики створили Польську ліквідаційну комісію, яка мала 1 листопада перебрати у Львові владу в австрійського намісника Галичини.

30 жовтня намісник відмовився передати владу Українській Національній Раді, і наступного дня Рада та Український військовий комітет розпочали підготовку до повстання. О четвертій годині ранку 1 листопада півтори тисячі вояків і 60 старшин під командуванням сотника Дмитра Вітовського зайняли у Львові ратушу, вокзал, поштамт, банки і казарми, заарештували намісника та коменданта міста.

Говорить львівський історик Микола Литвин:

Повстання виявилося майже безкровним – був поранений один поліцейський. На світанку вояки підняли над будівлями ратуші та намісництва українські прапори.

Повстання у Львові розпочалося 1 листопада 1918 р., коли на ратушевій вежі пробила 4: 00 год. Невдовзі Д. Вітовський приймав перші рапорти. І. Цьокан домовився про нейтралітет німецьких і угорських частин. О 5. 00 старшини Марганець і Сендецький зі своїми підрозділами зайняли намісництво і ратушу, арештували генерала Гуйна. Зв'язковий четаря Г. Труха повідомляв, що захоплено австрійську комендатуру і арештовано генерала Пфефера. Л. Огоновський сповіщав, що зайняв будинок поліції. Український підрозділ з 15-го полку піхоти оволодів головним вокзалом, будинком головної пошти, а 150-й вартовий курінь — станцією Підзамче і військовими складами на Янівській (нині вул. Т. Шевченка). Таким чином, протягом кількох годин вдалося роззброїти або блокувати австрійські частини, захопити найважливіші об'єкти міста. На ранок Львів повністю контролювали українці, а на міській ратуші майорів двометровий синьо-жовтий прапор, встановлений юним стрільцем Степаном Паньківським. На жаль, цей хлопець загинув у бою з поляками під Вовчухами в березні 1919 р.

О 7.00 Д. Вітовський доповів голові УНРади К. Левицькому, що влада у Львові повністю перейшла до рук Української національної ради.

Того ж дня, подолавши розгубленість, поляки почали готувати повстання проти української влади... Боротьба за Львів перетворилася на справжню війну...

Формальна передача влади від австрійського намісника відбулася 1 листопада 1918 p. Вранці 1 листопада у Львові з'явилися відозви Української Національної Ради до мешканців столиці і до українського населення всієї Галичини, де, зокрема, відмічалось: "Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-Угорської монархії Українська держава... Найвищою властю Української держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обіймає власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави". Подібною за змістом була й відозва до українського народу. Крім того, вона інформувала про деякі заходи щодо збереження новоствореної держави. Так, усі вояки української національності мали підлягати тільки Українській Національній Раді і наказам створених нею військових властей.