30. Осн. Концепції теорії жанрів Бахтіна

У центрі теорії мовленнєвих жанрів Бахтіна – висловлювання як єдина реальна одиниця спілкування.

Бахтін розмежовує первинні, або прості жанри, що склалися в умовах безпосереднього мовленнєвого спілкування, та вторинні, або складні жанри, – це романи, драми, наукові дослідження, великі публіцистичні жанри і т.д. Вторинні жанри, на його думку, виникають в умовах складнішої, відносно високорозвинутої й організованої культурної комунікації (переважно письмової) і вбирають у себе та переробляють прості жанри.

на думку Бахтіна, функціональні стилі є не чим іншим, як жанровими стилями.

31. Подальший розвиток ідей Бахтіна в західній естетичній думці.

Подальший розвиток ідей Бахтіна концепція інтертекстуальності Крістевої діалог у Бахтіна гуманітарно-онтологічна концепція діалогу – центр, ціль і самоціль художнього твору, постає як жива подія, а тому він потенційно безкінечний і незавершенийна основі дослідження творчості Достоєвського

перегляд ідей діалогу Бахтіна, інтертекстуальність як необмежений простір знакової діяльності, де різні оповіді, коди, тексти з’єднуються між собою навіть за відсутності прямих історично зафіксованих контактів

ідея відкритого інтегрального семіозису, позбавленого соціальної обмеженості смислів; а отже, текст як позбавлений ієрархічної структури позначене-позначаюче, а такий, що володіє внутрішньою множинністю і безликістю

розуміння мови і тексту як матеріальних предметів

інтертекстуальність – 1 “процес перетину і взаємовпливу різних текстів в одному”; 2 концепція “поетичної мови” – мови матеріальності

кінематографічний принцип побудови текстів, паралелізм монтування різночасових відрізків, обігрування і протиставлення різних поглядів.

32. Структуралізм як дослідницький метод у літературознавстві.

Структуралізм в літературознавстві, що вивчає словесне мистецтво як таку систему, елементи якої здібні до інтеграції і трансформації, виник під впливом суміжних дисциплін (в першу чергу лінгвістики, семіотики, логіки, етнології) і за рахунок переосмислення спадщини російського ОПОЯЗ а, феноменологічної естетики (див. Феноменологія, P. Інгарден ) і пр. В період 1930-х ( Празький лінгвістичний кружок ) — початку 1960-х рр. С. розглядав літературу як комунікативний акт з установкою на вираження, зосереджувався на функціональних залежностях між елементами художнього твору, промовця в якості такого ієрархічно організованого системного цілого, внутрішні зв'язки якого можуть бути зведені до двійкових (бінарним) стосунків, 1960-і рр. ознаменувалися проникненням в літературознавство понять і прийомів інформації теорії, математичної логіки, імовірнісних і теоретико-множинних методів. Згідно Ц. Тодорову, С. відрізняється від класичних підходів до словесного мистецтва тим, що досліджує абстрактні можливості літератури як такий, розуміючи художній текст як окремий випадок реалізації цих можливостей. Ставиться завдання створити універсальну «лінгвістику мови» (ср. поняття «металінгвістіка» в М. М. Бахтіна), що включає і літературознавство. Починається вивчення перетворень гіпотетичних глибинних структур художнього тексту в поверхневі структури. Велика увага С. приділяє логіці оповідання, дослідження якої передбачило Ст Я. Пропп («Морфологія казки», 1928). Услід за Ю. Н. Тиняновим розробляється типологія історичних зв'язків, що існують між твором і його социо-культурнім оточенням. У СРСР (роботи Ю. М., Лотмана, Е. М. Мелетінського, Ст В Іванова, Ст Н. Топорова, Б. А. Успенського і ін.) і європейських соціалістичних країнах С. розвивається як один з методів у ряді ін. підходів до літературного твору. Виступи структуралістів неодноразово виявлялися в центрі гострих дискусій.

Якщо ж ті частки інформації, які в різний час формулювалися різними вченими в різних поняттях-термінах, а відтак зумовили структуралістську парадигму мислення, бодай пунктиром “звести” в один ряд, то матимем таку панораму ідей:

При всьому монізмі, єдності світу кожне явище можна розглядати автономно, бо воно має іманентну власну будову.

Набір (склад) одних і тих же компонентів шляхом їх комбінації (взаємодії, організації) творить іншу якість цілості, що не дорівнює сумі властивостей кожного компонента зокрема.

Агрегатні цілості істотно відрізняються від органічних цілісностей.

Елемент цілісного явища (предмета) несе на собі “відбиток цілісності”.

Зовнішньо, позірно відмінні об’єкти можуть бути подібними (ізоморфними) за глибинною структурою.

Структура та її функції взаємопов’язані.

Структура може мати системний характер як багатовимірне складно зорганізоване ціле (субструктура, підсистема і т.д.)