21. Управління витратами на підприємстві

Управління витратами— це процес цілеспрямованого формування витрат по їх видах, місцях і носіях при постійному контролі і стимулюванні їх зменшення. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний і організаційний аспекти. Вона включає наступні функціональні підсистеми:

пошук і виявлення чинників економії ресурсів;

нормування витрат ресурсів;

планування витрат ресурсів по їх видах;

облік і аналіз витрат ресурсів;

стимулювання економії ресурсів і зниження їх витрати.

Ці функції виконують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від розмірів останнього (відділи, бюро, окремі виконавці).

Виявлення і використовування чинників економії ресурсів є обов'язком кожного працівника підприємства, перш за все фахівців і керівників всіх рівнів. Відповідно до певних організаційно-технічних умов і ухвалених рішень розробляються норми витрати всіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів.

Встановлення норм витрати — це визначення витрат окремих видів ресурсів в даних організаційно-технічних умовах виробництва. Ці норми є важливим чинником забезпечення режиму економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. В процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) і на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дозволяє в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів по використовуванню ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства у напрямі їх зменшення.

Управління витратами на підприємстві передбачає їх диференціацію по місцях і центрах відповідальності.

Місце витрат – це місце їх формування (робоче місце, група робочих місць, ділянка, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їх рівень.

На практиці вважається, що центр відповідальності співпадає з місцем витрат, хоча це і не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється по функціональній і територіальній ознаках. В першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, дослідження і підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, ділянки, цехи), які відокремлені просторово.

По центрах відповідальності складаються кошториси (планові витрати), визначаються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів розраховується собівартість одиниці продукції. Це дозволяє контролювати витрачання ресурсів. При цьому важливе значення має розподіл витрат, вживаних до кожного центру відповідальності, на прямі і непрямі, змінні і постійні. Перший розподіл має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькуляції). Прямі витрати безпосередньо відносяться на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі – формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Розділення витрат на змінні і постійні по центрах відповідальності (місць витрат) є важливим для складання так званих гнучких кошторисів і оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дозволяє оперативно визначати кошториси для різних варіантів об'єму виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний об'єм продукції під час аналізу і оцінки робіт підрозділів.

Розподіл витрат на змінні (пропорційні) і постійні може бути використаний для визначення їх загальної суми за певний період за допомогою формули

С = Cпер * N + Cпост, (4.2)

де С – загальні (сукупні) витрати;

Спер – змінні витрати на одиницю продукції;

N – об'єм виробництва продукції в натуральному виразі;

Спост – постійні витрати в заданий період.

Шляхом нескладного перетворення формули (2) можна визначити витрати на одиницю продукції (Сед.п). В цьому випадку формула приймає наступний вигляд:

Сед.п = Спер + Cпост / N (4.3)

З формули (3) видно, що із зростанням об'єму виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення виробництва перетворюється на важливий чинник зниження собівартості продукції.