Засоби масової інформації

Великого значення у вихованні нової людини партія надавала кіно, радіо, пресі.

З кожним роком розширювалась мережа кіноустановок і радіоточок. Станом на 1940 р. в Україні налічувалось 6916 кіноустановок, працювало 10 радіостанцій, 1303 тис. радіоточок. У республіці в 1939 р. було видано близько 73 млн. примірників книг. На початок 1941 р. виходило близько 2 тис. газет із разовим тиражем 7 млн. примірників. У 1938 р. було започатковано нові газети "Советская Украина", "Комсомольское знамя", в 1939 р. – "Колгоспник України", в 1940 р. – "Радянська освіта" та ряд журналів.

Поліграфічна база України в 1941 р. мала 930 друкарень, з них 70 у районних центрах. Станом на 1940 р. в Україні працювало 14 республіканських видавництв, найбільшими з яких були Видавництво АН УРСР, Держполітвидав, Державне видавництво колгоспної та радгоспної літератури, Держфінвидав, Дитвидав, "Комуніст", "Молодий більшовик", "Радянська школа", Держмедвидав та ін.

З метою подальшого розвитку поліграфічної промисловості побудовано книжкову фабрику ім. Фрунзе у Харкові, книжково-журнальну фабрику в Києві, Донецький поліграфічний комбінат, реконструйовано і розширено друкарні в Києві, Дніпропетровську, Одесі, Полтаві, побудовано друкарні в ряді обласних і районних центрів республіки.

Найбільшим видавничим центром Західної України у 30-х роках був Львів. Тут працювала потужна спілка "Діло", яка видавала часописи "Діло", "Бібліотека діла". Іншим великим газетним осередком був концерн відомого видавця І. Тиктора "Українська преса". Тут виходили щотижневики "Наш прапор", "Новий час", "Народна справа", щомісячник для дітей "Дзвіночок". Періодично друкувалася "Українська бібліотека". М. Тараненко крім книжечок для дітей видавав добре ілюстрований і відредагований щомісячник "Світ дитини". Б. Гошовський редагував журнал для дітей "Юні друзі". Крім Львова працювали невеликі видавництва в Коломиї і Жовкві. Усього в Галичині виходило 143 назви газет і журналів.

Навіть в умовах політичного тиску ВКП(б) українська культура зробила великий крок уперед. Зокрема, протягом 20-30-х років створено систему народної освіти, що забезпечило доступ до знань широкому загалу трудящих, дало змогу ліквідувати масову неписьменність, увести загальну семирічну освіту в селах і перейти до запровадження середньої освіти в містах. Було розв’язано проблему кадрів інженерно-технічної і творчої інтелігенції. Розширювалася практична і теоретична робота в усіх галузях науки й техніки. Українські літератори, живописці, скульптори, кінематографісти, театральні діячі збагатили скарбницю української культури високохудожніми творами.

За даними перепису населення, в 1939 р. істотно збільшилась чисельність інтелігенції. Порівняно з 1926 р. чисельність сільської інтелігенції збільшилась у 5,5, а міської – у 6,4 раза. Чисельність індустріальних та аграрно-технічних кадрів збільшилась у 8,2 раза. За темпами зростання до цієї групи наближалася наукова і науково-викладацька інтелігенція, чисельність якої збільшилась у 6,2 раза, лікарів – у 2,2, вчителів – у 3,5, працівників мистецтв – у 4,4, юридичних працівників – у 1,3 раза.

Порівняно із серединою 20-х років національний склад інтелігенції істотно змінився. Майже в усіх видах розумової праці (за винятком нечисленних "елітних" сфер діяльності – мистецтва і юриспруденції) більшість становили українці. У цілому частка українців серед інтелігенції наблизилася до їх частки у складі всього населення.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте економічну і суспільно-політичну ситуацію в країні наприкінці 20 – початку 30-х років.

2. До яких репресивних заходів вдавалася радянська влада для ліквідації українізації?

3. Що було зроблено для розвитку освіти і науки в Україні в 30-х роках?

4. Зміни, що відбулися в театральному і музичному житті України в 30-х роках.

5. Яких успіхів у цей період досягнуто в культосвітній роботі і видавничій справі?