Зв’язок культури київської русі з античністю

У ІХ-Х ст. Київ входить до країн євро- пейської коаліції, вибрано найоптимальнішу ідеологію. Як новому члену співдружності русичам треба було і себе показати, і на людей подивитись.

Прийняту Володимиром Великим нову релігію необхідно було належним чином обставити. Своїх людей для досягнення цієї мети поки що обмаль. Спеціалісти запрошуються з Візантії. На Русь приїздять священики, архітектори, художники, які приносять разом зі словом Божим культурні та науково-мистецькі досягнення свого народу.

Візантійські культуррегенти разом із високим рівнем майстерності запроваджують і свою систему світобачення, що цілком закономірно. Як правило, у подібні експедиції вирушають або романтики, або догматики; у цьому випадку ми спостерігаємо останнє. Залишені ними пам’ятки дають підстави для такого твердження. Яскравий приклад – широковідомі мозаїки Софії Київської: Євхаристія, святительський чин, Пан-тократор, Оранта вражають своєю канонічною довершеністю, а фрески, виконані місцевими майстрами, позначені теплотою і добрим гумором, оповідають про життя і побут киян. В очі впадають два бачення світу, два світогляди – канонічний прагматизм і щире, безпосереднє сприйняття дійсності, радість життя.

Чи була Русь дикою, "варварською" країною, як її малюють нам "освічені" греки? Безперечно, ні. Це була економічно незалежна держава, яку греки підкорити силою не змогли. Отже, спрацював психологічний фактор – перекласти на народи, яких не вдалося поставити в залежність, власні вади. Слов’яни нічого не спростовували, та чи була в цьому потреба сильному народу? На жаль, "свідчення" греків залишилося в історичних анналах як незаперечна істина.

Та життя внесло корективи у бачення історичних реалій. Життєрадісність боролася з догматом усіма можливими засобами, і коли естафету у візантійців переймають місцеві майстри, то культові споруди стають набагато спокійнішими, теплішими, пластичнішими, органічно вписуються в навколишнє середовище. Особливо це помітно в північних районах Київської Русі, на Псковщині, де храми будувалися місцевими майстрами і за пластикою нагадають скульптуру.

Античні впливи на мистецтво Русі були й прямі, й опосередковані як за формою, так і за змістом, а про те, що русичі були з ними знайомі, красномовно свідчить один цікавий факт. В одному з лівих нефів Софійського собору під час останньої реставрації був відкритий малюнок античної голови. Багато дебатів точилося з приводу того, звідки і як з’явився він у Софії. Можна запропонувати дуже просте пояснення: серед художників, які приїхали з Візантії, не всі були догматиками, хтось із них, розповідаючи місцевим художникам про античне мистецтво, тут же проілюстрував це на стіні, знаючи, що незабаром малюнок покриється фрескою, а тому ніякої крамоли в цьому він не бачив. Відлуння античності можна знайти і в зразках українського мистецтва того періоду. Вільніше почувались художники і майстри в оформленні книги. Тут античні, візантійські й східні мотиви помітніші.

Сплав місцевих досягнень і античних впливів дав той феномен, який ми сьогодні називаємо мистецтвом Київської Русі. Воно у всеохопленні часу представляє широкий спектр впливів у виробленні власного стилю.