36. Теорії та моделі підприємництва

Теоретичне осмислення явища "підприємництво" пройшло довгий шлях. Вважають" що вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р. Кантільйоном у ХVIII ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами, оскільки вони займаються ризиковою діяльністю: ремісників, торговців, селян, лихварів, розбійників і злидарів.Класик англійської політичної економії А. Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатом.

Французький економіст Ж.-Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.

Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємця таким чином:

а) як завойовники, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю;

б) як організатора, який уміє об'єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей;

в) як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Австро-американський економісти. Шумпетер, першим зауважив, що підприємець - не обов'язково власник капіталу. Руйнування уявлення про обов'язкове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлене розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша- залученим. Корпоративна форма підприємництва наочно відображає відокремлення функції підприємництва від функції власності. Остання функція стає пасивнішою, а дедалі активніша роль переходить до організації та управління.Розглянемо співвідношення понять "бізнес" та "підприємництво".Термін "бізнес" ширше використовується за кордоном. Вітчизняна наука частіше вживає термін "підприємництво".

Бізнесмен - людина, що має свою справу. Часто таких людей називають підприємцями (рис. 10.4). Але в наукових виданнях дедалі частіше підкреслюють, що бізнесмен може виконувати просто репродуктивну функцію, тобто з року в рік виробляти одні й ті самі товари та надавати послуги. Підприємці ж є новаторами, яких вирізняє з-поміж інших людей творчий пошук, відкриття, бажання освоювати нові ринки збуту, запроваджувати нові форми організації виробництва та збуту, віднаходити нові ресурси та їхні комбінації, свідомий ризик тощо.

Із зміною технологічного способу виробництва економічна поведінка підприємців змінюється. Перехід від індустріальних до інформаційних технологій зумовлює перехід підприємницької діяльності від класичної до інноваційної моделі .

37. Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва

Підприємництво - явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття "підприємництво" розглядається як різноаспектне.

Будь-яка людська діяльність є суб'єктивною, оскільки вона здійснюється суб'єктом (людиною). Підприємницька діяльність - не виняток із правил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємництва за суб'єктами діяльності .Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

- військовослужбовцям;

- службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

- представникам органів державної влади та управління;

- громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.Підприємництву характерні певні риси і засади (принципи).

Принципи підприємницької діяльності:

- орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;

- прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки, застосувати найновіше першим;

- максимальне використання конкурентних переваг; -дотримання принципів ділової етики;

- постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

- самостійність;

- новаторство;

- ініціатива;

- творчість;

- ризиковість;

- економічна та соціальна відповідальність;

- масштабність мислення;

- діловитість.

38. Відтворення робочої сили – відтворення фізичних і духовних здібностей людини, основних рис людини економічної (людини-працівника і людини-власника), її біологічної й соціальної сторін. До духовних належать розумові, інтелектуальні, творчі й організаторські здібності. Найважливішими рисами людини-працівника є рівень її освіти і кваліфікації, економічного мислення, ступінь розвитку економічних потреб та інтересів, психофізіологічні якості (працьовитість, цілеспрямованість тощо). Основними рисами людини-власника є її участь в управлінні власністю, її власність на виготовлений продукт чи певну його частину тощо. На нижчій стадії розвитку капіталізму робоча сила була переважно низької якості (низький рівень освіти, кваліфікації, потреб тощо). Тому для її відтворення найважливішим було задоволення фізіологічних потреб (у т. ч. членів сім'ї), що здійснювалося за рахунок заробітної плати. На вищій стадії найважливішою умовою відтворення робочої сили є задоволення духовних потреб і здібностей. Так, на харчування у США нині витрачається лише до 17% сімейного бюджету. Активну участь у відтворенні духовних здібностей людини беруть корпорації, держава і навіть наднаціональні органи Американські корпорації, наприклад, щорічно витрачають на підготовку і перепідготовку кадрів до 30 млрд. дол. Це означає, що процес відтворення робочої сили набуває все більш колективного характеру. Зростає роль держави у цьому процесі. Так, на розвиток освіти з федерального бюджету США щорічно витрачається понад 350 млрд. дол. Значні кошти виділяються на розвиток охорони здоров'я, захист навколишнього середовища тощо. Це свідчить про усуспільнення процесу відтворення робочої сили у межах окремих національних країн. В останні десятиліття держава також починає брати активну участь у формуванні людини-власника та її відтворенні. У ФРН - з 1984 набрав чинності 4-й закон про стимулювання утворення власності. Згідно з ним, розміри щорічного формування власності (участь у продуктивному капіталі або позиках) кожним працівником збільшилися з 624 до 936 марок. Держава гарантує при цьому надання «надбавок за заощадження» в сумі, що становить 23%, а для трудових сімей (які мають двох і більше дітей) – 33% від величини щорічного формування власності. Відтворення робочої сили частково набуває інтернаціонального характеру, що найповніше виявляється у здійсненні спільної політики в межах ЄС. Участь різних суб'єктів і джерел відтворення робочої сили в сучасних умовах у розвинутих країнах світу створює враження, що власником робочої сили є не лише найманий працівник, а й корпорація, держава і навіть наднаціональні органи. Проте кінцевим джерелом таких витрат є здатність найманої робочої сили створювати не тільки необхідний, а й більшу частину додаткового продукту. Праця людини – також основне джерело виникнення нової продуктивної сили (так званого синергічного ефекту) в процесі її взаємодії з засобами виробництва. Меншою мірою синергічний ефект, що виникає при цьому, є наслідком використання засобів виробництва, організаторської діяльності підприємця і менеджера. Тому власником сучасної робочої сили, як і раніше, є найманий працівник. Він має право привласнювати і більшу частку додаткового продукту, а менша частка повинна належати підприємцю і його представнику – вищому менеджеру. В Україні у 90-х посилилася деградація процесу відтворення робочої сили, що виявилося, по-перше у зниженні народжуваності та зростанні смертності населення (за період 1991–99 кількість населення скоротилася на 2,3 млн. осіб), по-друге, у зниженні калорійності харчування з 3,5 тис калорій у 1989 до 2,6 тис – в середині 1998, по-третє, у зростанні середніх витрат сім'ї на харчування з приблизно 30% у 1989 до 80–90% у 1998, по-четверте, в деградації фізичних здібностей людини-працівника внаслідок масового безробіття (офіційного і прихованого), по-п'яте, у відчуженні найманих працівників від власності в процесі номенклатурне-тіньової приватизації і роздержавлення, по-шосте, у значному ослабленні здоров'я нації (майже 70% працівників народного господарства мають різні хронічні захворювання та функціональні порушення нервової системи і внутрішніх органів).