14.Українсько-російські взаємини в період гетьманства п. Скоропацького.

В період існування Української держави 1918 р. особливої гостроти набули взаємовідносини з Росією. Відомо, що Брестський мирний договір зобов'язував радянську Росію підписати мир з Україною. Держави Четвірного Союзу наполягали на якнайшвидшому підписанні договору, що дало б змогу упорядкувати відносини у Східній Європі, а також вирішило б питання біженців з Росії в Україну і навпаки. Ще ЗО березня 1918 р. уряд УНР запропонував радянській Росії розпочати мирні переговори. Упродовж тривалого часу уряди не могли дійти згоди стосовно місця переговорів. Поки питання узгоджувалося, в Україні відбувся державний переворот і до влади прийшов П. Скоропадський.

Не чекаючи встановлення дипломатичних контактів із новою державою, 22 травня 1918 р. для ведення переговорів прибула делегація з Москви - майже 40 осіб, яку очолювали Х.Раковський та його заступник Д.Манушьський. Головою української делегації на переговорах був професор С.Шелухін, заступником І.Кістяківський, а з 10 серпня - П.Стебницький. Переговори вели російською й українською мовами, залучаючи перекладачів. Обговорювали питання воєнних дій, фінансів, транспорту, поштового зв'язку, обміну полоненими, економічних і культурних відносин. Надзвичайно важливим було питання про кордони. Воно ускладнювалось ще й тому, що українське населення, яке проживало компактно у прикордонних із Україною російських губерніях, висувало питання про приєднання цих територій до України. 12 червня 1918 р. був підписаний мирний договір, згідно з яким радянська Росія визнала незалежність Української держави. Окрім того, було прийнято постанови про припинення воєнних дій на фронтах, взаємну евакуацію громадян - росіян у Росію, а українців - в Україну, про обмін консульськими представництвами; відкрито два українських генеральних консульства у Москві та Петрограді, 19 консульських представництв у різних містах Росії, які розглядали питання повернення біженців в Україну. Було підписано окрему постанову про встановлення поштово-телеграфного зв'язку.

Після цього делегації приступили до розгляду питання кордонів. Для обґрунтування своєї позиції українська делегація залучила експертів-професорів Д.Багалія і Г.Павлуцького, які довели правомірність вимог України. Російська делегація затягувала переговори, вишукуючи для цього різні причини. Щоб підписати мирний договір, українська сторона заявила про готовність піти на деякі поступки у питанні кордонів, але і цей крок не дав бажаних результатів. Делегації не знайшли спільної мови і при обговоренні питання про розподіл державного майна і державних боргів царської Росії. Водночас російська делегація використовувала своє перебування в Києві для комуністичної пропаганди. В Україні допускали, що під дипломатичним прикриттям перебувала значна кількість більшовицьких агітаторів. Антиукраїнською пропагандою займався голова делегації Х.Раковський.

Ведучи офіційні переговори, російська делегація потай налагодила зв'язки з Українським національно-державним союзом, який, готуючи повстання проти гетьманського уряду, звернувся за допомогою до більшовиків. На квартирі заступника міністра фінансів В.Мазуренка обговорювали питання повстання в Україні, з одного боку - Х.Раковський і Д.Мануїльський, а з іншого -В.Винниченко та М.Шаповал.

Внаслідок позиції російської делегації переговори зайшли у безвихідь. Х.Раковський 7 жовтня виїхав до Москви за інструкціями, а 8 листопада 1918 р. Д.Мануїльський одержав наказ виїхати із всім персоналом до Москви. Українсько-російські переговори були припинені.

Водночас із переговорами з делегацією РРФСР Українська Держава вела переговори із урядами інших державних утворень на території колишньої царської Росії, насамперед з Кримом і Доном.

15.Закінчення Першої світової вйни та її вплив на внутрішню і зовнішньо-політичну ситуацію Української Держави.