Питання63(Жанр коломийки в українському фольклорі)

Коломийка – це дворядкова пісня у танковому ритмі 2/4 із типовим віршовим розміром і паралельним жіночим римуванням. Структура коломийкової строфи – два 14‑складові рядки із паузою після четвертого складу і цезурою після восьмого складу, що утворюють типову побудову вірша – 4+4+6:

Ой дрібонька І коломийка / дрібонька, дрібонька Одна мила, / друга люба, / третя солодонька.

Нерідко зустрічається внутрішнє римування:

Співаночки складаночки, я вас не складала Складали вас парубочки. а я переймала. А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та годна робити.

Ф. Колесса вказує, що є модифікації коломийкового розміру, на зразок схеми 4+3+6 чи 3+3+6:

Ой піду я I на майдан / та й витну осику, Та й виплету / личаки, / піду на музику. Не тепер, І не тепер / на гриби ходити: Восени, І восени, І як будут родити.

В. Гнатюк детально аналізує різні ритмічні відхилення від традиційного коломийкового розміру, вважаючи найпоширенішим такий, де перший рядок має коломийковий розмір, а другий козачковий:

А там в лісі / при дорозі / злапав комар муху: Тихо, тихо, не кричи, / бо задушу тя вночи.

Дослідник також підкреслює, що «хоч коломийковий розмір такий одностайний, мелодії коломийок незвичайно різнорідні й багаті і числяться не на десятки, а на сотки. У збірнику пісень д‑ра Івана Колесси, записаних в однім селі, приходить 41 коломийкова мелодія».

Як чітко усталена віками вироблена форма коломийка характеризується рядом властивих їй рис, має специфічну поетику жанру пісенної мініатюри. Перш за все це стосується сталих поетичних формул, які часто виконують роль традиційного зачину (наприклад: «Ой летіла зозуленька...», «На високій полонині...», «Ой легонька коломийка...»). Перший рядок тісно пов'язаний з другим на основі аналогії чи контрасту, тому найпоширенішим є прийом паралелізму з усіма його різновидами:

–      традиційний фольклорний паралелізм із картинами природи:

Я гадала, молоденька, що сонечко сходить,

А то милий, чорнобривий по городі ходить.

Ой дощ іде, роса паде на білу березу,

А я свому миленькому сорочку мережу;

–      психологічний паралелізм:

Як ми вірно ся любили, сухі дуби цвили,

А як ми ся розлучили – зелені зів'ели.

Сухе листя скоро горить, а сиреє курить,

Молодеє веселиться, а старе ся журить;

–      заперечний (контрастний) паралелізм:

Ой зацвіла файна квітка на плоті, на плоті,

Ой змарніло біле личко на панській роботі.

Гей у моїм городчику ружа розцвітає,

Чи вже наша, мій миленький, любов пропадає?

З‑поміж інших художньо‑поетичних засобів найуживанішими в коломийках є порівняння:

В тебе очка чорненькії, як терн на галузі,

Личко таке рум'яненьке, як калина в лузі.

Та ми собі заспіваєм, дві сестриці рідні,

Дзвенять наші голосочки, як дзвіночки срібні.

Оскільки коломийки виділяються в окремий жанр за формою, а не змістом, то серед них зустрічаються тексти дуже різноманітні за тематикою. У переважній більшості вони не виходять за межі родинно‑побутової сфери, однак є ряд коломийок суспільно‑побутового змісту.

Збирачі коломийок вказували на труднощі їх класифікації та систематизації. Одна з перших спроб класифікації жанру належить Ф. Колессі, який у праці «Усна народна словесність» виділяв такі тематичні групи:

1.      Про пісні і співи:

А я ходжу при Дунаю та так си думаю:

Нема кращих співаночок, як у нашім краю.

Ой шуміла дібровонька від вітру буйного,

Ой ще буде в'на шуміти від голосу мого.

2.      Про танці й музики:

Коб‑mo мені до неділі, буду танцювати,

Дам музиці паляниці – буде добре грати.

Чи ти мене, моя мамко, купала в романці,

Що я така охочая в неділю до танців.

3. Дівоцькі – про любов:

Не спала я тої ночі, не спала на волос,

Я гадала, чи не вчую миленького голос.

Не спала я тої ночі, гадала гадочку,

Кому маю привернути свою головочку.

4.      Парубоцькі:

Заграй мені, музиченько, я буду співати,

Щоби було моїй любці легко танцювати.

Чи ти чула, дівчинонько, як я тебе кликав,

Як я твою цілу хату калинов обтикав.

5.      Із суспільним підкладом:

Ой не ходи, багачику, горою за мною,

Бо ти багач, а я бідна – не пара з тобою.

Ця класифікація недосконала, бо деякі тематичні групи взаємопересікаються. Чітко можна виділити три основні групи: 1. Коломийки у первісному їх значенні як співанки до танцю, де основна тема – пісні, танці, гуляння, музики:

Коломийку заспівати, коломийку грати,

Айбо тоту коломийку легко танцювати.

Заграй‑ко мі, музиканте, в пальці золотії,

Та най собі погуляють хлопці молоди.

Відколи коломийка вийшла за межі приспіву до танцю, виникли інші тематичні групи:

2.      Коломийки родинно‑побутового змісту, в якій виділяються:

а)      про кохання і залицяння:

Ой місяцю‑перекрою, не світи нікому,

Тільки мому миленькому, як іде додому;

б)      про сімейне (родинне) життя:

Ой я прошу здоров'ячка і доброго віку

Любій мамці та й нянькові, й мому чоловіку.

3.      Суспільно‑побутові, де зустрічаються практично всі теми суспільно‑побутових ліричних пісень:

а)      наймитсько‑заробітчанські:

Ей, мамко моя рідна, велика в ня біда:

Дуже тяжко заробити у багача хліба;

б)      рекрутські:

Славний город Коломия, ще славніші Кути,

Бувай, мила, здоровенька, бо я йду в рекрути.

Ой летіла ластівочка, загубила перце,

Пішов милий у рекрути – замкнув мені серце;

в)      опришківськогайдамацькі:

Ой у гори, легіники, у гори, у гори,

Та підемо розбивати багацькі комори.

Ой кувала зозулиця раненько в суботу,

Зібрав Довбуш в полонині легіників роту;

г)       емігрантські:

Гори мої високії, мушу вас лишити,

Волів би‑м був у вас гнити, як в чужині жити.

Монітобо, Монітобо, яка ти недобра,

Через тебе нарід гине, як тая худоба;

та інші.

За цими тематичними групами стоїть певна еволюція жанру. З танкових пісень коломийки, наповнюючись новим змістом, розвинулись у самостійний ліричний жанр, що тематично охоплює всі грані життя народу, риси національного побуту і колориту, елементи інших видів народної культури. Як вказував І. Франко, «...коломийковим розміром зложено протягом XIX в. досить значне число епічних пісень історичного та побутового змісту, в тім числі досить значні групи пісень рекрутських та військових про важніші приго ди деяких полків, про події 1848 р. та про війну з Кошутом, про панщину та її знесення, про опришків та про різні незвичайні пригоди по селах, такі як убійство мужа жінкою або жінки мужем, отруєння парубка дівкою або вдовою. Поза обсяг галицько‑руської території і в дальшу минувшину поза XIX в. сягають зложені коломийковим розміром пісні про смерть Нечая в р. 1650, про вбійство Бондарівни паном Каньовським при кінці XVIII в. та про чумака. Пісні про опришків творять у тім ряді окрему досить визначну групу переважно гуцульського походження».

За емоційним пафосом вони містять весь спектр людських почуттів від елегійності і тужливості до жартівливих сатиричних, чи навіть саркастичних текстів:

Ой мала я миленького, ой мала, ой мала,

Поставила на ворота, та й ворона вкрала.

Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:

На роботі – замерзає, коло миски – пріє.

Роботящий легінище, нема що казати:

До півночі – за дівками, до полудня – спати.

Коломийки не існують відокремлено як маленькі дворядкові пісеньки, а об'єднуються у віночки (в'язанки), чи тематично циклізуються з трьох‑чотирьох та більше строф. Сталого поєднання, як правило, нема. Виконавці об'єднують їх експромтом, добираючи до конкретної ситуації, місця, умов виконання, аудиторії на основі спорідненості змісту, асоціацій чи спільного заспіву.

Завдяки легкій віршованій формі коломийки є одним з найбільш імпровізованих жанрів. Деякі народні виконавці спонтанно складають коломийки до різних життєвих ситуацій, сполучаючи сталі формули і типові образи у нові тексти, долучаючи актуальні на певний час чи до певної нагоди елементи змісту, картини побуту, ставлення до тих чи інших явищ. Ф. Колесса називав коломийки «найбільш живучою віткою української народної поезії». І. Франко, аналізуючи цей оригінальний жанр народної словесності, зазначав: коломийки «перекочуються, наче перлини великого намиста, частки великої епопеї народного життя», і тільки «зведені докупи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями й кольорами, де бачимо сльози, й радощі, праці і спочивки, турботи і забави, серйозні мислі й жарти нашого народу в різних його розверствованнях, його сусідів, його соціальний стан, його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили, його традиції і вірування, його громадські й етичні ідеали».

В. Гнатюк вважав, що письменники повинні вчитися з коломийок лаконізму і точності вислову, чіткості формулювання думки, рельєфності образів: «Незвичайне багатство і різнорідність мови, висловів, образів, порівнянь, римів, короткий і ядерний стиль – се такі прикмети, яких не можна іґнорувати. Хто хоче писати гарно, хто хоче навчитися вислову, з якого не можна ні слова випустити, і до якого не треба ні слова додавати, той мусить учитися коломийок напам'ять». Саме Гнатюку належить перше найбільше зібрання коломийок у трьох томах (четвертий том залишився незавершеним). Видані ним збірники 1905, 1906,1907 pp. містять близько 9000 зразків жанру. Серед інших дослідників – І. Франко, М. Сумцов, О. Дей, Н. Шумада та ін.

Коломийки, як жанр народнопісенної творчості, мали значний вплив на розвиток літературної лірики. Чітка побудова строфи з ритмомелодійною симетрією, суміжним та внутрішнім римуванням відчутно позначилась на творах художньої літератури. Окрім використання народних коломийок в епічних творах як прийом образо‑творення, передачі настрою персонажа і т. п. (показовим прикладом у цьому відношенні є «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського), письменники використовували коломийкову форму для своїх творів. Ритмічна строгість цієї форми приваблювала Т. Шевченка, понад 60 відсотків творів якого написано коломийковим розміром (зокрема «Катерина», «Гайдамаки», «Гамалія» та ін,). Значне місце займає коломийковий розмір у творчості П. Куліша та В. Забіли; С. Руданського, який цим розміром написав ряд співомовок та поем про гетьманщину. Користувалися ним у галицькій Україні В. Шашкевич, І. Вагилевич, Є. Згарський, буковинці – Ю. Федькович (поема «Лук'ян Кобилиця», жовнірські поезії), брати Воробкевичі, пізніше – І. Франко та ін.(Це з Лановиків)