Питання61(Українські вчені-дослідники фольклору)

Фольклористичний доробок М. Драгоманова складають численні статті, розкидані у різних російських та зарубіжних часописах, які друкувалися російською, українською, французькою, італійською та болгарською мовами, двох томів «Исторических песен малорусского народа. С объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова» (К., 1874, 1876), класичного збірника української народної прози «Малорусские народные предания и рассказы» (К., 1876), двох випусків «Політичні пісні українського народу XVIII—XIX ст. з увагами» (Женева, Т. І, 1883; Т. 2, 1885), розвідки «Нові українські пісні про громадські справи (1754—1880)» (Женева, 1881). Розпорошені по різних виданнях статті М. Драгоманова зібрав, переклав українською мовою і видав у Львові М. Павлик під загальною назвою «Розвідки Михайла Драгоманова про українську народну словесність і письменство» (Львів. Т. 1, 1899; Т. 2, 1900; Т. 3, 1906; Т. 4, 1907). Таким чином, фольклористичний доробок М. Драгоманова, вміщений у десяти книгах, які давно стали бібліографічною рідкістю, складає вагому частку наукового доробку вченого та українського народознавства загалом. Численні міркування, висловлювання про фольклор знаходимо також у багатій епістолярній спадщині вченого, у його публіцистичних працях. Зрозуміло, що охопити цей бік діяльності М. Драгоманова в одній статті практично неможливо. Тому ми зупинимось на найбільш суттєвих положеннях, висунутих і обстоюваних вченим і пов'язаних із загальною ситуацією української культури в другій пол. XIX ст. та{стр.4}

акцентуючи увагу на тому новому, що вніс М. Драгоманов в українську науку про народну творчість. Особливу увагу приділяємо моментам, співзвучним нашому часу, які органічно вписуються у сучасну проблематику українознавства, або які екстраполюються на наші сьогочасні проблеми.

ІВАН ФРАНКО.Однією з важливих ділянок праці вченого була фольклористика. Без на-

роднопоетичних скарбів (пісень, приповідок, казок, оповідань, легенд, переказів

та ін.) Франко не став би таким багатогранним письменником. Його захоплював

тонкий ліризм пісень, їх тональне багатство, відшліфованість приказок, мудрість

казок, легенд. Досліджуючи ритміку в поезіях поета, зокрема цикл із збірки “Зі-

в’яле листя”, Ф. Колесса зазначав, що Франко складав ці вірші під мелодії відомих

йому народних пісень. Водночас оригінальність поета полягала в тому, що він

умів створити свій окремий вірш, свою поетичну мову, свій індивідуальний стиль

[7, с. 344]. Без сумніву, народні оповідачі, співаки мали великий вплив на форму-

вання письменницького хисту Франка. Два збірники пісень, що записав він ще під

час навчання в гімназії були, як зауважив М. Возняк, не тільки початком діяльно-

сті Франка як фольклориста, а й зробили великий вплив на його поетичну творчість.

Фіксував І. Франко і народні пісні. У львівській (1877 р.)

та коломийській (1880 р.) в’язницях записав він близько сотні народних пісень,

(опубліковані у книзі “Народні пісні в записах Івана Франка”, яку упорядкував

О. Дей [9]). Це й колядки та щедрівки (“Ой бувай же здоров, ґречний сподару”),

весільні (“Ой з суботоньки на неділеньку”, “Кому ти ся, Йвасеньку, кланяєш”),

балади (“Ей вийшла, вийшла подолянка по воду”, “Як поїхав Васюненько на по-

люваня”), історичні (“Ой попід гай зелененький” – про Довбуша), рекрутські та

жовнірські (“Журилася мати много”, “Прийшов сотник, прийшов віт”), пісні про

кохання й родинне життя (“Жалі мої, жалі, великі, немалі”, “Ой світи, світи, міся-

ченьку”), жартівливі й танцювальні (“Ой там, ой там коло млина”, “Сабадашко

моя”). Респондентами були Михайло Теслюк із Батятич (23 тексти), Кароль

Францишкевич з Рогатина (6 пісень), Францішек Батовський з Ценева Коло-

мийської округи (32 пісні), Яків Сидорук із с. Чортівця Обертинського повіту

(6 пісень), Іван Васильківський із с. Уторопів Коломийської округи (2 пісні) та ін.

Розгортанню збирацької роботи сприяла широка публікація народної твор-

чості в часописі “Житє і слово” (1894–1897 рр.), який видавав І. Франко разом зі

своєю дружиною. До нього надходили фольклорні записи від різних збирачів і

друкувалися у рубриці “Із уст народа”. Серед інших матеріалів Франко подав і

свої записи: новели (“Лісковий корч свідком” [6, с. 223–224], легенди (“Як душі з

того світа вертаються” [6, с. 225], оповідання про історичні особи (“Король Со-

бєский і жовківські жиди”, “Татарські напади на Підгір’є”, “Цісарева Марія Тереса”

Важливу роль у формуванні фольклористичної думки в Галичині в 20–30-х роках ХХ століття відіграв Філарет Колесса, відомий усьому науковому світові вчений-фольклорист, етнограф, музикознавець, композитор, педагог.

Окреслений період ознаменований появою таких теоретичних студій Ф. Колесси: “Про вагу наукових дослідів над усною словесністю” (1922), “Українська народна пісня у найновішій фазі свого розвитку” (1928), “Українська народна пісня на пере-ломі ХVІІ–ХVІІІ вв.” (1928), “Балада про дочку-пташку в слов’янській народній поезії” (1936-37) та “Українська усна словесність” (1938).

У “Літературно-науковому віснику” за 1922 р. Ф. Колесса публікує розвідку “Про вагу наукових дослідів над усною словесністю”. У невеликій за обсягом праці (16 сторінок) учений подав фахове визначення фольклору, який називає усною сло-весністю, тлумачить основні чинники його виникнення та побутування. “Під усною словесністю, – пише дослідник, – розуміємо народні пісні, думи, заговори, пословиці, казки – взагалі, увесь запас поетичних творів, що живуть в устах народних мас, переходять із покоління в покоління дорогою усного переказу, усної традиції і, таким способом, удержуються нераз довгі віки в народній пам’яті без допомоги письма”

Наука, яка вивчає поетичну творчість народу, у дослідника отримує назву фольклор (у сучасному розумінні – фольклористика), що “займається у порівняльний спосіб дослідами над усною словесністю” [10, 17]. За Ф.Колессою, фольклор тісно поєднаний з історією літератури, а також з психологією, історією релігії та соціоло-гією. Хоча дослідник виділяє фольклористику в окрему галузь наукового пізнання, все ж визнає її залежність від етнографічного матеріалу. Вважаючи фольклор основою для пізнання всього культурного розвитку нації та необхідним матеріалом для розуміння історико-літературного процесу, Ф. Колесса, зокрема, зазначав, що не буде зайвою річчю в окремій розвідці вказати на важливість його студіювання.

(Інформація із кафедри)Специфіка розвитку української фольклористики кінця ХІХ – початку ХХ ст. Загальний огляд здобутків науки за ХІХ ст. Новий етап розвитку фольклористичної науки. Галичина – центр українського політичного і культурно-освітнього руху. Активне розгортання збирацької та дослідницької роботи в Науковому товаристві ім. Шевченка у Львові. Створення Етнографічної комісії (травень, 1898). Інтеграція української етнологічної науки в європейський і світовий науковий процес. Роль Івана Франка у розвитку української фольклористики. Праця І. Франка в НТШ – найінтенсивніший, найпродуктивніший та найкорисніший період для української культури.     Фольклористичні студії Володимира Гнатюка. Науково-організаційна робота в НТШ. В.Гнатюк – представник порівняльно-історичного методу. Методика збирання та класифікація усної словесності. Текстологічні принципи записування і видання фольклорних матеріалів. Внесок в українську фольклористику Осипа Роздольського. Співпраця в НТШ з І.Франком, В.Гнатюком, М.Грушевським, Ф.Колессою.     Ф.Колесса – видатний дослідник народної творчості, засновник українського етнографічного музикознавства. Ф.Колесса про комплексне дослідження народної творчості ( вивчення словесного і музичного компонентів пісні, літературно-фольклорні зв’язки ). Наукові студії Ф.Колесси про козацькі думи. Регіональні дослідження українського фольклору в науковій спадщині Ф.Колесси. Українські письменники – збирачі і популяризатори народної творчості. Особливості розвитку української фольклористики 20-30-х років ХХ ст. Діяльність Всеукраїнської Академії наук (ВУАН) у Києві в галузі народознавства. Фольклористично-етнографічне зацікавлення Історичної секції та Етнографічної комісії в рамках Історико-філологічного відділу УАН. Михайло Грушевський – керівник Історичної секції. Заклик ученого збирати фольклор, публікувати окремими корпусами народні думи, історичні пісні ("П’ятдесят літ "Исторических песен малорусского народа"). Методологічні засади праці М.Грушевського "Історія української літератури" (тт. 1, 4). М.Грушевський про становлення народної творчості та етапи її розвитку. Дослідження вченого про билини. Катерина Грушевська – дослідниця народних дум. Науково-організаційна та дослідницька робота академіка Андрія Лободи, директора Етнографічної комісії.     Фольклористичні дослідження західноукраїнських науковців у 20-х рр. ХХ ст. Співпраця українських учених. Наукові розвідки М.Возняка, І.Cвєнціцького, В.Щурата, К.Сосенка.     Специфіка розвитку української фольклористики в радянський час. Організація досліджень в Інституті українського фольклору (1936-1942), Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії. Фольклористична спадщина Максима Рильського. Здійснення багатотомного видання українського фольклору в серії "Українська народна творчість".     Українська фольклористика на сучасному етапі. Стан і перспективи розвитку фольклористичної науки. Сучасні київський, львівський та ін. осередки фольклористики. Спеціальні фахові видання в Україні: збірники, дослідження, періодика. Дослідження в галузі української фольклористики поза межами України.