41. Соціально-політичні умови розвитку української культури у 20-му ст.

• Украiна у складi двох iмперiй,асимiляцiйна полiтика

• Революцiя 1917р,громадянська вiйна.Занепад культурного життя

• Нац.-визвольна боротьба,утворення УНР

• Входження Украiни до складу СРСР,украiнiзацiя

• Продрозкладка, колективiзацiя,iндустрiалiзацiя,голодомор. Занепад матер.та духовноi культури селянства

• Згортання украiнiзацii,репресii,тоталiтаризм.Знищення укр.культ.елiти,соцреалiзм

• 2 свiтова вiйна,об’эднання ЗУНР З УРСР.Пiднесення патрiотизму народу,нац.духу

• Хрущовська «вiдлига»,лiбералiзацiя полiт.життя,рух «шестидесятникiв»

• «Застiй»,неосталiнiзм,згортання нац.рухiв,репресiй щодо «шестидесятникiв»,застiй в культ.життi

• «Перебудова»,всплеск цiкавостi до нац.культури,iсторii. Виникнення нац.та iнших суспiльних рухiв

• Розпад СРСР, незалежнiсть Украiни, демократизацiя, лiбералiзацiя економіки. Пiднесення нац.духу, занепад науки, мистецтва внаслiдок вiдсутностi фiнансування

• Розвиток Украiни як суверенноi держави,полiт.та економ.кризи.Включення Украiни в процес глобалiзацii. Намагання зберегти нац.специфiку культури,розвиток мистецтва,сусп.-полiт.рухiв.Унiфiкацiя культури («американiзацiя»),перетворення культури в бiзнес,втрата нац.духу

Отже, 20ст.стало драматичним, продуктивним для розвитку укр.культури,для формування нац.самосвiдомостi украiнцiв та остаточного оформлення укр.нацii з набуттям незалежностi.

41. Тенденції розвитку української культури початку 20-го ст. (до революції 1917 р.)

• Пожвавився нац.рух як вiдгук на асимiляцiйну полiтику Рос.та Австро-Угорськоi iмперiй

• Дiяльнiсть «Просвiти»

• Товариство iм.Т.Шевченка

• Мережа «просвiт» на Надднiпрянщинi

• Науковi дослiдження з фольклору та етнографii

• Приватнi укр.театри-п’эси укр.мовою

• Гуманiстичний нац.мистецький рух неоромантикiв:культ краси,увага до особистiсних переживань,вiдмова вiд соц.-полiт.проблематики (Л.Украiнка,М.Вороний,О.Кобилянська)

• Укр.експресiонiзм (продовження неоромантичних тенденцiй)

• Риси експресiонiзму:деформацiя образiв,кольорова напруга,дисонанснiсть мелодiй

• Укр.авангард 1900-1907р виходив з iдеi цiлiсностi та динамiчностi свiтобудови,эдностi людини та космосу

• В рамках авангарду розвивались худ.напрями-футуризм,кубiзм,абстракцiонiзм

• Авангард зруйнував поверхневе сприйняття мистецтва

• Фольклорнi мотиви у лiтературi

• Нац.мотиви у живопису

Отже,культура та мистецтво Украiни поч.20ст.вiдходить вiд народництва та класичноi нормативностi i переносить акценти на внутр.свiт людини,пошуки нових засобiв та форм.

43. Українізація 20-х років 20-го ст. Як умова розвитку національної культури.

Початком українізації можна вважати вихід дек­рету РНК УСРР від 27 липня 1923 р. «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ» та декрет від 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомо­гу розвиткові української мови».Перед місцевим апаратом ставилися вимоги попов­нення своїх лав за рахунок місцевих кадрів, користу­вання мовою місцевого населення в державних уста­новах і закладах, сприяння розвитку національної культури. Український різновид політики коренізації дістав назву «українізація». Політику «українізації» по-різному розуміли керівна верхівка та виконавці. Для політичних верхів українізація покликана була продемонструвати українцям за Збручем та Дністром, що умови для задоволення національних прагнень ство­рено лише в УСРР. Для української інтелігенції після поразки національно свідомих сил у відкритій збройній сутичці з більшовиками боротьба за збереження і роз­виток культури стала боротьбою за національну дер­жавність, за незалежність.У 1923 р. Головою РНК УСРР став Влас Чубар. У 1925 р. посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У посів Лазар Каганович, слухняний сталінець, який од­наково був готовий втілювати в життя чи україніза­цію, чи контрукраїнізацію. Олександр Шумський очо­лив наркомат освіти, Микола Скорик — наркомат юстиції. Після цього українізація пожвавилася. Під час проведення українізації долався опір шовіністич­но налаштованих викладачів і студентів, які не бажа­ли вивчати українську мову, переборювалися численні труднощі (нестача вчителів зі знанням української мови, підручників, навчальних посібників). З еміграції в Україну повернулися М. Грушевський, С. Рудниць-кий та інші відомі діячі, які включилися в процес національного відродження. До кадрів українізації приєдналися й сотні вихідців з Галичини, які прибу­ли в Східну Україну, щиро повіривши в заяви більшо­вицького керівництва.З 1925 р. відбулася посилена українізація партії і державного апарату. Державні службовці змушені були складати іспити з української мови. Частка ук­раїнців у КП(б)У зросла у 1933 р. до 60%; у ЦК КП(б)У у 1924 р. українці становили 16%; 1925 — 25%; 1930 — 43%. Центром українізації став нар­комат освіти. Очолив його з 1927 р. Микола Скрип­ник. Українська освіта успіхами значною мірою зав­дячувала його діяльності.У 1929 р. проводили навчання українською мовою понад 80% загальноосвітніх шкіл, понад 75% техні­кумів і 30% інститутів.У процесі українізації велика увага приділялась та­кож створенню умов для розвитку національних мен­шин. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено Молдавську Автономну Республіку, столицею якої в листопаді цього Ж року стало українське місто Балга.У 1926 р. в МАСРР з 545 тис. населення молдавани складали ледь більше 30%, українці — 50%.Якщо в 1922 р. республіка мала до десятка украї­номовних газет і журналів, то в 1933 р. їх було 373. Почався процес де русифікації міст, якому сприяв ма­совий наплив селян, що тікали від колективізації. Слід зазначити, що російська бюрократична верхівка чи­нила опір українізації. Уже в другій половині 20-х років українізація зазнала перших ударів.