1. Предмет і завдання дисципліни “Економіка праці й соціально-трудові відносини”.

Предмет економіки праці та соціально-трудових відносин — це праця як доцільна діяльність людей, яка завжди й одночасно є взаємодією між людиною га природою, а також відношенням між людьми в процесі виробництва. Кожному конкретному моменту процесу праці передують матеріальні засоби виробництва, інформація, наявність професійних знань, трудовий досвід, визначений тип соціально-трудових відносин. У процесі праці відбуваються удосконалювання трудових навичок і досвіду, підвищення рівня емпіричних і наукових знань, поліпшення засобів праці, розвиток соціально-трудових відносин, тим самим постійно збільшуються продуктивні сили праці, тобто здатність людини як робочої сили створювати зростаючі маси усе більш різнобічних матеріальних і духовних благ.

2. Населення — це природна, що історично склалася і безупинно відновлюється в процесі виробництва і відтворення життя сукупність людей, які проживають на визначеній території, — у селі, місті, районі, регіоні, країні. Трудові ресурси — це працездатна частина населення, яка, володіючи фізичними й інтелектуальними можливостями, здатна виробляти матеріальні блага чи робити послуги. З цього визначення випливає, що трудові ресурси містять у собі, з одного боку, людей, зайнятих економічною діяльністю (у різних галузях), а з іншого —не зайнятих, але які можуть трудитися. Таким чином, трудові ресурси складаються з реальних і потенційних працівників. Необхідні фізичні й інтелектуальні здібності залежать від віку: у ранній період життя людини й у пору зрілості вони формуються і примножуються, а на старість втрачаються. Вік виступає свого роду критерієм, що дозволяє виділити з усього населення власне трудові ресурси. Населення — це всі люди, незалежно від їхніх характеристик, тобто якнайширше поняття для позначення людських ресурсів. Під відтворенням населення розуміється процес безупинного поновлення покоління людей у результаті взаємодії народжуваності і смертності. Розрізняють три типи відтворення населення. Для розширеного відтворення характерне перевищення числа народжень над числом смертей; простому відтворенню властива ситуація, коли немає приросту, оскільки число народжень дорівнює числу смертей; звуженому відтворенню притаманне перевищення смертності над народжуваністю, відбувається абсолютне скорочення населення. Відтворення населення має не тільки демографічний, а також економічний і соціальний аспекти. Воно визначає формування трудових ресурсів, освоєння територій, стан продуктивних сил, розвиток соціальної інфраструктури і т. п. Розподіл населення за методикою Моп: економічно-активне населення (зайняті, безробітні) ,економічно неактивне населення, населення менше 15років і старше 70. Економічно активне населення — це частина населення, що забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг Економічно неактивне населення — це населення, що не входить до :кладу економічно активного населення, включаючи особи молодшого віку, встановленого для виміру чисельності. Безробітні, за визначенням МОП, — це особи у віці 15—70 років які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи [прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних двох тижнів

З. Трудові ресурси — це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знанням здатна працювати в народному господарстві. У структурі трудових ресурсів з позиції їхньої участі в суспільному виробництві виділяють дві частини: активну (функціонуючу) і пасивну (потенційну). Поняття ж «економічно активне населення» — це та реальна частина трудових ресурсів, що добровільно працює або хоче працювати до трудових ресурсів в Україні відносяться: а) населення в працездатному віці, за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни ] і II груп і непрацюючих осіб працездатного віку, що одержують пенсії по старості на пільгових умовах; б) населення молодше і старше працездатного віку, зайняте в народному господарстві. Величина трудових ресурсів залежить від офіційно встановлених вікових меж — верхнього і нижнього рівнів працездатного віку, частки працездатних серед населення працездатного віку, чисельності осіб що беруть участь у громадській праці та тих, хто знаходиться за межами працездатного віку. Кількісні зміни чисельності трудових ресурсів характеризуються такими показниками, як абсолютний приріст, темпи росту і темпи приросту. Абсолютний приріст визначається на початок і кінець розглянутого періоду. Звичайно це рік чи більш тривалий відрізок часу. Темп росту обчислюється як відношення абсолютної чисельності трудових ресурсів наприкінці даного періоду до їхньої величини на початку періоду. Кількісна оцінка тенденцій стану і використання трудових ресурсів дозволяє враховувати і визначати напрямки підвищення їх ефективності.

4. Демографічний, освітній, професійно-кваліфікаційний аспекти трудових ресурсів.

На трудові ресурси істотно впливає своєчасне виявлення тенденцій демографічного розвитку суспільства. Без обліку демографічної ситуації можуть виникнути деформації при формуванні державних планів економічного і соціального розвитку країни. Від демографічних характеристик працездатного населення) і показників демографічного розвитку залежить величина сукупного національного доходу. Управління демографічними процесами є об'єктивно необхідним і можливим. Облік особливостей демографічної ситуації в країні, основних тенденцій відтворення населення стає найважливішою умовою правильного соціально-економічного планування. Так, зміни чисельності, складу населення за статтю та віком, його професійного й освітнього рівня, розмірів сім'ї визначають можливий приріст зниження) трудових ресурсів, обсяг і структуру споживчого попиту. Демографічна політика як частина загальної соціально-економічної політики країни повинна бути спрямована на досягнення в довготерміновій перспективі відтворення населення з урахуванням регіональних особливостей розвитку. На практиці виділяють визначені методи і напрямки в демографічній політиці. Серед методів — соціально-економічні, правові, виховні, психологічні. Основними напрямками є: стимулювання народжуваності, зміцнення родини, зниження захворюваності і смертності. Найважливішими характеристиками якісного складу населення, а особливо його працездатної частини, є освітній рівень і професійна майстерність. Людина пускає в хід засоби виробництва, з їхньою допомогою створює матеріальні блага. Чим вищий рівень розвитку особистого фактора, тим швидше удосконалюється і більш продуктивно використовується речовинний фактор. У процесі відтворення робочої сили істотна роль належить системі підготовки кваліфікованих кадрів для всіх галузей народного господарства. Отримані в процесі навчання знання піднімають передній рівень розвитку трудових ресурсів на більш високу ступінь. У даному аспекті найважливішим фактором розвитку НТП стає ;своєчасна і якісна підготовка робочої сили. Рівень освіти визначається середнім числом років навчання, чисельністю учнів і студентів, часткою фахівців з вищою освітою та ін. Він характеризується і таким показником, як відсоток грамотності. Потреби суспільства в ресурсах праці і функціонуючій робочій силі можна розглядати за трьома напрямками: виробничим, відтворювальним і особистім. Виробничий напрямок націлений нав'язуванням співвідношення між числом наявних робочих місць, що вимагають певної професійно-кваліфікаційної спеціалізації, і фактичною чисельністю працівників відповідного профілю.

. 5Поняття структура і показники трудового потенціалу.

Для визначення можливостей участі людини в економічних процесах використовуються поняття «робоча сила« і «людський капітал». Під робочою силою прийнято розуміти здатність людини до праці, тобто сукупність її фізичних та інтелектуальних даних, що можуть бути застосовані у виробництві. Практично робоча сила характеризується, як правило, показниками здоров'я, освіти і професіоналізму. Людський капітал розглядається як сукупність якостей, що визначають продуктивність і мо-ж}'ть стати джерелами доходу для людини, родини, підприємства і суспільства. Такими якостями зазвичай вважають здоров'я, природні здібності, освіту, професіоналізм, мобільність.

Узагальнюючим показником процесу становлення і розвитку людини в трудовій діяльності є трудовий потенціал суспільства. Словом «потенціал» звичайно позначають засоби, запаси, джерела, що можуть бути використані, а також можливості окремої особи, групи осіб, суспільства в конкретній обстановці.В усьому світі прийшли до визнання, що головною продуктивною силою є людина. Кожен працівник, окремі групи і суспільство в цілому мають у розпорядженні можливості і здібності здійснювати й удосконалювати трудову діяльність, істотно підвищувати її ефективність.Термін «потенціал» був введений у науковий обіг 10—15 років тому. Трактування даного терміна означає наявність у кого-небудь (окремо узятої людини, первинного трудового колективу, суспільства в цілому) схованих, що ще не виявили себе, можливостей чи здібностей у відповідних сферах життєдіяльності. Визначаючи дану економічну категорію, варто мати на увазі, що потенціал (економічний, виробничий, трудовий) являє собою узагальнену, збірну характеристику ресурсів, прив'язану до місця і часу.Таким чином, компоненти трудовою потенціалу повинні характеризувати:психофізіологічні можливості участі в суспільне) корисній діяльності;можливості нормальних соціальних контактів:здатність до генерації нових ідей, методів, образів, понять;раціональність поводження;наявність знань і навичок, необхідних для виконання визначених обов'язків і видів робі пропозицію на ринку праці. Приведеним аспектам відповідають такі компоненти трудовою потенціалу:здоров'я; моральність і уміння працювати в колективі; творчий потенціал; активність; організованість і асертивність (гармонічне по'єднання властивостей особистості);освіта;професіоналізм;

ресурси робочого часу.Показники, що характеризують ці компоненти, можуть відноситися як до окремої людини, так і до різних колективів, у тому •шслі до персоналу підприємства і населення країни в цілому. Можливості людей зі здійснення в процесі суспільне корисної шяльності широкого комплексу функцій (виробничих, організаційно-/правлінських, суспільно-політичних та ін.) визначаються якостями іюдини як: специфічного (трудового) ресурсу й основи виробництва (якостями індивіда як частини населення); головної продуктивної сили і суб'єкта виробничих відносин (якостями індивіда як працівника— носія здатності до праці, творця матеріальних і духовних благ); члена суспільства (якості індивіда як особистості, котра соціальне формується, члена асоціації трудящих, учасника управління державними справами). У силу цього сукупна здатність до праці, що визначає міру иожливої участі будь-якої людини в суспільне корисній діяльності, ноже бути охарактеризована не тільки з точки зору психофізіологічної іридатності і професійної підготовленості до виконання конкретних фудових функ-пій, але і за часом і витратами праці, а також за ;тупенем громадянської і духовної зрілості особистості.Потенціал, виступаючи в єдності просторових і тимчасових сарактеристик, концентрує в собі одночасно три рівні .чв'яжів і іідносин:перший рівень відбиває минуле, тобто являє собою сукупність властивостей, накопичених системою в процесі її становлення та можливістьфункціонування і розвитку;другий рівень характеризує сьогодення з точки зору практичного застосування і використання наявних здібностей; третій рівень орієнтований на розвиток: у процесі трудової діяльності працівник не тільки реалізує свої здібності, а й здобуває нові навички.

6. Основні особливості трудового потенціалу працівника.

Суспільний трудовий потенціал, що акумулює і синтезує сукупні здібності до суспільне корисної діяльності працездатного населення, являє собою конкретну форму матеріалізації людського фактора, показник рівня розвитку і межі творчої активності працюючих мас. У кількісному відношенні суспільний трудовий потенціал характеризує можливості суспільства із залучення до суспільної праці населення різної статі і віку. У якісному відношенні трудовий потенціал суспільства — це його реальні можливості з реалізації через участь у суспільне корисній праці всього різноманіття особистих здібностей і якостей: знань, умінь і навичок, що здобуваються людьми в процесі виховання, підготовки до праці, безпосередньо трудової діяльності, перенавчання і підвищення кваліфікації. Він є похідним від рівня розвитку продуктивних сил і стану здоров'я населення, від змісту загальної і фахової освіти, професійної підготовки, морального виховання, що відбивають цілі, кінцеву спрямованість і соціально-економічні умови формування особистості. Потенціал суспільства залежить від якісних характеристик сукупної робочої сили, що визначають рівень розвитку здібностей до праці (професійної майстерності, інтелекту, творчої активності, мобільності) і специфіку найважливіших соціально формуючих рис членів суспільства (відповідальності, ретельності, дисциплінованості, ініціативності, організаторських здібностей та ін.). Дослідження, проведені вітчизняними економістами, показали, що основним об'ємним показником трудового потенціалу може виступати тільки людино-година. Він має стабільність і допустимість до застосування у всіх економічних розрахунках на будь-якому рівні. Величина сукупного потенційного фонду робочого часу виробничого колективу являє собою різницю між календарним фондом і сумарними резервостворюючими неявками і перервами , тобто об'ємну величину часу виконання виробничого завдання даним колективом працівників. Таким чином, виходячи з вищевикладеного, можемо сказати, що трудовий потенціал людини є частиною її потенціалу як особистості, тобто стосовно індивідуума трудовий потенціал - це частина потенціалу людини, що формується на основі природних даних (здібностей), освіти, виховання і життєвою досвіду.

7. Стосовно до підприємства трудовий потенціал являє собою ■раничну величину можливої участі працівників у виробництві з врахуванням їхніх психофізіологічних особливостей, рівня ірофесійних знань, накопиченого досвіду при наявності необхідних зрганізаційно-технічних умов.Трудовий потенціал підприємства як система завжди більший :уми її складових — індивідуальних трудових потенціалів окремих трацівників. Уже саме об'єднання працівників у єдиний і планомірно зрганізований процес праці породжує ефект колективної праці, що іеревершує суму сил працівників, що діють індивідуально.Таким чином, якщо сукупність фізичних і духовних здібностей іюдини є основою трудового потенціалу особистості, то продуктивна ;ила, що виникає завдяки спільній діяльності різних індивідів, складає зснову трудового потенціалу колективу підприємства. При цьому «обхідно враховувати, що трудові колективи мають різні потенціали іалежно від територіального розташування підприємства, галузевої триналежності, розмірів виробництва, структури за статтю та віком й н. Крім того, кожне підприємство має свої особливості формування «шективу, трудові традиції, відносини між працівниками. Структура трудовою потенціалу підприємства являє собою ;піввідношення різних демографічних, соціальних, функціональних, ірофесійних та інших характеристик груп працівників і відносин між іими.

У трудовому потенціалі підприємства можна виділити такі сомпоненти: кадровий, професійний, кваліфікаційний і організаційний.Кадрова складова включає: кваліфікаційний потенціал (професійні шання, уміння і навички) і освітній потенціал (пізнавальні здібності).Професійна структура колективу пов'язана зі змінами в змісті іраці під впливом НТП, що обумовлює появу нових і відмирання ;тарих професій, ускладнення трудових операцій. Кваліфікаційна структура визначається якісними змінами в грудовому потенціалі (ріст умінь, знань, навичок) і відбиває, іасамперед, зміни в його особистій складовій. Організаційна складова трудового потенціалу підприємства нслючає високу організацію і культуру праці, знаходячи своє іираження в чіткості, ритмічності, погодженості трудових зусиль і іисокого ступеня задоволеності працівників своєю працею.Організаційна складова трудового потенціалу багато в чому шзначає ефективність функціонування трудового колективу як ;истеми в цілому і кожного працівника зокрема і з цих позицій зезпосередньо пов'язана з ефективним використанням трудового тотенціалу.

8.Суспільний трудовий потенціал, що акумулює і синтезує сукупні здібності до суспільне корисної діяльності працездатного населення, являє собою конкретну форму матеріалізації людського фактора, показник рівня розвитку і межі творчої активності працюючих мас. У кількісному відношенні суспільний трудовий потенціал характеризує можливості суспільства із залучення до суспільної праці населення різної статі і віку (чоловіків і жінок робочого, доробочого і післяробочого віків). У якісному відношенні трудовий потенціал суспільства — це його реальні можливості з реалізації через участь у суспільне корисній праці всього різноманіття особистих здібностей і якостей: знань, умінь і навичок, що здобуваються людьми в процесі виховання, підготовки до праці, безпосередньо трудової діяльності, перенавчання і підвищення кваліфікації. Він є похідним від рівня розвитку продуктивних сил і стану здоров'я населення, від змісту загальної і фахової освіти, професійної підготовки, морального виховання, що відбивають цілі, кінцеву спрямованість і соціально-економічні умови формування особистості. Потенціал суспільства залежить від якісних характеристик сукупної робочої сили, що визначають рівень розвитку здібностей до праці (професійної майстерності, інтелекту, творчої активності, мобільності) і специфіку найважливіших соціально формуючих рис членів суспільства (відповідальності, ретельності, дисциплінованості, ініціативності, організаторських здібностей та ін.).При визначенні величини потенціалу і його використання важливо правильно вибрати показник виміру. Як основний показник обсягу за­стосовується чисельність, а показник використання — людиногодина. Дослідження показують, що різниця в оцінці витрат праці в промисло­вості країни за величиною відпрацьованих людиногодин і середньооблі-кової чисельності працівників знаходиться в межах 15%. Отже, показник середньооблікової чисельності працівників, що є змінною величиною, не може бути еталоном при оцінці величини потенціалу, тому при аналізі динаміки його можна застосовувати тільки з поправочними коефіцієнтами. А оскільки такі коефіцієнти розробити дуже важко, необхідно знайти новий об'ємний показник.Дослідження, проведені вітчизняними економістами, показали, що основним об'ємним показником трудового потенціалу може виступати тільки людиногодина. Він має стабільність і допустимість до застосування у всіх економічних розрахунках на будь-якому рівні.Величина сукупного потенційного фонду робочого часу виробничого колективу являє собою різницю між календарним фондом (Фк) і сумарними резервостворюючими неявками і перервами (Тн.п.), тобто об'ємну величину часу виконання виробничого завдання даним колективом працівників. До нерезервостворюючих відносяться регламентовані витрати, що за своєю правовою і економічною суттю є необхідними і не можуть служити резервом збільшення часу безпосередньої роботи (вихідні і святкові дні, основні і додаткові відпустки й інші законодавче встановлені неявки і перерви). У цьому фонді відбивається весь обсяг потенційних можливостей працюючих за кожний (плановий, звітний) період.Стосовно до підприємства величина трудового потенціалу визначається за формулою:

Фп = Фк - Тн. п.,

або

Фп = Ч • Д • Тзм ,

де Фп — сукупний потенційний фонд робочого часу підприємства, год. Ч — чисельність працюючих, чол.; Д — кількість днів роботи в періоді; Тзм. — тривалість робочого дня, зміни, год.

У загальному вигляді величину трудового потенціалу суспільства (регіону) можна виразити формулою:

Ф_п.л„. = £^-г_р,

де Фп. заг. — потенційний фонд робочого часу суспільства, год.;

Чі - чисельність населення за групами, здатного брати участь у суспільному виробництві (і = 1,2,..., те); т — число груп населення;

Тр — законодавче установлена величина часу робіт із груп упродовж календарного періоду (рік, квартал, місяць). Обчислюється як добуток кількості робочих днів у періоді на встановлену тривалість робочого дня в годинах.Тому що трудовий потенціал включає всіх громадян, здатних брати участь у суспільному виробництві в силу своїх фізичних можливостей, наявних знань і професійно-кваліфікаційних навичок при нормальному рівні інтенсифікації праці, у розрахунок повинні бути включені всі групи працівників з урахуванням їхніх характерних рис.

9 Рух типии режими відтворення населення

Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності тру­дових ресурсів в окремих регіонах та в країні загалом без зміни їхніх якісних характеристик.Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов'язане зі зміною їхньої якості. Це — зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних та розумових здібностей тощо. Екстенсив­ний та інтенсивний типи відтворення взаємно доповнюють один одного.

Основним джерелом поповнення трудових ресурсів є молодь, яка вступає в працездатний вік. Чисельність цієї категорії залежить від режиму її відтворення (розширене — перевищення кількості народ­жень над числом смертей на 1000 осіб населення; просте відтво­рення — відсутність приросту чисельності населення, тобто кількість народжених дорівнює числу смертей на 1000 осіб населення; зву­жене відтворення — не тільки відсутній природний приріст, а й відбувається його абсолютне зменшення — депопуляція), що пов'я­зано зі зниженням рівня шлюбності і народжуваності в країні, а та­кож із зростанням дитячої смертності.

10. Основою трудового потенціалу людини є її потенціал як особистості, відповідно, трудовий потенціал держави, регіону, підприємства формується на основі потенціалу населення країни, якість будь-якого об'єкта чи процесу може бути встановлено тільки стосовно деякого еталона, що характеризується нормами, стандартами, вимогами тощо. З цього випливає, що якість населення країни характеризується ступенем його відповідності рекомендаціям і нормативним документам міжнародних організацій, а також соціальним нормам, обумовленим традиціями і звичаями країни. Обидві задачі зважуються з позицій визначення рівня якості, тобто на основі зіставлення фактичних і еталонних значень аналізованих показників. Виходячи з цього, при аналізі персоналу доцільно використовувати апарат теорії якості. Зокрема, можуть бути визначені показники надійності і стійкості персоналу. Надійність персоналу — імовірність виконання ним заданих функцій у визначеному інтервалі часу. Одним із показників надійності персоналу є чесність, її можна визначити як ймовірність дотримання етичних норм, у тому числі. Праця — явище суспільне, вона притаманна тільки людині. Як неможливе життя людини поза суспільством, так не може бути праці без людини і поза суспільством. Робота — поняття фізичне, вона може виконуватися і людиною, і твариною, і машиною. Праця виміряється робочим часом, робота— кі­лограмами. Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних здібностей людини, що використовуються нею в процесі праці. Засоби виробництва вкладаються з предметів праці і засобів праці. Предмети праці — це продукти природи, що у процесі праці піддаються тим чи іншим змінам і перетворюються в споживчу вартість. Якщо предмети праці утворюють матеріальну основу продукту, то вони називаються основними матеріалами, а якщо сприяють самому процесу праці чи додають до основного матеріалу нові властивості, то — допоміжними матеріалами. До предметів праці в широкому змісті відноситься все те, що вишукується, добувається, обробляється, формується, тобто матеріальні ресурси, наукові знання і т. д. Процес праці — явище складне і багатоаспектне. Основними формами його прояву виступають витрати людської енергії, взаємодія працівника з засобами виробництва (предметами і засобами праці) і виробнича взаємодія працівників один з одним як по горизонталі (відносини співучасті в єдиному трудовому процесі), так і по вертикалі (відносини між керівником і підлеглим). Під умовами праці розуміється сукупність елементів виробничого середовища, що впливають на функціональний стан людини, її працездатність, здоров'я, усі сторони її розвитку, і насамперед на ставлення до праці та її ефективність.

11 сутність елементи та умови праці Праця — це доцільна діяльність людей, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей. Праця — основа і неодмінна умова життєдіяльності людей. Праця — явище суспільне, вона притаманна тільки людині. Як неможливе життя людини поза суспільством, так не може бути праці без людини і поза суспільством. Робота — поняття фізичне, вона може виконуватися і людиною, і твариною, і машиною. Праця виміряється робочим часом, робота— кі­лограмами.Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних здібностей пюдини, що використовуються нею в процесі праці. Робоча сила — основна продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва гкладаються з предметів праці і засобів праці. Предмети праці — це продукти природи, що у процесі праці піддаються тим чи іншим імінам і перетворюються в споживчу вартість. Якщо предмети праці утворюють матеріальну основу продукту, то вони називаються основними матеріалами, а якщо сприяють самому процесу праці чи додають до основного матеріалу нові властивості, то — допоміжними натеріалами. До предметів праці в широкому змісті відноситься все те, що вишукується, добувається, обробляється, формується, тобто матеріальні ресурси, наукові знання і т. д.засоби праці — це знаряддя виробництва, при допомозі яких людина зпливає на предмети праці і видозмінює їх. До засобів праці зідносяться знаряддя праці і робоче місце. На ефективність праці зпливає сукупність властивостей і параметрів засобів праці, належним мном пристосованих до людини чи колективу як суб'єкта праці. У зипадку невідповідності психофізіологічних характеристик людини і параметрів засобів праці порушується безпечний режим роботи, підвищується стомлюваність працівника і т. д. Параметри знарядь праці залежать від досягнень науково-технічного прогресу, фінансових ножливостей підприємства з придбання новинок, а також його інвестиційної активностіПроцес праці — явище складне і багатоаспектне. Основними формами його прояву виступають витрати людської енергії, взаємодія працівника з засобами виробництва (предметами і засобами праці) і зиробнича взаємодія працівників один з одним як по горизонталі (відносини співучасті в єдиному трудовому процесі), так і по вертикалі (відносини між керівником і підлеглим). Роль праці в розвитку людини і суспільства виявляється в тім, що в процесі праці не тільки створюються матеріальні і духовні цінності, призначені для вдоволення потреб людей, а й розвиваються самі працівники, що здобувають навички, розкривають свої здібності, поповнюють і ібагачують знання. Творчий характер праці знаходить своє вираження з появі нових ідей, прогресивних технологій, у більш досконалих і зисокопродуктивних знаряддях праці, нових видах продукції, мате-зіалах, енергії, які, у свою чергу, ведуть до розвитку потреб.Під умовами праці розуміється сукупність елементів виробничого середовища, що впливають на функціональний стан людини, її працездатність, здоров'я, усі сторони її розвитку, і насамперед на гтавлення до праці та її ефективність. Умови праці формуються в поглядів і ідей, поширюваних через засоби масової інформації і публічні виступи;виховна — спрямована на підготовку людей до виконання задач соціального й економічного характеру шляхом цілеспрямованого впливу на них, що забезпечує формування їхньої особистості в потрібному напрямку;спрямовуюча, що полягає в організації планів і програм прискорення соціально-економічного розвитку країни за рахунок їалучення до їхнього виконання всіх членів суспільства; планувальна— складається у випереджальному передбаченні гюзвитку об'єктивних явищ на основі науковості пізнання, обговорення і перевірки динаміки розвитку подій; інформаційна — полягає в пропаганді поглядів людей, планів, методів їх реалізації, основних положень через засоби масової інформації, систему освіти, культуру; управлінська — полягає в реалізації планів і директив вищих зрганів; виконавська - передбачає точне виконання посадових інструкцій, юридичних прав, технології роботи, статутних вимог.Головні фактори, що змінюють зміст праці, — розвиток засобів виробництва, науково-технічний прогрес, перетворення техніки і технології виробництва. Під дією цих факторів праця поступово івільняється від обмежень, що стримують людські можливості. Людина зі своїми здібностями і навичками до праці, як і раніше, залишається головним елементом виробництва,' але зміст праці иіняється. Він реалізується у використанні наукових знань, здійсненні контролю і регулювання відповідно до вимог досягнень науки і техніки. За змістом розрізняють: працю у сфері матеріального виробництва, у сфері послуг, у сфері науки, культури і мистецтва, в інших сферах; працю в окремих галузях матеріального і нематеріального виробництв (наприклад, праця в машинобудуванні, у легкій і харчовій промисловості, у будівництві, у сільському господарстві, на транспорті і т. д.); працю за видами діяльності — праця підприємця, керівника, адміністратора, ученого, інженера, ообітника, фермера тощо.; нарешті, працю за професією і спеціальністю. Зміст праці, наприклад, інженера-технолога, слюсаря-іби-рача, тракториста-комбайнера, художника, музиканта, продавця, науковця, бухгалтера і т. д. може бути чітко окреслена шляхом опису відмітних рис кожного виду діяльностіпроцесі виробництва і визначаються типом і рівнем техніки, технології й організації виробництва. Розрізняють соціальна-економічні і виробничі умови праці.Соціально-економічні умови праці включають усе те, що впливає на рівень підготовки працівника до участі в праці, на відновлення робочої сили (рівень утворення і можливість його одержання, можливість повноцінного відпочинку, умови побуту і т. д.). Виробничі умови праці — це всі елементи виробничого середовища, що впливають на працівника в процесі праці, на його здоров'я і працездатність, на ставлення до роботи.Суб'єктом праці може бути окремий працівник чи колектив. Оскільки засоби праці і предмети праці створює людина, вона є основним компонентом праці як системи.

12. Зміст праці — це функціональні особливості конкретного виду грудової діяльності, обумовлені предметом праці, засобами праці і формою організації виробничого процесу. Ці особливості охоплюють міру відповідальності і складності праці, рівень технічних можливостей, співвідношення виконавських функцій, рівень технічної оснащеності, ступінь різноманітності трудових функцій і т. д. Зміст праці висуває визначені вимоги до освіти, кваліфікації, здібностей індивіда. Це ключовий фактор, що характеризує можливості розвитку і самореалізації особистості в процесі праці. Він впливає на ставлення до праці і задоволеність нею, на ступінь інтересу цо праці, на плинність кадрів і рівень продуктивності праці. Зміст праці виражає розподіл функцій на робочому місці і визна­чається сукупністю виконуваних операцій, показує рівень розвитку продуктивних сил. Кожна ступінь розвитку продуктивних сил висуває свої вимоги до праці, створює передумови для формування визначеного типу працівника, змінює співвідношення зайнятих працею різного змісту. Перетворення, що відбуваються нині в економіці, засобах і предметах праці, вимагають підвищення професійної підготовки працівників. Це пов'язано з ускладненням змісту праці, що відбиває взаємодію людини і знарядь праці в процесі трудової діяльності і являє собою склад трудових функцій — сукупність виконуваних працівником дій, їх співвідношення і взаємозв'язок. При аналізі змісту праці враховується, що в процесі праці здійснюються такі функції: • логічна, пов'язана з визначенням цілі і підготовкою системи необхідних трудових операцій; виконавська — приведення засобів праці в дію різними способами залежно від стану продуктивних сил і безпосереднього впливу на предмети праці; реєстрація і контроль — спостереження за технологічним процесом,ходом виконання наміченої програми; регулювання — коригування, уточнення заданої програми. Кожна з перелічених функцій може бути присутньою тією чи іншою мірою в праці окремого працівника, але неодмінно властива сукупній праці. Залежно від переваги тих чи інших функцій у трудовій діяльності людини визначається складність праці, складається конкретне співвідношення функцій розумової і фізичної праці. Різноманіття змісту праці обумовлює розподіл функцій між людьми, що обробляють предмети праці. Такими функціями є: методологічна — полягає в застосуванні і розвитку методів пізнання, в основі яких лежать об'єктивні закони природи і суспільства; ідеологічна — спрямована на створення системи політичних, правових, моральних, естетичних, філософських.

13. Соціальна і психофізіологічна характеристика праці.

Трудовому колективу в цілому й окремим його членам властиві соціальні й індивідуально-психологічні особливості. До соціальних особливостей відносяться потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, цілі і очікування, міжособистісні відносини, у тому числі формальні і неформальні, соціально-психологічний клімат у колективі, рівень професійної підготовленості і т. д. Суб'єкт діяльності, чи працівник, — це система, що має складні внутрішні (психічні) функції і властивості. Предмети і засоби праці не функціонують як такі, якщо не включені в процес живої праці, яка завжди визначає не лише ставлення людей до природи, а й відносини між учасниками процесу. Трудова діяльність також не може здійснюватися без засобів виробництва, що створюють речовинні умови живої праці. Праці властива визначена суспільна організація. Усе, що потрібно для життя, людина одержує від суспільства в обмін на свою працю. Завдяки поділу праці жодна людина не тільки не робить усього того, що їй потрібно, але майже ніколи не бере участі у виробництві хоча б одного продукту від початку до кінця. Таким чином, праця - це найважливіша умова життєдіяльності як окремого індивіда, так і суспільства в цілому, будь-якої організації, підприємства. перехід до ринкових відносин у нашій країні багато чого змінив у громадській організації праці. Ринкові відносини припускають ієрархію пріоритетності таких інтересів: особисті інтереси —найголовніші. Якщо вони реалізовані, то відповідно будуть реалізовані і колективні інтереси. Отже, праця — явище соціальне. Праця — це процес витрати нервової (психічної) і мускульної фізичної) енергії людини, у результаті чого створюються необхідні ля життя і розвитку суспільства споживчі вартості. Ця характеристика праці тісно пов'язана з її продуктивністю. Змен­шення витрат енергії на виконання одиниці об'єму робіт ідентичне зростанню продуктивності, і навпаки, причому витрата енергії залежить від різних виробничих і особистісних факторів. В уявленні про працю також виділяють різні аспекти: економічні (зайнятість населення, ринок праці, продуктивність праці, організація і нормування праці, оплата і матеріальне стимулювання, планування, аналіз і облік праці); соціальні (змістовність, привабливість, престижність і мотивація, соціальне партнерство й ін.); психофізіологічні (тяжкість, напруженість, санітарно-гігієнічні умови праці й ін); правові (законодавче регулювання трудових відносин, відносин на ринку праці й ін.). Подібний поділ досить умовний, тому що проблеми праці об’єднують у собі одночасно різні аспекти, виникають в єдності чи находяться в тісній взаємозалежності.

14. Характер праці: поняття та показники З розвитком мануфактури поділ праці на розумову і фізичну відбувається уже безпосередньо на виробництві. Велике машинне виробництво, поглиблюючи суспільний поділ праці, відокремивши виробника від засобів виробництва, перетворило його у виконавця, збавленого можливості виявляти свою громадську свободу. Під характером праці розуміється його соціально-економічна сторона, що виражає тип суспільної організації праці і ставлення до неї працівників. Характер праці визначається системою виробничих іідносин і залежить від ступеня розвитку матеріально-технічної бази даного способу виробництва. При цьому тип суспільної організації праці виявляється в способі поєднання працівників із засобами виробництва, у специфічних формах поділу праці і її соціальній структурі, у взаємозв'язку окремих видів праці. Характер праці виражає ступінь розвинутості виробничих іідносин і розкриває процес взаємодії людини і суспільства. Ставлення до праці виражає зв'язок між працівником і працею з приводу виробництва і розподілу матеріальних і духовних благ. Воно являє собою об'єктивну категорію, що виражає типові відносини між людьми щодо їхньої спільної участі у виробництві і виявляється через взаємозв’язок основних соціальних функцій праці: як засобу до життя, пособу самовираження і розвитку особистості, критерію становища людини в суспільстві. Відносини розподілу — це відносини між людьми з приводу визначення частки кожного члена суспільства в створеному продукті. Ці відносини відіграють величезну роль у суспільному господарстві тому що люди, що вступають у виробничий процес, що вкладають у нього свою працю чи капітал, хочуть одержати визначені доходи. Крім того, розподіл визначає можливість досягнення соціально-економічних цілей і розвитку суспільства, дозволяє впливати на рівень задоволення потреб." Розрізняють такі різновиди праці: вільна і підневільна; особиста і суспільна; індивідуальна і колективна; змістовна і беззмістовна; розумова і фізична; творча і рутинна; престижна і не престижна; різного ступеня тяжкості і шкідливості; напружена і не напружена та ін. Витрата людиною нервової і мускульної енергії у великих кількостях знаходить прояв у розвитку негативних станів: перевтомі, в емоційному стресі, підвищеній психічній напруженості, тривожності, відсутності мотивацій. Зміст і характер праці тісно пов'язані між собою, тому що і виражають різні сторони однієї і тієї самої трудової діяльності. Крім г того, вони впливають на активність людини у позаробочий час, розвиток її творчих здібностей, структуру споживання, ритм життя, і спосіб проведення вільного часу.

15 Розрізняють такі різновиди праці: вільна і підневільна; особиста і^г суспільна; індивідуальна і колективна; змістовна і беззмістовна;^Е розумова і фізична; творча і рутинна; престижна і не престижна; різного ступеня тяжкості і шкідливості; напружена і не напружена та -ін. Характер праці визначають розміри і своєрідність затрат робочої * сили, фактори зовнішнього середовища, особливості технологічного' процесу. Витрата людиною нервової і мускульної енергії у великих кількостях знаходить прояв у розвитку негативних станів: перевтомі, в емоційному стресі, підвищеній психічній напруженості, тривожності, N відсутності мотивацій. с

Зміст і характер праці тісно пов'язані між собою, тому що і виражають різні сторони однієї і тієї самої трудової діяльності. Крім г того, вони впливають на активність людини у позаробочий час, розвиток її творчих здібностей, структуру споживання, ритм життя, і спосіб проведення вільного часу.

16. Основні види поділу праці на підприємстві та їх характеристика.Сучасні підприємства можуть бути як диверсифікованими, тобто випускати широкий спектр продукції, так і спеціалізованими на окремих виробах чи послугах. Великі підприємства мають складну структуру, що характеризується розподілом праці між виробничими підрозділами і групами персоналу. Основними видами поділу праці на підприємстві є: функціональний, технологічний, предметний, професійний і кваліфікаційний. За виконуваними функціями звичайно виділяють чотири основні групи персоналу: керівники, фахівці, робітники й учні. Технологічний поділ праці обумовлений виділенням стадій виробничого процесу і видів робіт. Відповідно до особливостей технології можуть створюватися цехи і ділянки підприємства. Виходячи з функціонального, технологічного і предметного розподілів праці, формуються професії і рівні кваліфікації. Таким чином, на підприємстві професійний і кваліфікаційний поділ праці можна розглядати як вторинний стосовно функціонального, технологічного і предметного. Вибір форм поділу праці визначається насамперед типом виробництва. Чим ближче виробництво до масового, тим більше можливостей для спеціалізації устаткування і персоналу на виконання окремих видів робіт. При виборі найбільш ефективного рівня диференціації виробничого процесу повинні враховуватися технічні, соціальні й економічні межі поділу праці. Залежно від професійно-кваліфікаційного складу розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади. У першому випадку об'єднуються працівники однієї професії (токарі, слюсарі і т. д.); у другому — різних професій і рівнів кваліфікації. Комплексні бригади забезпечують більше можливостей для розвитку кожного працівника. Як правило, гей вид бригад забезпечує і кращі економічні показники.

17. Виробничим називається процес перетворення вихідних матеріалів у ютову продукцію. Звичайно розрізняють основні виробничі процеси, призначенням яких є випуск продукції для ринку, і допоміжні процеси (ремонтні, транспортні і т. д), що забезпечують нормальне функціону­вання підприємства. Кожен виробничий процес можна розглядати з двох боків: як сукупність змін, що зазнають предмети праці, і як сукупність дій працівників, спрямованих на доцільну зміну предметів праці. У першому випадку говорять про технологічний процес, у другому — про трудовий. Таким чином, технологічний процес — це доцільна зміна форми, розмірів, стану, структури, місця предметів праці. Технологічні процеси класифікуються за слідуючими основними ознаками: джерелом енергії; ступенем безперервності; способом впливу на предмет праці. За джерелом енергії технологічні процеси можна поділити на пасивні й активні. Перші відбуваються як природні процеси і не вимагають додаткової, перетвореної людиною енергії для впливу на предмет праці (наприклад, остигання металу в звичайних умовах і т. д.). Другі протікають або в результаті безпосереднього впливу людини на предмет праці, або в результаті впливу засобів праці, що приводяться в рух енергією, доцільно перетвореною людиною. За ступенем безперервності впливу па предмет праці технологічні процеси поділяються на безупинні і дискретні. За способом впливу па предмет спраглі і виду застосовуваного устаткування розрізняють механічні й апаратурні технологічні процеси. Механічні процеси здійснюються вручну чи за допомогою машин (верстатів, складальних автоматів і т. д.). У цих процесах предмет праці піддається механічним впливам, тобто змінюються його форма, розміри, положення. Усі види технологічних процесів на підприємстві можуть здійснюватися лише в результаті праці його працівників. Трудові процеси розрізняються за такими основними ознаками: характером предмета праці і продукту праці, функціями працівників, ступенем участі людини у впливі на предмет праці (ступенем механізації праці), тяжкістю праці. Така класифікація становить інтерес для статистичних досліджень, але малопридатна при організації праці, тому що не враховує змісту праці різних груп робітників. Зокрема праця токаря, що працює в ре­монтному чи інструментальному цеху, за своїм змістом аналогічна праці токаря, зайнятого виготовленням основної продукції підприємства. Тому з позицій організації і нормування праці доцільно виділити трудові процеси робітників, зайнятих випуском продукції основних цехів; випуском продукції допоміжних цехів; обслуговуванням устаткування і робочих місць в основних і допоміжних цехах.

18. Умовами праці називаються характеристики виробничого процесу і виробничого середовища, що вшивають на здоров'я і результати діяльності співробітників підприємства. Характеристики виробничого процесу визначаються застосовуваним устаткуванням, предметами і продуктами праці, технологією, системою обслуговування робочих місць. Виробниче середовище передусім характеризується санітарно-гігієнічними умовами праці (температура, шум, освітленість, запиленість, загазованість, вібрація і т. д.); безпекою трудової діяльності; режимом праці і відпочинку: взаєминами між співробітниками. Таким чином, умови праці можуть розглядатися в технічних, організаційних, психофізіологічних, соціальних, правових та інших аспектах. Проектування умов праці здійснюється з урахуванням статі, віку, стану здоров'я, кваліфікації, психологічних і соціальних характеристик співробітників підприємства. Розроблено системи рекомендацій і нормативних матеріалів різного ступеня спільності й обов'язковості (рекомендації Міжнародної організації праці, загальнодержавні, галузеві, регіональні, заводські норми), що повинні використовуватися при проектуванні умов праці. Зокрема необхідно враховувати обмеження з участі жінок у ряді виробництв зі шкідливими умовами праці (металургійні, хімічні, гірничорудні підприємства); з максимальної маси переміщуваних вантажів (для чоловіків і жінок); з припустимих рівнів радіоактивності, запиленості, загазованості, шуму, вібрації і т. д. У санітарних нормах проектування промислових підприємств установлені гранично допустимі концентрації (ГДК) вмісту шкідливих речовин у робочій зоні. Для забезпечення нормальних умов праці необхідне удосконалювання технології, герметизація й автоматизація устаткування, вентиляція виробничих приміщень. Інтенсивність праці характеризується кількістю енергії людини, затрачуваної за одиницю робочого часу, і є найважливішим компонентом тяжкості праці, що визначає сумарний вплив усіх факторів трудового процесу на організм працюючих. Співвідношення понять інтенсивності і тяжкості праці є предметом дискусій.

19. Робоче місце як основний елемент виробничої системи.Основним елементом виробничої системи є робоче місце. Можна виділити дві групи задач, для виконання яких необхідне визначення цього поняття. Першу складають технологічні, організаційні і економічні задачі, пов'язані з проектуванням технологічних і трудових процесів, удосконалюванням умов праці, оперативним регулюванням виробництва. Другу — задачі планування чисельності персоналу, аналізу ринку праці і забезпечення зайнятості. В аспекті забезпеченім зайнятості робоче місце — це сфера діяльності одного працівника чи сукупність функцій, які він повинен виконувати. Цей аспект орієнтований на забезпечення підприємства персоналом, а населення — роботою.

Важливо враховувати, що кількість робочих місць, що відповідає двом зазначеним аспектам, не завжди збігається. Це обумовлено тим, що в першому випадку робоче місце може бути індивідуальним чи колективним, а в другому — завжди призначено для однієї людини. Наприклад, якщо для обслуговування верстата (агрегату) потрібна участь двох робітників, то в технологічному і ергономічному аспектах дана система буде розглядатися як одне колективне робоче місце, а в аспекті зайнятості — як два робочі місця в кожну зміну. Рисунок 3.5 ілюструє аспекти аналізу поняття «робоче місце». об'єкт. Так, для майстра — це його конторка і виробнича ділянка; длі директора — кабінет і весь завод. При організації і плануванні виробництва, нормуванні й оплат праці, обліку витрат виробничий процес поділяється на операції. Операцією називається частина виробничого процесу, виконувані над визначеним предметом праці одним робітником чи ланок (бригадою) на одному робочому місці. Виробнича операція, як і процес у цілому, може аналізуватися і технологічному і трудовому відношеннях. Технологічний аспект аналізу визначається галузевими особливостями. Так, у машинобудуванні виділяють такі частини операції: установка, технологічний перехід, допоміжний перехід, робочий хід, допоміжний хід, позиція. Якщо операція аналізується як частина трудового процесу, виділяють трудові рухи, дії і прийоми. Поняття робочого місця зазвичай використовується для характеристики трудових процесів робітників і фахівців (конструкторів, технологів, економістів, лікарів і т. д.). Робочим місцем керівників є не тільки стіл із кріслом, але і весь керований

20. Задоволеність працею — це стан збалансованості вимог (запитів), пропонованих працівником до змісту, характеру й умов праці, і суб'єктивної оцінки можливостей реалізації цих запитів. Це оцінне відношення людини чи групи людей до власної трудової діяльності, різних її аспектів, найважливіший показник адаптації працівника на даному підприємстві, у даній трудовій організації. Розрізняють так 5вану загальну і часткову задоволеність працею: перша характеризує задоволеність у цілому, а друга — різними її аспектами й елементами, виробничою ситуацією. Задоволеність працею іноді розглядається як інтегральна характерис­тика, що підсумовує самооцінку задоволеності приватними аспектами трудової ситуації. Фактори, що впливають на неї, різноманітні: рівень запитів працівника до змісту й умов праці, об'єктивний стан останніх і адекватність їхньої суб'єктивної оцінки, міра власних зусиль суб'єкта в досягненні бажаних умов праці і можливість впливати на ці умови. Зв'язок задоволеності працею з результатами праці не завжди прямолінійний. Іноді він буває навіть суперечливим. Працівник може бути задоволений працею, але мати низькі ефективність і якість праці. Ставлення до праці і задоволеність працею є саме тими показниками, що дозволяють визначати рівень і ступінь адаптації працівника до умов праці в самому широкому смислі цього слова. Воно запозичене з біології й означає приладжування, пристосування до навколишнього середовища. Трудова адаптація — це соціальний процес освоєння особистістю нової трудової ситуації, у якій особистість і трудове середовище активно впливають один на одного і є системами, що адаптують. Прийшовши на роботу, людина активно включається в систему професійних і соціально-психологічних відносин конкретної трудової організації, засвоює нові для неї соціальні ролі, цінності, норми, погоджує свою індивідуальну позицію з цілями і задачами організації (трудового колективу), тим самим підкоряючи своє поводження службовим розпорядженням даного підприємства чи установи. Отже, ставлення до праці характеризує певні якості людини, що реалізуються через прояв її фізичних і духовних сил. Основними компонентами ставлення до праці є: трудові мотиви й установки працівників, трудова активність і їх внутрішній стан, викликаний виконуваною роботою. Вивчення даної проблеми дозволило виділити об'єктивні і суб'єктивні фактори, що формують ставлення до праці, задоволеність нею. Соціологічні дослідження показали, що можна регулювати ці фактори і керувати ними.

21. Якість трудовою життя — це інтегральне поняття, що всебічно характеризує рівень і ступінь добробуту, соціального і духовного розвитку людини через її діяльність в організації. При цьому якість життя людей певної території чи держави визначається сукупним впливом економічних, соціальних, демографічних, екологічних, географічних, політичних і моральних факторів як об'єктивного, так і об'єктивного характеру. Якість трудовою життя виступає основним показником оцінки соціальна - трудових відносин. Участь людини в економічної діяльності характеризується її потребами і можливостями їх задоволення, що обумовлені, передусім, характеристиками людського потенціалу: здоров'ям, моральністю, творчими здібностями, освітою і професіоналізмом. Концепція якості трудового життя ґрунтується на створенні умов, що забезпечують оптимальне використання трудового потенціалу людини. Це включає, наприклад, реалізацію програм просування ю службі, навчання працівників методам більш ефективного спілкування і поводження в колективі, удосконалювання організації праці й ін. У результаті трудовий потенціал одержує максимальний розвиток, а організація — високий рівень продуктивності праці і максимальний прибуток. Поліпшення якості трудового життя передбачає поліпшення соціально-економічного змісту праці, розвитку тих характеристик групового потенціалу, що дозволяють роботодавцям більш щільно використовувати інтелектуальні, творчі, організаторські, моральні здібності людини. Із самого визначення якості трудового життя випливає, що дане поняття споконвічне взаємозалежне з теоріями мотивації. Фізіологічні потреби пов'язані з забезпеченням виживання. Вони включають потреби в їжі, воді, притулку, відпочинку і т. д. Відповідно по теорії Маслоу, людина працює, насамперед, для задоволення своїх фізіологічних потреб. Формами їхньої реалізації можуть бути оплата праці, премії, субсидії, грошова допомога тощо. Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього світу, їхнє задоволення пов'язане, наприклад, із системою пенсійного забезпечення, страхуванням на випадок хвороб, бонусами у вигляді акцій і т. д. Соціальні потреби (потреби в причетності) — це почуття приналежності до чого-небудь чи до кого-небудь, почуття соціальної взаємодії, прихильності і підтримки. Проявом соціальних потреб є приналежність до підприємства, бригади, трудового колективу, відчуття причетності до справ організації.

22 Взаємозв’язок трудової мотивації, потреб, інтересів і стимулів.

23. У процесі праці люди вступають у певні соціальні відносини, взаємо­діючи один з одним Соціальна взаємодія в сфері праці — це форма соціальних зв'язків, реалізована в обміні діяльністю і взаємною дією. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність чи розбіжність їхніх інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей у сфері праці, проміжними його ланками виступають знаряддя і предмети праці, матеріальні і духовні блага. Постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот у процесі трудової діяльності у визначених соціальних умовах створює специфічні соціальні відносини. Соціальні відносини — це відносини між соціальними групами (спільнотами) і окремими індивідами які складаються з огляду на їхнє суспільне становите, спосіб та уклад життя, умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот. Відносини нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й обумовлені ними. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто буде працювати поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Однак потім кожен працівник по-своєму виявляє себе у взаєминах один з одним, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу робіт і т. д. Отже, на основі об'єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічні, що характеризуються певним емоційним настроєм, характером спілкування людей і взаємин у трудовій організації, атмосферою в ній. Тут особливо важливо підкреслити, що наукові теорії, спрямовані на формування істинно гуманних соціально-трудових відносин і конструктивна практична діяльність західних фірм у цій сфері є одним із найбільших досягнень світової цивілізації. Таким чином, соціально-трудові відносини дозволяють визначити соціальну значимість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи. Соціально-трудові відносини — це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, спрямовані на регулювання якості трудового життя. У той же час соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, тому що відбивають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, обумовлені усвідомленою ними взаємною залежністю.

24. Соціально-трудові відносини як система мають дві форми снування: перша — фактичні соціально-трудові відносини, що функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, друга — соціально-трудові відносини, що відбивають проекцію фактичних соціально-трудових відносин на інституціональному, законодавчому, нормотворчому рівні. Класифікація соціально-трудових відносин за суб'єктами передбачає їхній розподіл на індивідуальні, що передбачають взаємодію одного іращвника з роботодавцем, колективні, коли роботодавці і працівники взаємодіють між собою. Виходячи з даних передумов, суб'єктами соціально-трудових відносин є: найманий робітник, роботодавець, держава. Суб'єктами соціально-трудових відносин є індивідууми чи соціальні групи. Для сучасної економіки найбільш важливими суб'єктами розгля­нутих відносин є: роботодавець, спілка роботодавців, держава. Таким чином, суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути працівник, група працівників, об'єднаних якою-небудь системоутворюючою ознакою. У цьому зв'язку соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник, а також груповими чи колективними, коли працівники (роботодавці) взаємодіють між собою. Звідси соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на дво-, три- і багатотонні. Як суб'єкт соціально-трудових відносин може 5иступати організація (підприємство) чи її група, а також територіальне утворення Як суб'єкт світове співтовариство за певних умов розглядає й окрему державу. Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально-трудових від­носин в умовах ринкової економіки. Найманий робітник — це громадянин, що уклав трудовий договір з зооотодавцем, керівником підприємства чи окремою особою. Договір наймання може бути письмовим чи усним, але в будь-якому випадку змін визначає соціально-трудові відносини між його учасниками. Роботодавець, відповідно до міжнародної класифікації статусу в зайнятості, — це людина, котра працює самостійно і постійно наймає для здійснення трудового процесу одного чи декількох працівників. Звичайно роботодавець є власником засобів виробництва. Однак у господарській практиці України роботодавцем вважається і керівник у державному секторі економіки, що наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча сам він також є найманим працівником держави і не володіє засобами виробництва. Роль держави в соціально-трудових відносинах досліджена багатьма фахівцями (Р. Фрімен, М. Саламон та ін.).

25. Тип соціально-трудових відносин визначається їхнім характером. Важливу роль у формуванні типів соціально-трудових відносин відіграють принципи рівності чи нерівності прав і можливостей суб'єктів соціально-трудових відносин. Основний принцип системи соціально-трудових відносин — законодавче забезпечення прав у соціально-трудовій сфері, визначення об'єктів, суб'єктів, порядку їхніх взаємодій, охоплення сфер взаємин суб'єктів, а також контроль за дотриманням цих прав. Принцип солідарності — ідеал, вироблений людством у процесі його соціально-економічного розвитку, — припускає спільну відповідальність людей, засновану на особистій відповідальності і згоді, єдності і спільності інтересів. Принцип загальності повинен бути визначальним у механізмі соціаль­ного захисту. Звуження кола захисту на користь найбільш нужденних, малозабезпечених груп, безсумнівно, буде викликати в них утриманські настрої. Необхідне поширення дії соціального захисту на всіх осіб: працюючих, безробітних, непрацездатних, незалежно від соціального статусу. Принцип адресності має актуальне значення на етапі реалізації соціального захисту. Законодавча практика найчастіше має декларативну форму. При цьому існує ряд законів і положень, практичне втілення яких відсутнє. Декларування різних положень і зобов'язань держави з питань соціального захисту не знімає гостроти проблем у цій сфері. Слідом за прийняттям законодавчих норм необхідні механізми і адресні програми їхньої реалізації. Принцип інтегрованості містить у собі обов'язковість взаємозв'язку і взаємодії усіх форм, елементів і методів соціального захисту, організацію їх у єдину систему на всіх рівнях і структурних ланках суспільного життєзабезпечення. Ціль соціального захисту в системі соціально-трудових відносин — забезпечення стабільності функціонування всієї соціально-трудової сфери і гідного рівня життя всім її учасникам. У розвинутих країнах із соціальною орієнтацією ринкової економіки переважним типом соціально-трудових відносин є соціальне партнерство у формі двопартизму і трипартизму. Конфлікт — це зіткнення суб'єктів взаємодії, викликане протилежною спрямованістю цілей і інтересів, позицій і поглядів. Дискримінація — це довільне, необґрунтоване обмеження, обмеження прав і можливостей кого-небудь. Як тип соціально-трудових відносин дискримінація являє собою довільне обмеження прав суб'єктів цих відносин, що перепиняє доступ їм до рівних можливостей на ринку праці. Дискримінації можуть піддаватися різні категорії працівників. Виділяють дискримінацію за статтю, національністю, расою, віком і т. п. Отже, соціально-трудові відносини — результат поєднання специфіч­них обставин і конкретних факторів, що впливають на них

26. Формування і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значимість яких обумовлюється історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом. До числа основних факторів можна віднести особливості соціальної політики, глобалізацію економіки, розвиток суспільної праці і виробництва. Соціальна політика. Соціально-економічна концепція розвитку будь-якого суспільства містить у собі механізм формування і регулювання соціально-трудових відносин як найважливіший елемент соціальної політики. При цьому соціальна політика розуміється як стратегічний соціально-економічний напрямок, обраний урядом країни для всебічного розвитку громадян, що забезпечує їм гідний рівень, умови життя та праці, їхню соціальну захищеність. Соціальна політика фактично являє собою синтез декількох великих напрямків державної політики, у тому числі політики у сфері праці, соціально-трудових відносин: політики в сфері доходів населення; політики зайнятості, регулювання ринку праці; міграційної політики; політики в соціальній сфері; демографічної політики; екологічної політики. Глобалізація економіки. Могутнім фактором, що визначає процес формування і розвитку соціально-трудових відносин, є об'єктивні закономірності розвитку суспільної праці, що протягом історичної перспективи виступають у формах поділу і кооперації праці (у їхній предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), зростання продуктивності праці, заміщення праці капіталом. У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах будь-якого типу й організаційної форми виявляється певна єдність, оскільки соціально-трудові відносини завжди залежать від: основних характеристик соціально-трудових відносин (основних правових рамок, загальноекономічних умов, структури і розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції й устаткування); стратегії розвитку організації; системи робочих місць на підприємстві; кадрової політики організації; трудового поводження. У процесі розвитку людських ресурсів і формування нової системи соціально-трудових відносин повинні бути включені елементи суспіль­ного регулювання, що дозволить зменшити витрати, неминучі при таких великих суспільних перетвореннях.

27. Соціальний захист та його основні напрямки в сфері праці.

Ринкова система господарювання змінює не тільки економічну полі-гику управління господарством, але і вимоги до робочої сили, формує нову політику господарської мотивації. Процес переходу до нових цін­ностей у житті суспільства йде не зовсім гладко. Постійно дає про себе шати гостра суперечність між необхідністю проведення твердої еконо­мічної політики, розкріпачення ринкових механізмів і недостатнім запасом міцності соціального захисту людей. Система соціального захисту населення може бути ефективною за умови її диференціації й адресності. Соціальний захист — необхідний елемент функціонування будь-якої носить розвинутої держави. Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX — на початку XX ст. система соціального захисту в широкому розумінні — це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що надають умови для забезпечення засобів існування: працездатним громадянам — за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва; соціальне вразливим верствам -— за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму. Соціальний захист — це система законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, засобів і заходів, завдяки яким створюються рівні для членів суспільства умови, що перешкоджають несприятливим впливам середовища на людину, забезпечують гідну і соціальне прийнятну якість їхнього життя. Соціальний захист являє собою, з одного боку, функціональну систему, тобто систему напрямків, за якими вона здійснюється, а з іншого — інституціональну, тобто систему інститутів, що її забезпечують (держава, суд, профспілки й інші громадські організації).