31 Розвиток духовної культури в Україні у XVII-XVIII ст.: церква, освіта, наука.

Головним освітнім і науковим центром в Україні і надалі був Києво-Могилянський колегіум. Все ж за зразком Києво-Могилянської академії виникли колегіуми в інших містах — Чернігові (1700р.), Харкові (1726р.), Переяславі (1738р.). Багато випускників Києво-Могилянської академії продовжували освіту в західноєвропейських університетах, обираючи здебільшого ті з них, де викладалися інженерія, медицина, природознавство тощо. Випускники «Могилянки» заснували чи не всі духовні семінарії та академії в Російській імперії, відіграли важливу роль на перших етапах історії Московського та Петербурзького університетів. Про високий рівень освіти в Україні свідчать іноземні автори. Так, арабський мандрівник Павло Алепський, який побував в Україні в 1653—1656 рр., писав: "У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти". XVIII ст. українська молодь все частіше виїжджає за кор­дон. Багато українців навчалось у Лейпцігу, Кенігсберзі, Страсбурзі та інших містах. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння. Великі бібліотеки, які виникали при на­вчальних закладах ще в XVI ст., особливого поширення набувають у XVII—XVIII ст. Так, у XVII ст. було впоряд­ковано бібліотеку Київської академії. У XVIII ст. великі бібліотеки мали багаті шляхетські родини, козацька стар­шина, єпископи, монастирі, братські школи. Зацікавленість до знань проявлялася в тому, що збирали книги з астро­номії, математики, медицини, географії, історії, права. 20-ті роки XVII ст. у православному церковному житті були позначені труднощами й напругою. З одного боку, зростали статки церкви, активізувалася діяльність братств. Але з іншого — постала проблема з православною ієрархією в Україні. Можливо, саме відтоді козацтво стає головним протектором Православної церкви в Україні й дедалі активніше впливає на перебіг релігійної боротьби як на церковних соборах, так і на сеймових зібраннях .Козаччина в цьому духовно-релігійному процесі виборювала свої станові права й висувала соціальні гасла, народжені серед українського селянства й нижчого міщанства. Гасло оборони православної віри відігравало в цьому особливу роль. Союз чернецтва і козацтва складався й навколо внутрішнього духовного ядра, що його формували готовність до внутрішнього подвигу та самозречення в ім’я ідеї. Козацтво сприймало християнське служіння як активну боротьбу, і чернецтво виступило її духовним натхненником.Найшанованішими у запорізьких козаків були Трахтемирівський, Межигірський (під Києвом), Самарський (поблизу сучасного Новомосковська), Мотронинський (на річці Тясмині під Чигирином) монастирі.З 1576 по 1672 рр. духовним осередком запорізького козацтва був Трахтемирівський монастир, від якого призначались: настоятель Покровської січової церкви, що був водночас благочинним усіх запорізьких церков, ченці — в Самарський козацький монастир, а біле духовенство — в запорізькі села.На відміну від російських, українські монастирі, що зазнавали постійного впливу католицизму й змушені були співпрацювати як з католицьким, так і з уніатським чернецтвом, на той час вже будували монастирський уклад за західними зразками. Зокрема, вітчизняні православні монастирі були не лише релігійно-господарськими спільнотами, а й соціальними установами. Політика царату знищує зв’язки між козацтвом і чернецтвом. З падінням Запорізької Січі вичерпалося постійне джерело прибутків Києво-Межигірського монастиря.