13. Закон в системі джерел конституційного права.

Закони як джерела конституційного права поділяються на конституційні, органічні та звичайні.

1) «Конституційні закони».

Цей термін використовується в 3 значеннях:

По-перше, це закони, які вносять зміни в текст самої конституції, при цьому ці зміни можуть або безпосередньо включатися (інкорпоруватися) в текст конституції або ж бути частиною конституції. За своєю юридичною силою та порядком прийняття такі закони не відрізняються від самої конституції.

По-друге, в державах, де відсутня конституція як єдиний нормативно-правовий акт, конституційні закони становлять власне конституцію (наприклад, в Швеції немає єдиного кодифікованого акту, фактично конституція цієї держави складається з 3 актів: Закон про форму правління, Акт про престолонаслідування, Акт про свободу друку). Ці закони приймаються за окремою процедурою та мають вищу юридичну силу.

По-третє, конституційні закони – закони, прийняття яких передбачено самою конституцією (Росія). У цьому випадку за юридичною силою конституційні закони є нижчими ніж конституція, але вищими за звичайні закони.

2) «Органічні закони».

Вперше це поняття з’явилося в конституції Франції 1958 року. Це такі закони, що приймаються на основі бланкетних норм самої конституції. Необхідність їх прийняття обумовлена тим, що конституція не може детально врегулювати весь спектр відносин, що входять до предмету конституційного права. Вони за своєю юридичною силою не відрізняються від інших законів (що і відрізняє їх від конституційних законів), але приймаються за більш ускладненою процедурою (наприклад, у Франції органічні закони обов’язково підлягають перевірці на основі конституції спеціальною радою перед підписання та оприлюднення президентом).

3) «Звичайні закони».

Вони є джерелом конституційного права лише у тому випадку, коли вони врегульовують конституційно-правові відносини і містять норми конституційного права.

14. Неформалізовані джерела конституційного права.

Другу групу джерел конституційного права становлять неформалізовані джерела — різні нормативні форми, що за своєю природою є звичаями. Вони використовуються у конституційно-правовій практиці країн англо-американської сім’ї. До них відносять юридичні звичаї та конституційні угоди.

Правові звичаї мають таку саму юридичну силу, як і законодавство та судові прецеденти, але, на відміну від законів і судових прецедентів, які мають офіційну писану форму, звичаї такої форми не мають. У Великобританії до звичаєво-правових норм належать норми, що визначають зміст королівської прерогативи – сукупність правомочностей, які формально належать монархові, але в основному реалізуються урядом.

Конституційні угоди – є засобом регулювання у країнах англосаксонської моделі права, регламентують найважливіші питання державного ладу. Одні автори вважають, що конституційні звичаї та конституційні угоди є синонімами. Інші вбачають між ними різницю у тому, що конституційні угоди не користуються судовим захистом на відміну від конституційних звичаїв.

Більшість вчених наголошують на тому, що різниця між угодами та звичаями полягає у тому, що угоду формують самі учасники цих відносин.