
- •1. Конституційне право в системі публічного права.
- •2. Предмет правового регулювання галузі конституційного права.
- •3. Методи правового регулювання суспільних відносин у конституційному праві.
- •4. Система галузі конституційного права: поняття та елементи.
- •5. Конституційні принципи як елементи системи конституційного права.
- •6. Конституційний принцип розподілу влади.
- •7. Конституційний принцип народного суверенітету.
- •8. Конституційний принцип правової держави.
- •9. Конституційно-правові інститути.
- •10. Конституційно-правові норми: поняття, особливості та класифікація.
- •11. Поняття та види джерел конституційного права.
- •12. Формалізовані джерела конституційного права та їх характеристика.
- •13. Закон в системі джерел конституційного права.
- •14. Неформалізовані джерела конституційного права.
- •15. Конституційно-правові відносини: зміст та структура.
- •16. Суб’єкти, об’єкти та зміст конституційно-правових відносин.
- •17. Підстави виникнення, зміни та припинення конституційно-правових відносин.
- •18. Юридичні факти в конституційному праві.
- •19. Поняття конституції та її сутність.
- •20. Основні етапи конституційного розвитку.
- •21. Форма і структура сучасних конституцій.
- •22. Типологія сучасних конституцій.
- •23. Установча природа конституцій.
- •24. Способи прийняття конституції.
- •25. Порядок внесення змін та доповнень до конституції.
- •26. Розвиток та перегляд конституцій.
- •27. Основні юридичні властивості конституції.
- •28. Зміст конституції. Еволюція змісту сучасних конституцій.
- •29. Сутність принципу конституційного верховенства.
- •30. Способи правової охорони конституції.
- •31. Основні моделі конституційного контролю.
- •32. Американська модель конституційного контролю.
- •33. Поняття та особливості конституційно-правової відповідальності.
- •34. Підстави конституційно-правової відповідальності.
- •35. Види конституційно-правової відповідальності.
- •36. Особливості конституційно-правових санкцій.
- •37. Поняття та основні моделі конституційно-правового статусу особи.
- •38. Структура конституційно-правового статусу особи.
- •39. Принципи конституційно-правового статусу особи.
- •40. Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні критерії класифікації конституційних прав і свобод.
- •41. Основні способи закріплення прав та свобод людини та громадянина.
- •42. Конституційні обов’язки громадян.
- •43. Поняття, суть і види правових гарантій конституційних прав і свобод людини і громадянина.
- •44. Процесуальні гарантії конституційні гарантії конституційних прав та свобод.
- •45. Інституційні гарантії конституційних прав та свобод.
- •46. Інститут омбудсмана в системі гарантій конституційних прав та свобод.
- •47. Європейський Суд з прав людини в системі гарантій конституційних прав і свобод.
- •48. Поняття громадянства.
- •49. Способи набуття громадянства. Умови прийняття до громадянства.
- •50. Натуралізація.
- •51. Набуття громадянства в порядку правонаступництва держав.
- •52. Оптація.
- •53. Способи припинення громадянства.
- •54. Позбавлення громадянства.
- •55. Множинне громадянство та його юридичні наслідки.
- •56. Безпосередня демократія: поняття та основні форми.
- •57. Конституційно-правовий інститут виборів.
- •58. Принципи виборчого права.
- •59. Поняття та види виборчих систем.
- •60. Поняття та види виборів.
- •61. Виборчий процес та його етапи.
- •62. Конституційно-правовий інститут референдуму.
- •63. Поняття та види референдуму.
48. Поняття громадянства.
Громадянство – постійний політико-правовий зв'язок особи з державою, що проявляється у взаємних правах та обов’язках. Постійний - означає нерозривність зв’язку з державою, політико правовий – особа, яка є громадянином наділяється політичними правами(насамперед, на участь в управлінні держави, бути обраним та вибирати)
Термін «громадянство» походить з античності, цим терміном позначалися особи, які були повноправними громадянами Риму. Відносини між цими громадянами регулювалися окремо в спеціальному порядку, відмінному від регулювання відносин між негромадянами Риму.
Поруч з терміном «громадянство» використовують «підданство», який з’являється в феодальний період та означав особисту приналежність до певного феодала та держави. В межах цього терміну увага акцентувалася на обов’язках перед феодалом чи державою. На сьогодні термін «підданство» та «громадянство» ототожнюються. Термін «підданство» використовуються в державах з монархічною формою правління, а «громадянство» – з республіканською формою.
В окремих державах термін «національність» використовуються як синонім поняттю «громадянства»(Франції)
В окремих країнах поняття «громадянство» та «національність» розмежовуються, при цьому «національність» – теж саме, що і «громадянство» (стійкий зв'язок), однак особи, які володіють національністю мають менше прав, ніж громадяни (країни Британської співдружності)
В ряді іспаномовних країн так само розрізняють поняття «громадянство» та «національність», але термін «національність» застосовується щодо повнолітніх осіб, а термін «громадянство» - щодо неповнолітніх. Таким чином особа змінює свій статус.
49. Способи набуття громадянства. Умови прийняття до громадянства.
1. Філіація (набуття громадянства за народженням) – при такому способі набуття громадянства може здійснюватися за «правом ґрунту» (громадянство отримує особа при народженні на підставі факту народження особи на території певної держави незалежно від громадянство її батьків) або «правом крові»(передбачає, що громадянство особи визначається при народженні за громадянством її батьків незалежно від місця народження).
• Держава не допускає його поєднання з іншими способами набуття громадянства
• Право крові передбачає можливість набуття громадянства як виняток за правом ґрунту (наприклад, особа, яка народилася на території держави та батьки її невідомі, то вона отримує громадянство цієї держави, або особа народилася від батьків, що не мають громадянства, або особа народжується від громадян інших держав, однак батьки подали заяву з клопотанням про набуття громадянства її дитини)
2. Натуралізація – набуття громадянства за заявою особи. Держава передбачає застосування низки обмежень:
- Наявність певного періоду проживання (житловий ценз);
- володіння державною мовою;
- наявність законних джерел існування;
- вихід з попереднього громадянства або відмова від попереднього громадянства;
- визнання і дотримання Конституції та законів держави.
• Рішення про прийняття особою громадянства приймається: президентом(Росія), міністерством закордонних справ(Великобританія), Верховний Суд(США)
3. Оптація - добровільний вибір особою громадянства шляхом подання індивідуальної заяви, коли оптант буде жити на території держави, якій передається територія його проживання. Якшо оптант бажає зберегти громадянство держави, що передає територію, то він має бути переселений в державу свого громадянства в установлені договором строки зі збереженням своїх майнових прав і компенсацією за залишену нерухомість. Так, оптація проводилася за договором між КНР та Індонезією 1955 p., між СРСР та Чехословаччиною з приводу Закарпатської України, у державах, які утворилися після розпаду СРСР, тощо;
4. За усиновленням
5. Трансферт. Похожий на оптацію, але при оптації набуття громадянства особою є добровільне, та при трансфері особа не має право обирати громадянство. І там і там громадянство набувається відповідно до міжнародних умов. Наприклад, при об’єднанні ФРН т НДР всі громадяни колишньої НДР автоматично отримували громадянство ФРН.
6. Реєстрація громадянства– спосіб отримання громадянство за кровними зв’язками з громадянином певної держави.