35. Види конституційно-правової відповідальності.

- Позитивна - відповідальне ставлення суб'єктів до своїх конституційних обов'язків, сумлінне і ефективне їх виконання. Суб'єктами відповідальності можуть бути виключно вищі органи державної влади та їх посадові особи, депутати, тобто ті структури та посадовці, які приймають найбільш важливі державні рішення. Мова йде про відповідальність влади перед народом та суспільством. Підставою позитивної відповідальності є покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невиконання або не належне виконання суб’єктом конституційних відносин певних функцій.

- Ретроспективна відповідальність - настання несприятливих наслідків за невиконання суб'єктами права своїх конституційних обов'язків та за зловживання своїми конституційними правами. Вона настає лише тоді, коли для цього є нормативна підстава – пряма вказівка в законі; фактичною підставою ретроспективної відповідальності є вчинення правопорушення.

36. Особливості конституційно-правових санкцій.

Конституційно-правова санкція – це можливість настання несприятливих наслідків щодо суб’єкта права у випадку порушення ним обов’язків або зловживання своїми правами.

Такі санкції передбачені в нормах конституційного права та всі вони не можуть бути використані в якості санкцій інших видів юридичної відповідальності.

Види:

1. Скасування або призупинення актів державних органів, або органів місцевого самоврядування або його окремих підрозділів

2. Припинення діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

3. Анулювання юридичних результатів певних правових дій.

4. Обмеження або припинення основних прав людини.

5. Скасування рішення про прийняття до громадянства.

37. Поняття та основні моделі конституційно-правового статусу особи.

Особа та держава в конституційному праві розглядаються як принципово рівні суб'єкти правовідносин. Вважається, що владним повноваженням держави протистоять захисні права особи. Щодо поняття конституційно-правового статусу особи, то воно розглядається у двох значеннях:

1) Широке розуміння – це юридичне положення особи, що закріплене у конституції та деталізоване в певних законах;

2) Вузьке розуміння – перелік основних прав та свобод та конституційних обов’язків, принципів правового статусу особи.

Виділяють 4 основні моделі конституційно правового статусу особи:

1. європейська (ліберальна, західна) концепція побудована на пріоритеті невід'ємних, природних прав особи та закріпленні в законодавстві тих умов, які забезпечують вільний розвиток особистості.

При такому підході обмеження, які встановлюються для особи при здійсненні нею своїх прав, пов'язані з питаннями забезпечення суспільної моралі, охорони здоров'я, громадського порядку, недопущення насильства.

Основне обмеження - права третіх осіб (користуючись свої правами не можна порушувати права оточуючих).

Всі обмеження конституційних прав чітко визначені в законі.

Конституційні обов'язки сформульовані у досить обмеженому вигляді.

2. колективістський (марксистсько-ленінський) підхід побудований на пріоритеті колективу по відношенню до особи, на обмеженні прав людини суспільними інтересами. Перевага надається соціально-економічним правам. Ця концепція передбачає досить широкий перелік обов'язків людини і громадянина перед суспільством, деякі мають моральний характер. Обмеження прав особи - багаточисельні. Межі здійснення прав визначаються не правами оточуючих осіб, а інтересами держави та суспільства (КНДР, Вєтнам, Куба).

Особливостями конституційно-правового статусу особи в Китаї є:

- заперечення теорії природних прав особи

- перелік конституційних прав починається з права обирати і бути обраним

- відсутність розмежування прав на права людини і права громадянина. Більша частина конституційних прав у громадянина

- наявність особливого суб'єкта права – трудящих

- відсутність в Конституції окремих загально визнаних прав: право на життя, свободи пересування, вибору місця проживання

- розширений перелік конституційних обов'язків: зберігання державної таємниці, дотримуватися трудової дисципліни, суспільного порядку, військовий обов'язок, обов'язок планувати народжуваність. 

3) традиційне мусульманське право. При наявності конституції перевага в регулюванні конституційно-правового статусу особи надається не конституційним принципам, а нормам шаріату. Акцент правового регулювання перенаситься не на права, а на обов'язки перед Аллахом. 

4) концепція звичаєвого права. Права особи залежать від її приналежності до певної спільноти. Особа не має прав які вона реалізує за межами цієї спільноти. (Зх. Самоа)