Принципи бухгалтерського обліку в банках.

Організація бухгалтерського обліку в банках базується на використанні загальноприйнятих у міжнародній практиці принципах. Основними принципами бухгалтерського обліку є:

І. Принцип безперервності діяльності – банківська установа постійно функціонує і продовжуватиме свою діяльність у майбутньому необмежений період.

2. Принцип постійності – протягом тривалого часу керуватися одними й тими самими правилами і методами бухгалтерського обліку.

3. Принцип обачливості (обережності – активи й пасиви мають бути оцінені та відображені в обліку розумно, з достатньою мірою обережності

4. Принцип нарахування – доходи й витрати відображаються в обліку в тому звітному обліковому періоді, в якому вони були нараховані або зроблені

5. Принцип реалізації (дати операції – доходи від реалізації продукції (надання послуг), а також витрати відображаються в обліку в день їх здійснення

6. Принцип окремого відображення активів та пасивів.

7. Прийнятність вхідного балансу – залишки за рахунками на початок поточного звітного періоду мають відповідати залишкам на кінець попереднього звітного періоду. 8. Принцип суттєвості – в обліку мають бути відображені всі суттєві (важливі) події або господарські операції.

9. Принцип собівартості – активи й пасиви обліковуються за фактичними витратами на їх придбання або виникнення

10. Принцип відкритості –фінансові звіти мають бути достатньо якісними і детальними, 11. Принцип консолідації.

12. Перевага змісту над формою – операції відображаються відповідно до їхньої економічної суті, а не юридичної форми.

Організація бухгалтерського обліку в банках.

Бухгалтерський облік у банківській системі України організується Національним банком з урахуванням діючих у міжнародній практиці принципів та стандартів бухгалтерського обліку та чинного національного законодавства. У відповідності з ст68 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банки організовують БО відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених НБУ, відповідно до МСБО і П(с)БО. БО має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов’язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Банк зобов’язаний подавати НБУ фінансову і статистичну звітність щодо роботи банку, його операцій, ліквідності, прибутковості, а також інформацію афілійованих осіб банку з метою оцінки фінансового стану банку. Окрім того БО ведеться за спеціально створеним для банків планом рахунків.

Записи в облікових регістрах здійснюються на підставі первинних документів, тобто письмових свідоцтв, що фіксують, підтверджують господарські операції та надають юридичної сили даним бухгалтерського обліку. Первинні документи складаються у момент проведення кожної господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У документах забороняються виправлення і підчищення.

Система бухгалтерського обліку в банках та її складові: підсистема фінансового обліку; підсистема управлінського обліку; підсистема податкових розрахунків;

Під системою бухгалтерського обліку в банках слід розуміти множину структурних елементів, які виконують різні функції, однак взаємопов’язані єдиним інформаційним полем банку.

Система БО банку поділяється на підсистеми: фінансову; управ­лінську; податкових розрахунків. Функціонування підсистеми фінансового обліку націлене на формування достовірної інформації про діяльність банку та її результати. Об’єкти фінансового обліку у сукупності характеризують зміст, обсяг і зміни будь-якої інформації стосовно ведення банківської діяльності, а виокремлення об’єктів фінансового обліку орієнтовано на розв’язання конкретних питань управління активами, пасивами та капіталом банку.

У підсистемі управлінського обліку інформація деталізується за структурними підрозділами, що забезпечує процедуру розрахунку ефективності їхньої діяльності, тобто визначення вкладу кожного підрозділу в загальний результат діяльності банку за звітний період. Мета управлінського обліку — допомогти керівництву прий­мати правильні рішення. Спеціалісти з управлінського обліку віль­ні у виборі форм, методів і засобів його організації та ведення, оскільки навіть номенклатура рахунків класу 8 «Управлінський облік» не регламентується чинним планом рахунків бухгалтерського обліку банків України. Під управлінським обліком банку слід розуміти облік доходів і витрат за всіма фактами їх виникнення, а також облік ефективності діяльності банку загалом та кожного структурного підрозділу зокрема.

Формування інформаційної бази для складання податкової звітності ґрунтується на засобах і способах обліку валових доходів та валових витрат, різниця між якими становить базу оподаткування — податковий прибуток. Це підтверджує потребу у веденні податкового обліку, тобто функціонуванні підсистеми податкових розрахунків. Податковий облік банки здійснюють з урахуванням можливостей програмного продукту в межах САБ (системи автоматизації банку) за одним із трьох допустимих варіантів: позасистемно; на балансових рахунках; на окремих субрахунках балансових рахунків. Дія підсистеми податкових розрахунків у банку означає, що кожна сума, яку відносять до доходів або витрат, у системі бухгал­терського обліку відображається два рази: спочатку у підсистемі фінансового обліку за рахунками класу 6 «Доходи» або класу 7 «Витрати», а потім у підсистемі податкових розрахунків як валові доходи чи валові витрати.

Зміст, положення, норми та правила облікової політики банку.

Облікова політика банку - це сукупність визначених у межах законодавства України принципів, методів і процедур, що використовуються банком для складання та подання фінансової звітності.

Положення про облікову політику банку затверджується наказом керівника до початку нового календарного року. Облікова політика банку доводиться до відома всіх філій та підрозділів банку.

Цим документом установлюється порядок ведення бухгалтерського обліку операцій, які здійснює банк згідно з законодавством України. У ньому мають бути повно відображені особливості організації та ведення бухгалтерського обліку банку. Внесення змін до Положення про облікову політику банку протягом року, як правило, не допускається (окрім випадків істотних змін у діяльності або правовій базі). Облікова політика банку базується на основних принципах бухгалтерського обліку, яких банки повинні дотримуватися при веденні рахунків і складанні зовнішньої та внутрішньої звітності.

Банки висвітлюють обрану ними облікову політику шляхом опису:

- принципів обліку статей звітності;

- методів оцінки окремих статей звітності;

- фактів, що стосуються змін в обліковій політиці.

Облікова політика банку має враховувати методи оцінки активів та зобов'язань. Облікова політика визначає порядок створення та використання резервів на підставі законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України. Резерви під активи створюються за рахунок витрат банку та мають використовуватися лише на цілі, для яких вони були створені. Обов'язково мають бути розроблені та затверджені основні складові облікової політики банку:

• характеристика аналітичних рахунків внутрішнього плану рахунків;

• порядок проведення інвентаризації і методи оцінювання активів та зобов'язань;

• порядок фінансування структурних підрозділів банку;

• порядок реєстрації договорів;

• правила документообігу та технології обробки облікової інформації тощо.

Фінансова звітність банків, її користувачі та якісні аспекти.

Фінансова (бухгалтерська) звітність банку – це система взаємопов'язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний період ( складається з основних 5 форм).

Основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки банку. За звітним періодом фінансові звіти, що складають банки, поділяються на щоденну, місячну, квартальну та річну звітність.

Користувачами звітності комерційних банків України є: інвестори, кредитори, клієнти, контрагенти, органи влади (у тому числі податкова адміністрація), громадськість, керівництво та працівники банку, Національний банк України, міжнародні фінансово-кредитні установи. Вони використовують звітність для того, щоб задовольнити свої різноманітні потреби в інформації.

Характерною рисою фінансової звітності є те, що вона складається з дотриманням балансового узагальнення облікової інформації. Це закладено в самій структурі форм фінансової звітності, внутрішній та міжформеній ув'язці показників. До складу фінансової звітності у країнах з розвинутою ринковою економікою включають бухгалтерський баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух грошових коштів, додатки залежно від потреб користувачів інформації. Річний фінансовий звіт супроводжується також пояснювальною запискою. Банки ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у валюті України. Операції в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності у валюті України з перерахуванням її за офіційним валютним курсом, установленим Національним банком України на дату здійснення операції або складання звітності. Операції повинні бути відображені в обліку в тому звітному періоді, в якому вони були здійснені, незалежно від дати руху коштів за ними.

Характеристика та особливості побудови Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках

План рахунків — це систематизований перелік рахунків фінансового обліку, що використовується для реєстрації господарських операцій банку. Головна умова побудови плану рахунків — орієнтація на формування показників фінансової звітності. Його розроблено відповідно до загальноприйнятих у міжнародній прак­тиці принципів і міжнародних стандартів та національних поло­жень (стандартів) бухгалтерського обліку. Нова редакція плану рахунків затверджена ПП НБУ від 17.06.04 № 280.

За ознакою план рахунків поділено на 9 класів.

За кожним класом виділено:

• двозначні рахунки як розділи конкретного класу, які, по суті, дублюють статті активу та пасиву балансу банку;

• тризначні рахунки характеризують групу за розділом;

• чотиризначні — синтетичні рахунки, за якими в підсистемі фінансового обліку через подвійний запис відображається зміст господарських операцій банку.

Окремим класом у плані рахунків виокремлено клас 8 «Управлін­ський облік». Усі рахунки цього класу банки відкривають само­стійно з огляду на власну політику щодо ведення управлінського обліку. Рахунки 8-го класу можуть кореспондувати тільки між собою. Залишки за рахунками управлінського обліку не враховуються під час складання фінансової звітності банку.

Значне навантаження у Плані рахунків несуть рахунки класу 9 «Позабалансові операції».

Слід зазначити, що ознака синтетичного рахунка: активний (А), пасивний (П), активно-пасивний (АП), контрактивний (КА), контр­пасивний (КП) — вказана за всіма рахунками Плану рахунків

Необхідність запровадження контррахунків та їх використання під час обліку операцій за принципами оцінки та обачності

За принципом обачливості активи й зобов’язання мають бути оцінені та відображені в обліку розумно, з достатньою мірою обережності. В українській практиці цей принцип реалізовано через процедури формування резервів під можливі втрати банків при здійсненні операцій. Для обліку резервів призначено контрактивні рахунки резервів. Вони є рахунками, які використовуються для регулювання показників активних рахунків. Відображення операцій за цими рахунками здійснюється за методами відображення операцій за пасивними рахунками.

Суми відрахувань до резервів, що обліковуються за відповідними контррахунками резервів, спричиняють зменшення балансової вартості відповідного активу, а саме: кредитного портфеля, портфеля цінних паперів на продаж та до погашення, сумнівної заборгованості за нарахованими доходами, сумнівної дебіторської заборгованості.

Водночас відкоригована балансова вартість зазначених активів дає реальне уявлення про їхню вартість. Рахунки резервів передбачено за всіма видами активних операцій, за здійснення яких банк наражається на ризик втрат.

Крім рахунків резервів за кредитними операціями, контрактив­ні рахунки передбачено за групами рахунків для обліку операцій банку з цінними паперами як у третьому, так і в першому класі. Вони стосуються процедури обліку неамортизованого дисконту.

Крім контрактивних у плані рахунків виділено також контрпасивні рахунки, які використовуються для регулювання показників пасивних рахунків. Відображення операцій за цими рахунками здійснюється за методами відображення операцій за актив­ними рахунками.

Номенклатура рахунків позабалансового обліку та механізм подвійного запису на позабалансових рахунках банку.

Позабалансовий рахунок — активний, якщо за переведення його на баланс буде дебетуватися балансовий рахунок. Якщо ж банк кредитуватиме балансовий рахунок, то позабалансовий рахунок, відповідно, є пасивним. Усі рахунки згруповано за розділами 90, 91, 92, 93, 95, 96, 97, 98, 99.

Рахунки розділів 90—95 використовуються для обліку зобов’я­зань та вимог за укладеними, але ще не виконаними договорами – кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акре­дитиви, різні гарантійні зобов’язання, зобов’язання за цінними паперами, спотові, форвардні контракти та договори з купівлі-про­дажу іноземної валюти й інших фінансових інструментів.

Рахунки розділів 96—98 використовуються для обліку списаних активів, документів, цінностей, розрахунків з приватизації і довірчого управління. Позабалансові рахунки кореспондують тільки між собою. Подвійний запис між рахунками забезпечується через контррахунки розділу 99. У межах груп 990 «Контррахунки для рахунків розділів 90—95» і 991 «Контррахунки для рахунків розділів 96—98» контррахунки відкриваються в аналітичному обліку в будь-якому розрізі на розсуд банку. Для реалізації методу подвійного запису на позабалансових рахунках використовується технічний позабалансовий рахунок, який називають контррахунком. Він є контррахунком до будь-якого позабалансового рахунка і має характер активно-пасивний.

Характеристика та особливості синтетичного та аналітичного обліку в банках.

Аналітичний облік в банках ведеться згідно з первинними документами. Процедури аналітичного обліку забезпечують деталізоване відображення банківської операції, тобто зазначається дата проведення, вид документа, номер рахунку, сума. До засобів аналітичного обліку банку можна віднести особові рахунки клієнтів, штафелі, картотеки документів, операційні журнали тощо. Дані аналітичного обліку становлять базу економічного аналізу та використовуються для групування за балансовими рахунками інформації, яка далі подається у фінансовій звітності.

Усі номери рахунків аналітичного обліку (крім рахунків бюджету) формуються за такою схемою:

АААА К ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ , де

АААА – номер балансового (позабалансового) рахунку;

К – ключовий (контрольний) розряд;

ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ – інформація про аналітичний рахунок.

Довжина номеру рахунку не є фіксованою: максимально – 14 знаків, мінімально – 5.

Сегмент ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ визначається банком самостійно. До його складу може включатись код контрагента, порядковий номер рахунку, номер філії, код валюти тощо.

Синтетичний облік – це узагальнюючий облік. Він ведеться без деталей у грошовому вираженні і дає загальне уявлення про операції, а також зміни в балансі банку. До матеріалів синтетичного обліку належать щоденний баланс, касові журнали, зведені обігово-сальдові відомості, які складаються в автоматичному режимі.

Баланс банку може складатись у розгорнутій формі (за всією номенклатурою діючих рахунків) або за скороченою формою (за статтями балансу). Відображення інформації в балансі відбувається за допомогою методу подвійного запису, зумовленого бухгалтерським рівнянням:

А= П= Зоб.+Кап.

Є такі види балансу:

1. Сальдовий – складається за залишками рахунків на певну дату

2. Пробний – проміжний (робочий), його призначення – контроль за правильністю відображення операцій в БО

3. Звітний – складається за структурою плану рахунків.

Склад капіталу банку і відображення його елементів за класом 5 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків.

Капiтал банку – залишкова вартiсть активiв банку пiсля вирахування всiх його зобов'язань.

Капітал банку включає:

1) основний капітал – включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви

2) додатковий капітал – може включати нерозкриті резерви, резерви переоцінки, гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, субординований борг.

Усі елементи балансового капіталу банку обліковуються за рахунками класу 5 «Капітал банку». Цей клас складається з трьох роздiлiв: Роздiл 50 – "Статутний капiтал та iншi фонди банку". Роздiл 51 – "Результати переоцiнки".Розділ 52 – «Приписний капітал філії іноземного банку».

Розділ 50 включає 3 групи: 500 «СК банку», 501 «Емісійні різниці», 502 «Загальні резерви та фонди банку», 503 «Результати минулих років», 504 «Результати звітного року, що очікують затвердження». Розрізняють зареєстрований СК та несплачений зареєстрований СК. Згідно з цим ведеться облік статутного фонду та внесків до статутного фонду. Зареєстрований СК обліковується за групою 500 класу 5: рах. 5000 «Зареєстрований СК банку», який є пасивним рахунком, рах. 5001 «Несплачений зареєстрований СК банку», який є контрпасивним рахунком. Внески за незареєстрованим статутним фондом обліковуються за рахунком 3630, група 363 «Розрахунки з акціонерами». Сплативши за акції, покупець вважається акціонером банку, а акція засвідчує його участь у статутному фонді. Внаслідок того, що акції можуть бути простими або привілейованими, операції за ними обліковуються окремо. Саме тому до рахунку 5000 відкриваються два субрахунки: 5000/1 —для обліку вартості привілейованих акцій; 5000/2 —для обліку вартості простих акцій.

Облік сум несплаченого та сплаченого зареєстрованого статутного капіталу банку.

Для формування статутного капіталу банку, за місцем його створення, в регіональному управлінні Національного банку України відкривається тимчасовий рахунок для внесків засновників. Внески можуть здійснюватися як до реєстрації, так і після реєстрації статутного капіталу банку. Тому для відображення операцій зареєстрованого, але не сплаченого статутного капіталу послуговуються також рахунком №3530 «Несплачений статутний фонд», а незареєстрованого — рахунком № 3630 «Внески за незареєстрованим статутним фондом».

Облік операцій, коли статутний капітал зареєстровано.

1. На реєстрацію статутного фонду:

Д-т 3530 К-т 5007

2. На отримання грошових коштів в міру їх надходження: Д-т 1200 К-т 3530.

3. Одночасно, в міру внесення коштів, на зменшення несплаченого і збільшення сплаченого статутного капіталу до зареєстрованої суми: Д-т 5001 К-т 5000

Облік внесення коштів за оголошеним і не зареєстрованим статутним капіталом. 1. На часткове внесення грошей на тимчасовий рахунок: Д-т 1200 К-т 3630

2. На відображення реєстрації статутного фонду в процесі внесків: Д-т 3530 К-т 5001 3. На зарахування коштів, внесених до реєстрації у вже зареєстрований статутний фонд: Д-т 3630 К-т 5000

4. Подальші операції внесення грошей, за вже зареєстрованим статутним капіталом здійснюються через рахунок № 3530

Д-т 1200 К-т 3530 Таким чином, поступово закривається дебет рахунку № 3530 операції 2.

5. Одночасно з операцією 4 відображається наступне збільшення сплаченого статутного капіталу: Д-т 5001 К-т 5000

Облік операцій під час формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку

Порядок, умови створення та здійснення державної реєстрації в банках визначається Положенням «Про порядок створення і держ. реєстрацію банків, відкриття їхніх філій представництв та відділень. До реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні Національного банку України за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. Він призначений для зарахування грошових коштів, котрі вносяться засновниками як їх частка у статутному фонді, що визначена чинним законодавством та установчими документами. Після реєстрації банку акумульовані кошти перераховуються на Кореспондентський рахунок комерційного банку в установі Національного банку України. У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку за їх заявою в тижневий термін.

Після реєстрації банку акумульовані кошти перераховуються на Кореспондентський рахунок комерційного банку в установі Національного банку України. У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку за їх заявою в тижневий термін.

Зареєстрований статутний капітал банку обліковується за балансовими рахунками групи 500:

5000 «Зареєстрований статутний капітал банку»;

5001 «Несплачений зареєстрований статутний капітал банку».

Облік розрахунків з акціонерами за несплаченим статутним фондом.

Процес акумуляції коштів для реєстрації банку означає розповсюдження акцій серед акціонерів, причому сума статутного фонду визначається засновницькими документами, а його мінімальний обсяг регламентується чинним законодавством. Забороняється розміщення акцій серед засновників або інвесторів, відповідно до чинного законодавства, за вартістю, меншою за номінальну. У випадках реалізації за вищою ціною, ніж їх номінальна вартість, виникає емісійний дохід, який обліковується на пасивному рахунку № 5010 «Емісійні різниці». Його використання регламентується установчими документами банку. Сплативши за акції, покупець вважається акціонером банку, а акція засвідчує його участь у статутному фонді. Внаслідок того, що акції можуть бути простими або привілейованими, операції за ними обліковуються окремо. Саме тому до рахунку 5000 «Зареєстрований статутний капітал банку» відкриваються два субрахунки

5000/1 — для обліку вартості привілейованих акцій;

5000/2 — для обліку вартості простих акцій.

В обліку ці операції відображають таким чином. 1. На оголошення та реєстрацію статутного капіталу Д-т 3530 К-т 5001 2. На реалізацію (розміщення) акцій Д-т 1200 К-т 3530

К-т 5010

3. Одночасно на суму повністю сплаченого статутного капіталу Д-т 5001 К-т 5000

Облік операцій з нарахування дивідендів та розрахунків з акціонерами.

Дивіденди — це частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до часток їхньої участі у власному капіталі підприємства. Основним джерелом сплати дивідендів за акціями є чистий прибуток. Дивіденди за акціями визначають у гривнях на акцію або як процент від номінальної вартості та сплачують після їх оголошення загальними зборами акціонерів або радою банку. Нараховують дивіденди на дату оголошення, а сплачують вже після цієї дати.

Дивіденди нараховують у процесі розподілу прибутку.

► Після прийняття рішення про виплату дивідендів

Дт 5040 Кт 3631

► На дату виплати дивідендів у бухгалтерському обліку

Дт 3631 Кт Рахунки грошових коштів, поточні рахунки

► Утриманий податок на дивіденди (30%) може вноситися до бюджету до виплати дивідендів або одночасно з нею

Дт 3631 Кт 3622

► Нарахований на дивіденди податок сплачується до бюджету

Дт 3622 Кт Кореспондентський рахунок банку в НБУ

► На підставі витягу з протоколу загальних зборів акціонерів про спрямування дивідендів на збільшення статутного капіталу

Дт 5040 Кт 5003

► Після реєстрації збільшеного розміру статутного капіталу банку в порядку, визначеному чинним законодавством, виконується такий бухгалтерський запис

Дт 5003 Кт 5000

У разі відмови уповноважених органів у реєстрації збільшеного розміру статутного капіталу дивіденди, враховані на рахунку 5003, за рішенням акціонерів банку, можуть бути спрямовані у фонди банку (загальні або резервні) або повернуті акціонерам (через рахунок 3631). Залежно від способу виплати, відповідно до чинного законодавства, виплачені акціонерам (учасникам) банку дивіденди відображають в обліку таким чином:

Дт 3631 Кт Рахунки для обліку грошових коштів, рахунки клієнтів

або

Дт 3631 Кт 5002

Визначення емісійних різниць та приклад їх обліку в банку.

Емісійна різниця – це різниця між номінальною вартістю та ціною викупу. Вона буває додатною і відємною.

Цю різницю відносять на рахунок 5010 "Емісійні різниці" у межах залишку цього пасивного рахунку. В обліку операції викупу акцій відображують такими бухгалтерськими записами:

► Викуп власних акцій за номінальною вартістю

Дт 5002 - на номінальну вартість акцій

Кт Рахунки для обліку грошових коштів (поточні рахунки клієнтів)

► Викуп власних акцій за ціною вищою, ніж номінальна вартість

Дт 5002 - на номінальну суму акцій

Дт 5010 - на суму різниці між номінальною вартістю та ціною викупу

Кт Рахунки для обліку грошових коштів (поточні рахунки клієнтів)

► У разі недостатності залишку на рахунку 5010 "Емісійні різниці"

Дт 5002 - за номінальною вартістю

Дт 5022, 5030 - у разі недостатності залишку коштів на рахунку 5010

Кт Рахунки грошових коштів, поточний рахунок

► Викуп власних акцій за ціною нижчою, ніж номінальна вартість

Дт 5002 - на номінальну вартість акцій

Кт 5010 - на різницю між номінальною вартістю та ціною викупу

Кт Рахунки для обліку грошових коштів (поточні рахунки клієнтів) - на ціну викупу.

В обліку операції перепродажу викуплених акцій відображують такими бухгалтерськими записами:

► Продаж за номінальною вартістю

Дт Рахунки для обліку грошових коштів (поточні рахунки клієнтів) - на номінальну вартість проданих акцій

Кт 5002 Власні акції (частки, паї), викуплені в акціонерів (учасників)

► Продаж за ціною, вищою номінальної вартості

Дт Рахунки для обліку від грошових коштів (поточні рахунки клієнтів) - за ціною продажу

Кт 5002 - на номінальну вартість акцій

Кт 5010 - на різницю між номінальною вартістю та ціною продажу.

Облік операцій викупу власних акцій банку, що знаходяться у власності акціонерів ( викуп, розміщення, анулювання).

Акції власної емісії (частки, паї) можуть бути предметом викупу з дальшим їх розміщенням або анулюванням.

У системі бухгалтерського обліку викуплені акції обліковуються за рахунком 5002 КП «Власні акції (частки, паї), що викуп­лені в акціонерів (учасників)».

Процедура викупу акцій (часток, паїв) здійснюється за такими правилами:

1. За рахунком 5002 викуплені акції (частки, паї) обліковуються за їхньою номінальною вартістю.

2. Викуп власних акцій в акціонерів банку за ціною, що перевищує їхню номінальну вартість

3. Якщо акції викуповуються за ціною, нижчою від їх номіналь­ної вартості, то за кредитом рахунка 5010 відображається сума перевищення номінальної вартості всього обсягу викуплених акцій над ціною їх викупу.

4. За недостатності залишку коштів за рахунком 5010 та потреби викупити акції за ціною, вищою від номіналу, джерелом покриття різниці (між ціною викупу і номіналом) виступає нерозподілений прибуток минулих років (рахунок 5030 П) або кошти інших фондів банку (рахунок 5022 П).

5. Викуплені акції мають бути розміщені серед нових акціонерів протягом року з дня їх викупу.

1.Викуп акцій. Д-т 3120 К-т 1200

Д-т 5000 К-т 5000 субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку» 2. Перепродаж викуплених акцій. Д-т 1001,1200 К-т 3120

Одночасно на відображення за статутним фондом, що акції вже не перебувають у власності банку: Д-т 5000 субрахунок «Акції, що знаходяться у власності бачку» К-т 5000

2.1 Перепродаж акцій за ціною, вищою від

Д-т 1200 К-т 3120 К-т 6203

Одночасно на відображення за статутним капіталом, що акції вже перебувають у власності банку: Д-т 5000 субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку» К-т 5000 «

2.2 Перепродаж акцій за ціною, нижчою від номіналу Д-т 1200 Д-т 6203 К-т 3120 Одночасно на відображення за статутним капіталом, що акції вже не перебувають у власності банку: Д-т 5000 субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку» К-т 5000

3. Анулювання викуплених акцій. Д-т 5000 субрахунок «Акції, що знаходяться у власності банку»; К-т 3120

Класифікаційні групи доходів (витрат) банку і їх взаємозв’язок із Планом рахунків. Облік процедури згортання доходів і витрат банку.

Доходи — це збільшення економічних вигід, яке являє собою збільшення активів або зменшення зобов’язань, що обумовлює зростання власного капіталу (без урахування зростання капіталу за рахунок внесків акціонерів).

Відповідно, витрати — це зменшення економічних вигід, яке відбувається у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком скорочення капіталу внаслідок його вилучення чи розподілу власниками).

Для відображення в системі рахунків сум доходів (витрат) необхідно пересвідчитись у додержанні таких умов:

• заборгованість за активами та зобов’язаннями банку є реаль­ною;

• фінансовий результат операції, пов’язаної з наданням (отри­манням) послуг, можна достовірно оцінити.

Кожний вид доходу і витрат відображається в системі рахунків окремо. Усі доходи (витрати) розглядаються з позиції напрямів діяльності банку, за якими вони отримані чи понесені.

Іншими словами, доходи і витрати виникають за:

1. операційною діяльністю – процентні; комісійні; прибутки (збитки) від торговельних операцій; дохід у вигляді дивідендів; витрати на формування спеціальних резервів банку; доходи від повернення раніше списаних активів; інші операційні доходи і витрати; загальні адміністративні витрати; податок на прибуток; непередбачені доходи і витрати

2. інвестиційною діяльністю – доходи (витрати) за операціями з реалізації (придбання) інвестиційних цінних паперів; доходи (витрати) за операціями зі збільшення (зменшення) інвестицій у дочірні установи; доходи (витрати) від реалізації (придбання) основних засобів та нематеріальних активів.

3. фінансовою діяльністю – доходи (витрати) за операціями з цінними паперами власного боргу; доходи (витрати) за субординованим боргом; дивіденди, сплачені протягом звітного періоду; доходи за результатами випуску інструментів власного капіталу.

Найбільшу питому вагу в обсягах доходів (витрат) банку мають процентні доходи (витрати), отримані (сплачені) банком за використання грошових коштів, їх еквівалентів, сум, що заборговані (залучені банком). Суми процентних доходів (витрат) обчислюються пропорційно часу і сумі активу або зобов’язання виходячи з бази нарахування.

. Порядок закриття рахунків доходів і витрат. Облік фінансових результатів і їх розподілу

Рахунки класу 6 «Доходи» та класу 7 «Витрати» класифікують­ся як технічні рахунки. Це пов’язано з тим, що залишки за цими рахунками не включаються до балансу банку, а записи за рахун­ками здійснюються наростаючим підсумком з початку року за принципом нарахування.

За підсумками року рахунки доходів і витрат згортаються, внаслідок чого визначається фінансовий результат діяльності банку.

Якщо загальна сума всіх доходів за рік перевищує суму витрат, то банк звітує про позитивний економічний результат діяльності, тобто прибуток, що відповідає бухгалтерському проведенню:

Дебет кредитового сальдо рахунків доходів (усіх за класом 6) за вирахуванням дебетового сальдо за рахунками вит­рат (усіх за класом 7) Кт 5040.

У разі протилежної ситуації в обліку фіксується збиток, що відповідає бухгалтерському проведенню:

Дт 5041 Кт дебетового сальдо рахунків витрат за вирахуванням кредитового сальдо рахунків доходів.

Тож результат поточного року починає обліковуватись у складі балансового капіталу банку, зумовлюючи його зміну. Утім зали­шок за рахунками 5040 або 5041 підлягає спочатку затверджен­ню, а потім розподілу (прибуток) чи покриттю (збиток).

Підтверджуючи суму прибутку, збори акціонерів узгоджують процентні відрахування за напрямами розподілу прибутку, що відповідає запису:

Дебет рахунка 5040 П «Прибуток звітного року, що очікує затвердження»;

у кредит рахунків:

• формування загальних резервів —

Кредит рахунка 5020 П «Загальні резерви»;

• формування резервних фондів —

Кредит рахунка 5021 П «Резервні фонди»;

• формування інших фондів банку —

Кредит рахунка 5022 П «Інші фонди банку»;

• нарахування дивідендів акціонерам —

Кредит рахунка 3631 П «Кредиторська заборгованість перед акціонерами (учасниками) банку за дивідендами»;

• капіталізація дивідендів з метою збільшення обсягу статутного капіталу через державну реєстрацію змін —

Кредит рахунка 5003 П «Дивіденди, спрямовані на збільшення статутного капіталу».

За кожним напрямом розподілу прибутку дебетується рахунок 5040 П «Прибуток звітного року, що очікує затвердження».

Сума збитку (дебет рахунка 5041) за рішенням зборів акціонерів покривається за рахунок конкретних джерел. Ними якраз і є обсяги фондів, що їх було утворено в минулих періодах у процесі розподілу прибутку. Ідеться про покриття збитків за рахунок:

• коштів загального резерву:

Дебет рахунка 5020 П «Загальні резерви»;

• резервного фонду —

Дебет рахунка 5021 П «Резервні фонди»;

• інших фондів —

Дебет рахунка 5022 П «Інші фонди банку»;

• нерозподілених прибутків минулих років —

Дебет рахунка 5030 П «Нерозподілені прибутки минулих років».

Зрозуміло, що всі перелічені облікові записи відбуваються в кореспонденції з кредитом рахунка 5041 А «Збиток минулого року, що очікує затвердження».