Література:

1. Асеев Ю. С. Стили в архитектуре Украины. – К.: Будивэльнык, 1989.

2. Історія українського мистецтва. В 6 т. Т. 4. Кн. 2: Мистецтво другої половини XIX-XX ст. – К., 1970.

3. Історія української архітектури / За ред. В. Тимофієнка. – К.: Техніка, 2003.

4. Історія української культури. У 5 т., т. 4. Кн. 2: Українська культура другої половини XIX ст. – К.: Наук. думка, 2005.

5. Крававич Д. П. Українське мистецтво. У 3 ч. ч. 3. / Д. П. Крвавич, В.А. Овсійчук, С. О. Черепанова. – Л.: Світ, 2005.

6. Лобановський Б.Б. Українське мистецтво другої половини XIX початку XX ст. / Б.Б. Лобановський, П.І. Говдя. – К.: Мистец., 1989.– (Нариси з історії укр. мистецтва).

7. Мистецтво України: Біограф. довідник / За ред. А. Кудрицького. – К.: Укр. енцикл., 1997. – 700 с.

8. Мистецтво України: Енцикл. / Редкол.: А. В. Кудрицький та ін. – К.: Укр. енцикл., 1995. – Т. 1.

9. Нариси історії архітектури Української РСР: (Дожовтневий нарис) / Редкол.: В.Г. Заболотний та ін. – К.: Держбудвидав УРСР, 1957.

10. Одеса: Архітектура. Пам’ятники / Авт. тексту В. Тимофієнко. – 3-тє вид. – К.: Мистец., 1990.

11. Пам’ятки архітектури та містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання /

За ред. А. П. Мардера, В.В. Печерського. – К.: Техінка, 2000.

12. Проскуряков В. І., Львівські театри. Час і архитектура /

В. І. Проскурняков, Ю.В. Ямаш. – Л.: Центр Європи, 1997.

13. Рычков П.А. Дорогами южной Ровенщины: (От Корца до Пляшевой). – М.: Искусство, 1989.

14. Тимофеенко В. И. Одеса: Архит.-истор. очерк. – 2-е изд. – К.: Будівельник, 1984.

15. Тимофієнко В. І. Енциклопедія архітектурної спадщини України: Темат. словник. – К.: УАА, 1995.

16. Трегубова Т. О. Львів: Архітектурно-історичний нарис / Т.О. Трегубова, Р. М. Мак. – К.: Будівельник, 1989.

17. Художня культура України. Навч. посіб. / Л.М. Масол, С .А. Ничкало, Г. І. Веселовська, О. І. Онищенко; За заг. ред. Л. М. Масол. — Х.: Вид-во «Ранок», 2010.

Розділ III. Українська художня культура хіх ст.

Тема 1. Образотворче мистецтво Урок 18. Український живопис та графіка хіх ст.

1. Романтизм в українському живописі першої половини хіх ст.

У першій половині ХІХ ст. в українському живописі панує новий напрям – романтизм. Головне в романтизмі – почуття і відвертість автора, бажання виразити переживання й емоції людини. Характерними рисами живопису романтизму є схвильованість, емоційність, контрасти кольору, світла й тіні. Романтизм в Україні був викликаний ідеями народності, піднесенням національної самосвідомості. Він зумовив появу нового типу портрету. Це інтимний (або камерний) портрет, який пов’язаний з поглибленою увагою до людини, її суспільного стану, психології. Художники намагаються розкрити цінність людської особистості (неповторні індивідуальні риси, почуття, інтелект, емоційний склад).

Видатний майстер романтичного портретного живопису – Василь Тропінін (1776-1857). Художник народився у кріпацькій родині, двадцять років прожив на Вінниччині у маєтку графа Моркова. Тут він створив високохудожні портрети селян-кріпаків. Жіночі портрети художника – це своєрідні «сільські мадонни», які поєднують зовнішню привабливість і багате духовне життя. Обличчя українок наповнені поезією («Дівчина з Поділля», «Мереживниця», «Дівчина з кужелем»). Чоловічі селянські портрети Тропініна – це портрети-характери. У них підкреслені вольові риси. В портретах чоловіків художник поєднує образ трудівника, воїна та людини поетичного настрою («Портрет українського селянина», «Портрет подільського селянина», «Українець із палицею», «Українець»).

Капітон Павлов (1790-1852) все життя працював вчителем малювання на Україні. Його портрети, прості, ясні, відтворюють індивідуальний характер людини. Живопис Павлова стриманий, майже монохромний, з контрастами світла й тіні («Автопортрет», «Портрет Богдани Лизогуб», «Портрет Є. Ярової»). Аполлон Мокрицький (1810-1870) створював поетичні портрети інтелігенції, в яких підкреслював риси людської гідності та щирість почуттів («Портрет дружини», «Портрет невідомого»).

До ХІХ ст. пейзаж в українському живописі не мав значення самостійного жанру і відігравав роль тла у фігуративних композиціях. У першій половині ХІХ ст. художники по новому ставляться до української природи, сприймають її піднесено та поетично. Поступово пейзаж виділяється в окремий жанр живопису. Ліричне бачення природи характерне для творів Олександра Кунавіна (1780-1814). Художник створив безліч акварельних видів Чернігівщини, Полтавщини та Київщини. Найбільша цінність його пейзажів – документальність та правдивість («Вигляд містечка Санжар», «Вигляд Лубен», «Вигляд парку», «Вигляд України»). Михайло Сажин (початок ХІХ ст. – 1885) відтворював краєвиди Києва з пам’ятками церковної архітектури. Його акварелі ясні та емоційні («Андріївська церква в Києві», «Церква Усіх Святих у Києво-Печерській Лаврі»).

Як і пейзаж, в першій половині ХІХ ст. побутовий живопис виділяється в окремий жанр. Митців насамперед приваблюють українські звичаї та обряди. Народний одяг, побутові речі і навіть природа відіграють в картині символічну роль – вони свідчать про потяг народу до краси й творчості (Є. Крендовський «Сопілкарі»). Основні теми українського побутового живопису – святковий настрій, мрійливість, поетичні переживання, прагнення до гармонії в житті, доброзичливість та розважливість у людині (В. Штернберг «Пастушок», невідомий художник «Селянин біля вогню»). Побутові твори проникнені ліричним настроєм, для них не властиве зображення драм та трагедій життя.