11.Рівняння номінального доходу

Р-ня попиту на гроші М.Фрідмен перебудовує у рівняння для визначення рівня номін. (грош.) доходу У:Y = V (rb, re, (1/P) (dP/dt), w, y/P, u) / M ,

де Y – рівень номінал. доходу; V – швидкість обігу. М.Фрідмен виходив із гіпотези перманентного доходу і постійності (або малої змінності) факторів, що визначають попит на гроші => при співвідношенні номінального доходу Y до обсягу грошової маси М, яке є постійним, швидкість обігу грошей V буде також постійною. Наявність тенденції до зниження (або постійності) швидкості обігу грошей V y тривалому періоді Фрідмен доводить також на основі кореляції динаміки перманентного доходу і реальної грошової маси для США 1870 – 1954 рр. Коефіцієнт кореляції становить 0,99 (на 1% росту реального доходу на душу населення припадає 1,8% росту грошових залишків на душу населення). Якщо швидкість обігу грошей у тривалому періоді лишається відносно незмінною, то, як випливає із рівняння (2), зміни в номінальному доході як у дзеркалі відображають зміни обсягу грошової маси. Але за цим рівнянням, застерігає сам Фрідмен, не можна визначити, як зміни у номінальному доході відбиваються на рівні реального виробництва і цін. Оскільки це роз’яснення було відсутнім, теорія номінального доходу М. Фрідмена була названа «чорним ящиком», де на «вході» є обсяг грошової маси, на «виході» – рівень цін або номінального доходу. Автор не пояснює, яким чином зміна обсягу грошової маси впливає на рівень цін і доходу. Цю проблему Фрідмен вирішує, пропонуючи пізніше, у 60 – 70-х роках, такий варіант теорії номінального доходу: Md = Pf (y, w, Rm*, Rb*, Re*, u ); (1)

Ms = h (R,Y …); (2)

Md = Ms ; (3)

r = ko + y*. (4)

Рівняння: (1) – функція попиту на гроші МD, поданого у вигляді добутку рівня цін Р, множеного на значення сукупної очікуваної доходності від набору різних активів. (2) – це пропозиція грошей Ms, яка є функцією від набору процентних ставок R, рівня сукупного номінального доходу Y (ВНП у поточних цінах). Три крапки означає рівень економічної невизначеності, зміни політичного характеру, тобто те, що формалізувати складно. (3) – умова рівноваги на грошовому ринку (рівність попиту і пропозиції грошей). (4) – рівняння норми процента. Воно є синтезом ідей І. Фішера про номінальну і реальну процентну ставку і Дж. Кейнса про те, що поточна ринкова процентна ставка значною мірою визначається рівнем процентної ставки, яка очікується на тривалий період. Отже, r – ринкова ставка процента, k – різниця між очікуваною реальною процентною ставкою і очікуваним (перманентним) темпом росту реального доходу; у* – "постійний" або очікуваний темп росту номінального доходу Y.

12.Роль грошей у циклічному коливанні

Монетаристи розглядають економіку як стійку, стабільну систему, для якої характерним є стан рівномірного зростання. Існування кризових явищ не заперечується взагалі, а пов’язується з хаотичними коливаннями грошової маси, що виникають внаслідок урядових заходів кейнсіанського спрямування у галузі стимулювання попиту Таким чином, джерелом економічної нестабільності визнається сфера обігу, саме грошово-кредитних відносин. У традиціях кількісної теорії монетаризм визнає довгострокову нейтральність грошей — зміна обсягу грошової маси впливає виключно на загальний рівень цін, не "зачіпаючи" при цьому сферу реального виробництва. Проте подібне визнання не стосується короткострокових періодів, у зміні кількості грошей надається роль визначального фактора коливань усіх показників господарської кон’юнктури. Висновок: -зміна кількості грошового запасу тісно пов’язана зі змінами економічної активності, грошового доходу й цін; -зв’язок між грошовими та економічними зрушеннями був (в означені роки) великою мірою стабільним; -грошові зміни часто мали незалежне походження, а не були відображенням змін економічної активності. В основі теорії циклу — орієнтація не на зміну обсягу грошової маси, а на "прискорення" чи "сповільнення" темпів зростання цього показника. Зіставляючи поворотні точки темпів зростання грошей з поворотними точками окремих фаз промислових циклів, М. Фрідмен і А. Шварц доводять, що пікові значення першого показника спостерігаються на ранній стадії циклічного підйому, а найнижчі точки — на початку циклічного спаду. З цим пов’язана ідея "лідирування" грошей. Відповідно до розрахунків авторів, у періоди циклічних підйомів поворотні точки в динаміці грошей випереджають аналогічні точки зміни кон’юнктури (номінального доходу) в середньому на 18 місяців, а у стадії спаду — на 12 місяців. Питання про запізнювання (лаги), тобто про часові інтервали, через які зміни в масі грошей позначаються на тих чи інших характеристиках економічної кон’юнктури, має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення, адже від тривалості лагів безпосередньо залежить, коли зміна грошової маси забезпечить потрібну зміну макроекономічних характеристик. М. Фрідмен і його прихильники виходили з припущення, що стабільність економіки в довгостроковому періоді можлива лише за умови приросту грошової маси в обігу. Вони вважали, що попит на гроші є відносно стабільним, хоча й має тенденцію до збільшення, а пропозиція грошей надзвичайно нестабільна. Тому на початку 70-х pp. M. Фрідмен виступив за законодавче регулювання грошової маси державою (Центральним банком) для того, аби щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3—5 % , що компенсує поступальне зростання національного виробництва — так зване "грошове правило" монетаризму. Він визнавав за грошима провідну роль у коливаннях нац.. доходу, зайнятості та цін. Невідповідність грошового попиту та пропозиції, нестабільність грошової пропозиції визнається головною причиною циклічних коливань в економіці.