8.Концепція перманентного доходу

В основі концепції перманентного доходу М. Фрідмена лежить положення про те, що суб'єкти формують свої споживчі витрати в залежності не від поточного (як у Л. Кейнса), а постійного (перманентного) доходу.  М. Фрідмен виходив з того, що змінний доход (у) і змінне споживання (с) складаються із перманентного і тимчасового компонентів: Y = Yp + Yt; C = Cp + Ct . Перманентний доход (Yp) М. Фрідмен визначає як такий доход, який споживач очікує отримувати протягом досить тривалого часу. Його значення залежить від горизонту споживання індивіда*, величини нагромадженого капіталу, а також від місця проживання споживача, його віку, професії, освіти, раси і національності. Тобто це доход, який споживач очікує отримати протягом життя, враховуючи свій вік, освіту, моделі споживання, що склалися. Тимчасовий, або випадковий доход (Yt) «відображає вплив усіх інших факторів, які людина відносить до випадкових, хоч вони можуть бути передбачуваними за результатами дії таких сил, як, наприклад, циклічні зміни у діловій активності». Джерела випадкового доходу можуть бути найрізноманітнішими: від несподіваного успадкування до виграшу в карти. При цьому М. Фрідмен особливо підкреслює елемент непередбачува-ності, несподіваності при отриманні тимчасового доходу: лише у цьому випадку даний тип доходу не може серйозно вплинути на довгострокову споживацьку поведінку. Одним із основних пунктів теорії перманентного доходу є твердження, що тимчасовий компонент доходу не справляє впливу на споживання. М. Фрідмен вважає, що весь отриманий тимчасовий доход йде на заощадження, а рівень довгострокового споживання визначається перманентним доходом.  Оскільки споживання грунтується на очікуваному на далеку перспективу рівні доходу, то на нього також впливають такі фактори, як рівень довгострокової процентної ставки, величина нагромадженого капіталу, смаки споживача. М. Фрідмен виразив величину перманентного споживання таким чином: 

Cp = K(i,w,u)Yp,  де С –перманентне споживання;і – рівень довгострокової процентної ставки; w – величина нагромадженого капіталу; и – смаки й уподобання споживача; Y – рівень перманентного доходу;  К – коефіцієнт кореляції.У цілому М. Фрідмен вважає, що люди нейтрально ставляться до майбутнього, тобто схильність до споживання із року в рік залишається незмінною. Якщо споживач намагається підтримати споживання на деякому незмінному рівні, то споживання стає функцією не лише від перманентного доходу, але і від ставки процента: C=f(Yp, i) А сам доход М. Фрідмен визначає як результат капіталу (людського та іншого), помноженого на ставку процента:  Yp=w*i.

9. Коефіцієнт кореляції і його значення

М. Фрідмен подає емпіричний доказ своєї теорії перманентного доходу. Головне, що необхідно тут підтвердити, це зв´язок споживання з величиною перманентного, а не поточного доходу, а отже, і збереження протягом досить тривалого періоду постійної схильності до споживання і заощадження. Щоб це довести, Фрідмен використовує дані про доходи піввікового періоду (1905 – 1951) у США. Щоб оцінити зв´язок між перманентним споживанням і перманентним доходом, він використовує відношення

K = Сp/Уp ,

де К – коефіцієнт кореляції.

С – перманентне споживання;

Y – рівень перманентного доходу;

Чим вище це значення, тим більш тісний зв´язок, який нас цікавить. Фактори, що впливають на коефіцієнт кореляції, тобто норму процента, відношення капіталу до перманентного доходу, перевагу споживачів, М. Фрідмен приймає за величини, які постійно впливають одна на одну, або взаємокомпенсують цей вплив. Щоб оцінити коефіцієнт кореляції, має бути установлений зв´язок між теоретичними і реальними (статистичними) значеннями перманентного доходу і споживання. Для перманентного доходу М. Фрідмен вивів формулу урівноваженого середнього доходу із доходів поточного і попереднього періодів.

де α - віковий приріст доходу; β - коефіцієнт відхилення доходу; T - час встановлення доходу; t - попередній період, 1 / β - горизонт споживання, що дорівнює в середньому 2 - 3 років.

Для періоду з 1905 по 1951 рік, за винятком воєнних років, М. Фрідмен отримав значення коефіцієнта кореляції, що дорівнює 0,88 при р = 0,4 іа = 0,02. Таким чином, протягом майже п’ятдесяти років спостерігався досить тісний зв´язок перманентного споживання з рівнем перманентного доходу. Однак коефіцієнт має різне значення для різних професійних груп. Так, для тих, що отримують установлену заробітну плату, k = 0,9 – 0,95, а для підприємців – k = 0,75 – 0,8, що свідчить про вплив факторів невизначеності на їх майбутні доходи і, відповідно, про вплив тимчасового компонента доходу.

Виходячи із отриманих оцінок, М. Фрідмен доходить таких висновків щодо особливостей споживацької поведінки: по-перше, піввікова постійність зв´язку між перманентним споживанням і перманентним доходом свідчить про постійність значення факторів, які впливають на коефіцієнт кореляції; по-друге, забезпечення є не зростаючою функцією від доходу, а постійною. Таким чином, песимізм з приводу обмеженості інвестиційних можливостей можна вважати невиправданим. М. Фрідмен інтерпретує можливий ріст частки заощаджень як явище, яке залежить не від росту доходу, а від невизначеності в оцінці майбутніх доходів, тобто від невизначеності в отриманні тимчасового доходу. Із цього М. Фрідмен робить висновок про стійкість капіталістичного господарства, яке, на його думку, має великі потенційні можливості щодо ефективного саморегулювання.

Надзвичайно важливі висновки М . Фрідмена і відносно соціальної структури суспільства. Він вважає невірним твердження «бідні бідніють, а багаті багатіють», оскільки клас із низькими доходами – це клас не з низькими поточними, а з низькими тимчасовими доходами. Він відмічає, що високий тимчасовий доход пов´язаний не лише з удачею та везінням, але із великим ризиком, а також і з підприємницьким талантом і «умінням робити гроші».