4.Кейнсіанська та неокласична моделі регулювання економіки

В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат.

Для "запуску" інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

• великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;

• кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою "здешевлення" грошей. Політика "дешевих грошей" забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

• податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;

• регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;

• зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.

Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: "стабільність, ефективність, справедливість". У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках ХХ ст. в умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:

• грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль за обсягом грошової маси в обігу та недопущення неконтрольованої грошової емісії, тобто додержання "грошового" правила монетаризму про 3-5-відсотковий темп щорічного зростання грошової маси;

• ліберальна податкова політика, пов'язана зі зменшенням ставок оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою стимулювання приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично доведена кривою А. Лаффера;

• обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого — збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;

• дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;

• обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальної інфраструктури);

• зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення відкритості економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване на гнучких валютних курсах.

Загалом державне регулювання доповнює і коригує вільний ринковий механізм. Основна проблема економічного розвитку сьогодні і в майбутньому — знаходження оптимального співвідношення ринкового і державного регулювання. Взаємодія цих двох сторін економічного механізму і нестійкий баланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди або економічної ролі держави, або дії стихійно-ринкових сил.

5.Стабільність економічної кон’юнктури

Економічна кон´юнктура - це сукупність умов, в яких функціонує національна економіка, окремі галузі, регіони впродовж певного періоду. Економічна кон´юнктура може бути стабільною і нестабільною. На рівні народного господарства вона визначається динамікою виробництва, будівництва, станом внутрішньої і зовнішньої торгівлі, процентом за кредит, курсом цінних паперів, прибутками, рівнем безробіття, заробітної платні. На економічну кон´юнктуру, крім циклових факторів, впливають науково-технічний розвиток, концентрація виробництва і капіталу, мілітаризація економіки, стихійні лиха, соціальні і політичні конфлікти.

Економічна кон´юнктура визначається кон´юнктурою ринку.

Кон´юнктура ринку - це сукупність умов, які характеризують співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на товари і послуги.

Сукупний попит відображає готовність держави, підприємств і споживачів придбати певний обсяг національного продукту. За своєю структурою він охоплює споживчий та інвестиційний попит, на які, насамперед, впливає рівень цін. Його підвищення призводить до зменшення попиту, який стримує виробництво. І, навпаки, зменшення рівня цін підвищує попит і викликає збільшення обсягів виробництва. На сукупний попит, крім цінових факторів, впливають: на споживчий попит - рівень добробуту населення, податків, інфляції; на інвестиційний попит – величина процентної ставки, податки з підприємств, технології,, надлишкові потужності.

На сукупний попит діють зміни в державних витратах, обсягах експорту та імпорту. Кожний з перелічених факторів по-різному позначається на величині споживчого та інвестиційного попиту.

Можна стверджувати, що механізм ділових циклів і фактори кон´юнктури ринку взаємодіють в автоматичному режимі. Коли доходи зростають, збільшується споживання, зростає сукупний попит, а відповідно активізується виробництво і зростає сукупна пропозиція. Якщо сукупна пропозиція перевищує попит, то підприємства мають проблеми з реалізацією продукції, вони скорочують обсяги виробництва. Встановлюється рівновага попиту і пропозиції.

Однак ця рівновага не завжди гарантує повну зайнятість, а забезпечення повної зайнятості може призвести до збільшення попиту при обмежених природних, технічних ресурсах, що своєю чергою сприятиме зростанню цін та інфляційних процесів.

На кон´юнктуру ринку істотно впливають зовнішні фактори (зокрема стан зовнішньої торгівлі), які можуть порушити автоматизм циклу. У країнах з невідпрацьованим ринковим механізмом дію механізму кон´юнктури стримують: обмежений доступ до кредитів; диференційований споживчий попит; нерозвиненість ринку цінних паперів; стримування рівня безробіття.

В умовах нестабільного розвитку держава повинна свідомо протидіяти коливанню кон´юнктури за допомогою відповідного механізму. Це, як правило, антициклічна політика - дії, протилежні напряму поточної економічної кон´юнктури. Антициклічну політику держави можна охарактеризувати як політику експансії, або стримування. В період спаду чи низької кон´юнктури держава здійснює політику експансії - збільшення державних витрат або зменшення податків. У період високої кон´юнктури втілюється політика стримування - підвищення податків, скорочення державних витрат.

До основних функцій держави в сфері кон´юнктурної політики належать: контроль за співвідношенням сукупного попиту і сукупної пропозиції; аналіз показників стану і зміни економічної кон’юнктури; оцінка і прогнозування стану економічної кон´юнктури; вироблення механізму стимулювання споживчого та інвестиційного попиту; вироблення механізму обмеження споживчого та інвестиційного попиту.

Узагальнивши зарубіжний досвід і використавши моделі прийняття економічних рішень, можна визначити декілька засобів впливу держави на кон´юнктуру ринку. Якщо метою є активізація сукупного попиту, то як засоби можуть використовуватися:

1. Фіскальна політика розширення, суть якої полягає у збільшенні державних витрат і зменшенні податків. Мультиплікатор Державних витрат показує, що при їх збільшенні на одиницю ВНП збільшується на 2,8 одиниць.

Мультиплікатор податків оцінює вплив розміру податків на величину ВНП і показує, що при збільшенні загальної величини податків на одиницю ВНП зменшується на 4 одиниці.

Зростання державних витрат можна домогтися через розширення державного сектора, збільшення дотацій, тобто через підвищення купівельної спроможності.

2. Стимулювання інвестицій з допомогою зниження ставки процента за кредит, що робить кредит більш дешевим і сприяє зростанню сукупного попиту, збільшенню інвестицій, розширенню виробництва.

Мультиплікатор процентної ставки показує, що при збільшенні ставки процента на одиницю ВНП зменшиться на 1,15 одиниць.

3. Збільшення грошової маси шляхом розширення грошової кредитної емісії, збільшення обов´язкових резервів комерційних банків, зниження облікової ставки, за якою продаються цінні папери. Всі ці дії дають змогу збільшити платіжні спроможності в країні, а отже, і сукупний попит.

Поряд із загальними методами регулювання кон´юнктури ринку органи державного управління застосовують часткові засоби зниження інфляції та безробіття.