17. Концепція природного рівня безробіття

На початку 70-х років ХХ століття «атаку» на кейнсіанські погляди відносно кривої Філіпса, розпочали монетаристи М.Фрідмен і Е.С.Фелпс. М.Фрідмен першим з економістів продемонстрував, що у процесі аналізу кривої Філіпса протягом періоду більшого за 5 років, крива залежності підіймається в гору за умов природного рівня безробіття. Рівень безробіття можна постійно знижувати шляхом зміни віку та статі робочої сили, відношення виплат з безробіття до номінальної заробітної плати, ставки мінімальної заробітної плати та інше. А безробіття, нижче за структурний рівноважний рівень, призводить до сукупного зростання цін та заробітної плати, яке відбувається внаслідок дестабілізуючого впливу певних очікувань. Причину інфляції він бачив також у політиці дефіцитного бюджетного фінансування. За міркуванням М.Фрідмена і Е.С.Фелпса національний ринок праці є залежним від реальної заробітної плати, пропозиції праці та попиту на працю. Пропозиція та попит на працю при рівноважній реальній заробітній платі співпадають. Цій ситуації відповідає рівноважна зайнятість і як наслідок недосконалості ринку – природне безробіття. З цієї торії випливає, що довгострокова крива Філіпса є вертикальною. Сутність концепції природного рівня безробіття полягає в тому, що за умов ринкової економіки є потрібним певний рівень незайнятого населення. Якщо рівень безробіття впаде нижче цієї норми, то це призведе до галопуючої інфляції.

Природний рівень безробіття – це такий рівень, за якого сили, що ведуть до зростання і падіння цін та заробітної плати, збалансовані. За природного рівня безробіття інфляція стабільна, і відсутня тенденція до її прискорення чи уповільнення. В економіці ,якій притаманні високі темпи інфляції, природний рівень безробіття є найнижчим, що його можна підтримувати. Це, отже, найвищий підтримуваний рівень зайнятості, який відповідає потенційному обсягу виробництва. Природному рівню безробіття відповідає ситуація, коли кількість людей, що шукають роботу, приблизно дорівнює кількості вільних робочих місць. Концепція природного рівня безробіття трансформувалася у два варіанти: адаптивних очікувань і теорії раціональних очікувань.

18. Монетаризм та фіскальні межі для економічної стабільності

М. Фрідмен зробив спробу дослідити значення грошей, грошової маси і грошового руху в економічних процесах. Якщо для кейнсіанців і неокейнсіанців основними важелями регулювання економіки були такі техніко-економічні показники, як сукупний попит, нагромадження і споживання, інвестиції тощо, то для М. Фрідмена і його послідовників основним засобом регулювання економіки є монетарна система. «Не через бюджетне, а через грошове регулювання слід розв'язувати економічні проблеми країни», – вважав Фрідмен. 

Фіскальна політика не може слугувати надійним засобом стабілізації економіки – вважають монетаристи. Свою думку вони намагаються обгрунтувати так званим ефектом заміщення, згідно з яким збільшення державних витрат призводить до дефіциту бюджету i звернення держави за позиками в банки. У результаті збільшується попит на гроші на фінансових ринках, внаслідок чого підвищується процентна ставка. В силу цього зменшується попит на гроші для iнвестицій, а зменшення останніх призводить до скорочення сукупних витрат i тим самим до зменшення ЧВП. Складається ситуація, коли політика, розпочата для стабілізації економіки, не досягає своєї мети, оскільки держава, яка вдається до позик на фінансовому ринку, заміщує, або, точніше, витісняє на ньому приватний бізнес. На думку Фрідмена, «стан бюджету сам по собі не справляє істотного впливу на динаміку номінального (грошового) доходу, інфляцію, дефляцію або циклічні коливання».Він пропонує поєднувати монетаристські та бюджетну політики шляхом впливу державного бюджету на об’єм грошової маси, а також зберігати на незмінному рівні такі елементи бюджету, як загальна сума витрат, трансфертні платежі, ставки оподаткування. У періоди циклічних спадів буде виникати дефіцит бюджету, а у періоди зростання – позитивне сальдо. При цьому об’єм грошової маси буде автоматично слідувати за станом бюджету: дефіцит означатиме зменшення кількості грошей, позитивне сальдо – їх збільшення.

Однак пізніше, Фрідман спростив метод автоматичного регулювання об’єму грошової маси, звівши його до «грошового правила»: стійкий приріст кількості грошей із року в рік, що співпадає із щорічним темпом росту реального ВНП у довгостроковій перспективі. Фрідман визначив цей показник на рівні 3-5% на рік.