- •1.Роль та значння мови в житті суспільства. Функції мови.
- •Функції мови
- •2. Погляди на природу мови.
- •3. Мова і мовлення
- •4. Вербальні та невербальні засоби спілкування.
- •5. Місце української мови серед інших мов світу.
- •6. Проблема походження української мови.
- •7. Принципи українського правопису.
- •8. Лінгвоцид української мови.
- •9. Українська мова як державна. Мовна політика в Україні.
- •10. Літературна мова, її ознаки. Усна і писемна форми літературної мови.
- •11. Мовні норми. Види мовних норм.
- •12. Функціональні стилі сучасної української літературної мови: їх призначення, сфера застосування, ознаки, жанри.
- •8. За ступенем складності:
- •9. За стадіями відтворення:
- •10. За терміном виконання:
- •12. За юридичною силою:
- •13. За технікою відтворення:
- •14. За терміном зберігання:
- •3. Основні правила оформлення реквізитів
- •2. Формуляр документа
- •32. Словниковий склад мови
- •33. Однозначні та багатозначні слова у діловому мовленні.
- •36. Використання термінів та професіоналізмів у сучасній українській мові.
- •37. Активна лексика
- •Пасивна лексика
- •Застарілі слова Архаїзми
- •Історизми
- •40. Суржик як негативне явище у мовленні.
- •41. Фразеологія як наука. Джерелразеологізми у ділових документах.
- •42. Рід іменника й особливості вживання назв за професією, посадою, званням у діловому мовленні.
- •44 Граматичні форми прикметника та займенника у діловодстві.
- •45. Особливості написання і вживання дієслів та їх форм у діловому мовленні.
- •46. Числівники: їх вживання та написання у ділових документах.
- •47. Службові частини мови. Особливості їх використання у діловодстві.
- •48. Словотвір ділової мови.
- •Заява, скарга, пропозиція: порівняльна характеристика.
- •Правила складання автобіографії, характеристики, резюме: реквізити та особливості укладання.
- •Накази щодо особового складу. Їх призначення та особливості укладання.
- •Діловий лист. Види листів. Етикет ділового листування.
- •Правила адресування по Україні і за кордон.
- •Загальна характеристика господарсько-претензійних документів (протокол розбіжностей до договору, позовна заява, претензійний лист, комерційніакти).
- •Загальна характеристика довідково-інформаційних документів (довідка, службові записки, звіт, план, візитка, прес-реліз, оголошення, повідомлення про захід та ін.).
10. Літературна мова, її ознаки. Усна і писемна форми літературної мови.
Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.
Хто якою мовою думає, той до того народу належить (В. Даль).
Українська мова - єдина національна мова українського народу.
Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, "держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".
Державна мова - "це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики"1.
На ґрунті української національної мови формується і розвивається українська літературна мова.
Як одна з форм національної мови вона існує поряд з іншими її формами - діалектами (територіальними і соціальними), просторіччям, мовою фольклору.
Літературна мова - це унормована, регламентована, відшліфована форма існування загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона вважається найвищою формою існування мови. Літературна мова характеризується такими ознаками:
^ унормованістю;
^ уніфікованістю (стандартністю);
^ наддіалекгністю;
^ поліфункціональністю;
^ стилістичною диференціацією (розвиненою системою стилів).
Найістотнішою ознакою літературної мови є її унормованість, тобто наявність усталених мовних норм,- найбільш поширених, уніфікованих зразків репрезентації мовної системи.
Наддіалектність полягає в тому, що літературна мова, на відміну від територіальних діалектів, функціонує без будь-яких обмежень на всій території України. Наддіалектність літературної мови допускає її регіональне варіювання.
Маючи усну й писемну форму вираження, літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства за допомоги мовнови-ражальних засобів. Це і є її поліфунаціональність.
У плані уніфікованості (стандартності) літературна мова зберігає свою цілісність і єдність, хоча має різноманітні мовні засоби та їх варіанти.
Літературна мова характеризується розгалуженою системою стильових різновидів, що взаємодіють між собою і сприяють розвиткові мовновиражальних засобів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничо-професійні потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинатилем нової української літературної мови був І.П. Котляревський - автор перших великих художніх творів українською моврю ("Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-Чарівник"). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Основоположником сучасної української літературної мови справедливо вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів української мови. У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови. Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.
Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.