4. Вербальні та невербальні засоби спілкування.

Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Спілкуючись, люди неоднаково реагують на невербальні сигнали: одні чутливі до них, інші — або не обізнані з цією сферою комунікації, або не мають досвіду фіксації та розшифрування знаків невербальної комунікації. Невербальне, як і мовне передбачає зворотний зв'язок. Позитивний невербальний зворотний зв'язок сприятливо впливає на взаємини між співрозмовниками, а негативний супроводжує або породжує деструктивні взаємини. Партнер, який роздратовано відповідає на запитання співрозмовника, подає негативні сигнали.

При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює та збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.

Вербальне спілкування

1. Вербальне. Основним засобом є слово. У процесі педагогічного спілкування слово було і залишається головним інструментом впливу на вихованців. У слові зосереджена значна психологічна і духовна енергія людини. В.О. Сухомлинський писав: "Слово — наш найважливіший педагогічний інструмент, його ніч .їм не заміниш"1.1 далі: "Звичайно, у формуванні духовного обличчя людини велику роль відіграють поведінка, взаємини в колективі, конкретна праця на благо народу. Але ж і поведінка, і взаємини, і праця — все це залежить від складних процесів, що відбуваються в душі, найважливішим засобом впливу на яку є слово. В руках вихователя слово — такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля — живопису, без мармуру і різця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово — це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність <...>.

Як важливо, щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалась, раділа й обурювалась жива людська пристрасть! Бо хоч який виховний буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаються для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, вказівок. Вона дається тільки життям, входить у душу вихователя і віддається дітям, як найдорогоцінніше духовне багатство".

І далі в цій же статті "Слово про слово", Василь Олександрович, звертаючись до молодих учителів, наголошував: "Хочеться порадити вчителям: якщо ви прагнете, щоб ваше виховання стало мистецтвом, відточуйте слово. Шукайте в невичерпній скарбниці нашої рідної мови перлини, які запалюють вогник захоплення в дитячих очах. Знаходьте найтонші відтінки на багатобарвній палітрі народної мудрості, говоріть дітям красиво про красу навколишнього світу. Слово — це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним — велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!".

Наведемо приклади вербального спілкування вчительки з класним колективом, спрямованого на організацію учнів на навчальну діяльність.

Варіант 1

Вчителька заходить до класу:

— Доброго дня, діти! (З посмішкою дивиться на учнів.) Сідайте. Проконтролюйте себе: чи правильно ви сидите. (Пауза. Очікує, поки учні займуть правильне положення за партами.)

— Сьогодні, нарешті, ми раді бачити у нас Галю. Молодець, Галинко. Маєш гарний вигляд. А що відстала з навчання — не хвилюйся: допоможемо.

— Всі приготувалися? От і добре. Записуйте в зошити: "Двадцяте березня. Класна робота". Слухайте речення для коментування. Коментує Сергійко. Увага!

Читає речення. Відкриваються двері. Вбігає зашарілий Ігор. Зупиняється біля дверей з почуттям вини перед вчителькою. Не припиняючи роботи, вчителька покликала жестом Ігоря до себе, поклала руку на плече і щось тихенько сказала. Ігор навшпиньки йде на своє місце і швиденько включається в роботу.

Варіант 2

Вчителька заходить до класу:

— Здрастуйте! Сідайте!

Учні сідають. Учителька щось шукає у своїй сумці. Піднімає голову.

— Мартиненко! Чого це ти не можеш заспокоїтися, як цирковий кінь.

Відкриває журнал.

— Черговий, хто сьогодні відсутній у класі? Чергова оглядає клас.

— Костенко Галя, Швець Андрій. Андрій уже третій день хворіє.

— Знову Швець зі своїми хворобами. Найшов коли хворіти. Кінець чверті. Як старий дід з радикулітом... Усі?

— Так, лише двох немає.

— Діставайте зошити. Будемо писати словниковий диктант. Уже приготувалися? Пастушенко, закрий, врешті-решт, рота. У тебе язик як помело. Нещастя ти моє... Пишемо!

—Діана Анатоліївна, а дату писати?

— А ти що з Місяця впав? Мені вже набридло товкти вам одне й те ж.

Учні починають записувати під диктовку слова. Вчителька ходить між рядами парт.

— А де Софронов Микола? — запитує раптом.

— Він у школі Книжки його тут. Напевне, запізниться, — відповідають хором учні.

Відкриваються двері. Спочатку з'являється голова, а потім і весь Софронов. Вітається.

— Ти знову запізнився? — зупиняє його вчителька. — Де це ти тинявся? Для тебе потрібен не дзвінок, а церковний дзвін...

— Я, я бігав до... — пробує пояснити учень.

— Сідай! — перебиває його вчителька. — Ти завжди, виправдовуючись, що-небудь збрешеш...

У системі виховання майстерність учителя виявляється передусім через слово. І не лише як своєрідна знакова одиниця. Щоб воно було дієвим інструментом спілкування, важливо, як воно сказане, який психологічний, духовний зміст у нього вкладено. Слово педагога має поєднуватися, підкріплюватися внутрішніми і зовнішніми виявами душі та м'язів. А.С. Макаренко з цього приводу розмірковував: "Педагогічна майстерність полягає і в постановці голосу вихователя, і в умінні керувати своїм обличчям <...>. Але учневі треба іноді продемонструвати муки душі, а для цього треба вміти грати. Та не можна просто грати сценічно, зовнішньо. Є якийсь пас, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відбиття тих процесів, які є в нашій душі. А для учня ці душевні процеси передаються як гнів, обурення і т. д.

Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити "Іди сюди" з 16—20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. Тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба"1.

Своєчасно сказане слово, поданий словесний сигнал може спонукати вихованця до активізації потрібних дій або попередити, загальмувати негативні наміри.

Ось фрагмент оригінального спілкування педагога з вихованцем.

Класний керівник Л. С. зі своїми шестикласниками сонячного дня відправилися на одноденну екскурсію на лоно природи. Пройшли перші чотири кілометри. Ось і річка з високим обривистим берегом повільно несе свої води. Зробили привал. Діти, звільнившись від рюкзаків, групками розійшлись між деревами. Дві подруги Оленка і Зіна вмостилися на високому піщаному обриві під сосною, спостерігають за плином води. А пустотливий Сашко по-пластунському підкрадається з тилу до дівчаток і готується зіштовхнути їх у воду. Л. С. уже кілька хвилин спостерігала за діями Сашка, стоячи неподалеку. І в той момент, коли хлопчик уже піднімався на ноги, щоб учинити задумане, вчителька голосно вигукнула: "Сашенько! Ку-ку!" І сховалася за дерево. Хлопчик піднявся, оглянувся: звідки ж той голос? І чимдуж бігцем, озираючись, повернувся до місця привалу.

Наведемо ще один приклад використання слова як важливого інструмента вербального спілкування педагога з учнями на уроці. Тут маємо два підходи до розв'язання, по суті, однієї І тієї ж задачі.

Варіант 1

Якось молодий вчитель у перший рік роботи в школі вів урок у 5-А класі. Ходив між рядами парт, заглядав у зошити. Раптом щось загарчало під партою Терешка Лукашина. Там сиділа маленька собачка, завбільшки з рукавицю, вчитель зробив крок до хлопчика.

— Я її не кликав... Вона сама прив'язалась, — виправдовувався Терешко. А собачка вискочила з-під парти, схопила вчителя за штани. Учні засміялися.

— Геть з класу! — зірвався вчитель. Не збираючи книг, Терешко, схопив свою улюблену собачку і вискочив із класу.

Вчитель послав записку матері учня з вимогою негайно з'явитися до школи. Мама відшмагала Терешка. А вночі кудись забігла собачка Мушка. На другий день хлопець дивився на вчителя з-під лоба: смертельна образа горіла в його очах. Далі він перестав учити уроки. А кількома днями пізніше на дошці з'явився нацарапаний цвяхом силует людини і під ним підпис: "Очкарик..."

Варіант 2

Учителька прийшла на урок географії в 6-й клас. Учні були збуджені. За задньою партою два хлопчики щось намагалися накрити курткою. тут Тетяна Степанівна побачила, що за партою між двома хлопчиками сидів красивий собака: кучерява чорна шерсть, жваві вуглинки очей, довгі вуха.

Учителька посміхнулася.

— О, в нашому класі ще один "учень" з'явився. Це приємно. Не ховайте його.

— Вибачте, Тетяно Степанівно, але не було з ким залишити дома Чапа. Він буде сидіти тихо, — застережливо і з проханням в очах сказав Сергійко.

—А якої він породи? Скільки йому років? — поцікавилась учителька.

— Це пудель, йому ще тільки 9 місяців.

— Знаєте, діти, маленькому Чапикові незручно буде там сидіти. Сергійку, сідай з пуделем ось тут за першою партою. Поміняйся з Андрійком. І хай Чап дивиться на дошку...

Очі всіх учнів засвітилися добром і всі приступили до роботи.

Педагоги мають усвідомлювати, що учні запам'ятовують не тільки (і не стільки) інформацію, а те, як вона була подана, яке емоційне навантаження мали в собі слова.

В умовах науково-технічного прогресу, інформаційних технологій виникають своєрідні віртуальні ситуації, коли знання можна здобути за допомогою комп'ютерних систем. Та навіть обсяги спілкування змінюються на користь комп'ютерів, ігноруючи живе слово. Такі тенденції є шкідливими і навіть небезпечними з погляду духовного розвитку особистості. Народна мудрість застерігає: "З ким поведешся — від того й наберешся". Життя значної частини людей серед залізобетонних масивів у сучасних містах з використанням бездушної техніки (зокрема комп'ютерів) може призвести до формування поколінь з "комп'ютерною головою" і "залізобетонною душею". Такі собі homo betonikus.