11. Держава — це:

1. соціокультурна система, яка включає у себе соціально-економічні умови життя суспільст­ва, етнічні, релігійні основи, рівень гармонії людини і природи, рівень свободи особистості — економічної, політичної, соціальної та духовної;

2. політико-правова організація суспільства, яка поширює свою суверенну владу на займану територію, діє в інтересах усього суспільства чи окремої його частини, володіє монополією на законотворчість, правосуддя, легальний примус;

3. впорядкована на основі права система всіх політичних явищ, які функціонують і взаємо­діють (або протидіють) в суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній владі; це механізм організації й функціонування політичної влади.

12. Авілум — це:

1. вільне населення Стародавнього Єгипту;

2. вища категорія вільного населення Стародавнього Вавилону;

3. раби у Стародавній Індії.

13. Аккадці це:

1. древні жителі Шумер;

2. засновники Шумеро-Аккадського царства;

3. раби в Стародавньому Китаї.

14. Амореї — це:

1. кочові племена Міжріччя;

2. раби в Стародавньому Вавилоні;

3. давньоєврейські кочові племена.

15. Брахмани — це:

1. царські служилі люди в Стародавньому Вавилоні;

2. священнослужителі, жерці в Стародавній Індії;

3. найпривілейованіша варна в Стародавній Індії.

16. Вайш'ї — це:

1. третя варна в Стародавній Індії (хлібороби, ремісники);

2. кредитори, торговці в Стародавньому Вавилоні;

3. раби в Стародавньому Єгипті.

17. Варни — це:

1. особливі станові групи в Стародавній Індії;

2. чиновники у Стародавньому Єгипті,

3. вільні селяни-общинники в Стародавньому Китаї.

18. Кшатрії — це:

1. воїни-правителі в Стародавній Індії;

2. друга станова група (варна) вільного населення в Стародавній Індії;

3. вільні селяни-общинники в Стародавньому Китаї.

19. Мушкенуми — це:

1. царська служила людина нижчої категорії в Стародавньому Вавилоні;

2. священнослужителі, жерці в Стародавній Індії;

3) вищі царські службовці, які володіли великими службовими наділами, общинною землею в Стародавньому Китаї.

20. Раби в Стародавній Індії — це:

1. даси;

2. чандали;

3. шудри.

21. Об'єднання Верхнього і Нижнього Єгипту відбулося:

1. 1800 р. до н. е.;

2. 3200 р. до н. е.;

3. 1595 р. до н. е.;

22. 1792—1750 рр. до н. е. — це:

1. роки правління царя Хаммурапі в Стародавньому Вавилоні;

2. час царювання ХІ—ХІІ династій в Стародавньому Єгипті;

3. Магадсько-Маурійський період в історії стародавньої Індії;

23. Адміністрація ранньої держави була представлена:

1. органами управління родом, общиною, кланом;

2. общинним самоврядуванням;

3. центральною, обласною, общинною адміністраціями.

24. Значення географічного фактору в утворенні держав Стародавнього Сходу полягає у тому, що:

1. існували сприятливі кліматичні умови;

2. існувала потреба в сильній владі;

3. досить рано проявилася тенденція централізації державної влади.

25. Об'єднання, як домінуючий фактор, мало місце при виникненні таких дер- жав Стародавнього Сходу, як:

1. Єгипет;

2. Вавилон;

3. Китай.

26. Фактор завоювання відіграв значну роль при виникненні держави в таких країнах Стародавнього Сходу як:

1. Китай;

2. Індія;

3. Єгипет.

27. Своєрідність соціально-класової структури давньосхідного суспільства по- лягає в тому, що:

1. воно було однорідним;

2. поділялось на два класи — рабів і рабовласників;

3. була відсутня чіткість соціально-класових меж.

28. Серед основних функцій давньосхідних держав можна виокремити:

1. організаційно-господарську, охорону рабовласницької власності, утримування в покорі рабів, оборони країни, захоплення чужих територій;

2. охорона рабовласницької власності, утримування в покорі рабів, захоплення чужих тери­торій, захист прав населення;

3. управління економікою, ідеологічну, законодавчу, мирних контактів з зарубіжними країнами.

29. Військове відомство, фінансове відомство, відомство публічних робіт — це основні відомства:

1. країн Стародавньої Греції;

2. країн стародавнього Сходу;

3. феодальних країн Західної Європи.

30. Основою східної деспотії було:

1. чиновництво;

2. вільне населення давньосхідних країн;

3) збереження протягом тривалого часу поземельної общини і слабкий розвиток приватної власності на землю.

31. Особливість східної деспотії в Стародавній Індії і Стародавньому Вавилоні полягала в тім, що:

1. влада правителя була абсолютною;

2. влада правителя була обмеженою;

3. влада правителя мала божественне походження.

32. З давньосхідних країн республіки існували в:

1. Стародавньому Китаї; Стародавньому Єгипті;

2. Давньоєврейській державі; Стародавній Індії;

3. Месопотамії, Стародавній Індії.

33. Артхашастра, Веди, дхармашастра, Манавадхармашастра — джерела права:

1. Стародавнього Китаю;

2. Стародавнього Єгипту;

3. Стародавньої Індії.

34. Найдавнішими з відомих джерел права країн Стародавнього Сходу вважають:

1. Закони Урукагіни, Закони Хаммурапі;

2. Закони царя Бокхориса;

3. Закон про земельний податок в Стародавньому Китаї.

35. Загальними рисами давньосхідного права було:

1. багатоступеневість, законопослушність, зв'язок з релігією, звичаєвий, традиційний харак­тер, незавершеність, відсутність поділу на галузі права;

2. законопослушність, зв' язок з релігією, кодифікованість, традиційний характер, незавер­шеність, відсутність поділу на галузі права;

3. високий рівень юридичної техніки, закріплення соціальної нерівності, кодифікованість, традиційний характер, відсутність поділу на галузі права;

36. Особливістю давньоіндійського права був його яскраво виражений:

1. караний характер;

2. релігійний характер;

3. світський характер.

37. Майно «ілку» за Законами царя Хаммурапі — це майно, яке надавалось:

1. воїну за службу;

2. священнослужителям;

3. орендарям державної землі.

38. Левірат це:

1. земельна власність священнослужителів у стародавніх євреїв;

2. палацева земельна власність в Стародавньому Вавилоні;

3. інститут давньоєврейського шлюбного права, за яким вдову мав взяти за дружину брат померлого або його старший родич.

39. Більш захищеною у правовому відношенні була жінка в:

1. Стародавньому Єгипті;

2. Стародавньому Вавилоні;

3. Стародавній Індії.

40. Терхатум — це викупна платня батькові дівчини, що брала шлюб в:

1. Стародавній Індії;

2. Стародавньому Вавилоні;

3. Стародавньому Єгипті.

41. Найбільш розвинутими кримінально-правовими інститутами в давньоки- тайському праві були:

1. злочини і покарання;

2. крайня необхідність та необхідна оборона;

3. ордалії.

42. Судовий процес в давньосхідних країнах був:

1. публічним;

2. закритим;

3. інквізиційним.

43. «Суд божий» в давньосхідному праві отримав назву:

1. химса;

2. ордалії;

3. н'яя.

44. Вплив природно-географічних чинників на становлення державності в країнах античної цивілізації проявився, зокрема, в тому, що держава тут виникла у вигляді:

1. номів;

2. полісів;

3. імперії.

45. Найбільшими містами-державами Стародавньої Греції були:

1. Ур, Лагаш, Ніпур, Сиппар;

2. Афіни, Спарта;

3. Наблус, Ієрусалім.

46. Базилевс — виборний вождь в:

1. Стародавньому Римі;

2. Стародавніх Афінах;

3. Стародавній Спарті.

47. Відомими реформаторами в історії становлення держави Стародавніх Афін були:

1. Тезей, Лікург, Солон;

2. Тезей, Солон, Клісфена;

3. Сервій Тулій, Солон, Клісфен.

48. Об'єднання племен, що населяли Аттику, за реформами Тезея, отримало назву:

1. синойкізм;

2. сісахфія;

3. сесітія.

49. Основними категоріями вільного населення Стародавніх Афін за реформа- ми Тезея були:

1. фети, зевгити, вершники, пентаксиомедимни;

2. евпатриди, геомори, деміурги;

3. пеласги, мінойці.

50. Органами публічного управління в Стародавніх Афінах були:

1. рада старійшин;

2. ареопаг;

3. базилевс.

51. Реформи Солона мали місце в:

1. Стародавній Спарті, 504 р. до н. е.

2. Стародавніх Афінах, 594 р. до н. е.

3. Стародавньому Римі, 509 р. до н. е.

52. Пентаксиомедимни, вершники, зевгити, фети — категорії вільного населення:

1. Стародавнього Риму;

2. Стародавньої Спарти;

3. Стародавніх Афін.

53. Історичне значення реформ Солона в Стародавніх Афінах полягає в тому, що вони:

1. посилили родову аристократію;

2. завдали удару по родовій організації влади і привілеях родоплемінної аристократії;

3. законсервували розклад родоплемінної організації.

54. Історичне значення реформ Солона в Стародавніх Афінах полягає в тому, що вони:

1. поклали початок становленню державності;

2. завершили тривалий час становлення держави в Стародавніх Афінах;

3. прискорили процес державотворення в Стародавніх Афінах.

55. Вищим судовим органом в Стародавніх Афінах був:

1. навкрарія;

2. геліея;

3. Рада п' ятисот.

56. Архагети, рада старійшин, народні збори — органи соціальної влади в:

1. Стародавніх Афінах;

2. Стародавньому Римі;

3. Стародавній Спарті.

57. Соціальний і політичний устрій Спарти VIII—VII ст. до н. е. був закріплений:

1. законами Клісфена;

2. ретрою Лікурга;

3. реформами Солона.

58. Римська община була утворена племенами:

1. ахейців і дорійців;

2. пеласгів і мінойців;

3. латинів, сабінів, етрусків.

59. Члени найстаріших римських родів називалися:

1. плебеями;

2. клієнтами;

3. патриціями.

60. Виборний вождь римської общини — це:

1. базилевс;

2. цар;

3. рекс.

61. Реформи Сервія Тулія поклали в основу общинної організації Риму:

1. демократичний і загальнолюдський принципи;

2. аристократичний;

3. майновий і територіальний.

62. Реформи Сервія Тулія в Стародавньому Римі:

1. поклали початок становленню державності;

2. завершили процес зламу основ родового ладу;

3. сприяли консолідації вільних, забезпечували їх панування над рабами.

63. 753—509 рр. до н. е.; 509—27 рр. до н. е.; 27 р. до н. е. — 476 р. н. е. — це пе- ріодизація історії:

1. Стародавніх Афін;

2. Стародавнього Єгипту;

3. Стародавнього Риму.

64. Розподіл Римської імперії на Західно-Римську та Східно-Римську стався:

1. 395 р. н. е.

2. 476 р. н. е.

3. 509 р. до н. е.

65. Метеки, періеки, плебеї — категорії:

1. вільного повноправного населення в античних країнах;

2. обмеженого в правах особисто вільного населення;

3. особисто і спадково залежних від повноправної людини.

66. Перегрини — це:

1. неповноправні жителі Стародавніх Афін;

2. державні раби в Стародавній Спарті;

3. жителі римських провінцій.

67. Ілоти — це:

1. державні раби в Стародавній Спарті;

2. неповноправне населення Стародавнього Риму;

3. особисто вільні, але обмежені в правах жителі Стародавніх Афін.

68. Пекулій — це:

1) частина майна господаря, яка надавалась рабу для самостійного господарювання в Старо- давньому Римі;

2. майно, що знаходилось в приватній власності в Стародавніх Афінах;

3. земельна ділянка повноправного жителя Стародавньої Спарти.

69. Колонат — це:

1. майно, яке надавалося воїну за службу в Стародавньому Вавилоні;

2. система оренди землі економічно залежних осіб в Стародавньому Римі;

3. система заходів, спрямована на утримання в покорі рабів в Стародавній Спарті.

70. Народні збори в Стародавньому Римі — це:

1. сенат;

2. Рада чотирьохсот;

3. куріатні коміції, центуріатні коміції, трибутні коміції.

71. Держава Стародавня Спарта виникає шляхом:

1. захоплення чужих територій;

2. об' єднання племен;

3. відокремлення і набуття незалежності.

72. Особливість виникнення Стародавнього Риму як держави полягає в тому, що процес відбувався:

1. під впливом боротьби патриціїв і плебеїв;

2. внаслідок розкладу родоплемінних відносин;

3. захоплення чужих територій.

73. Спільним в реформах Солона і Сервія Туллія було те, що:

1. вони відбувалися в VI ст. до н. е.;

2. поділили вільне населення за майновою ознакою;

3. здійснили територіальний розподіл населення.

74. Своєрідність соціально-правової структури античного суспільства на відмі- ну від давньосхідного полягає в тому, що:

1. воно було соціально однорідним;

2. мало чіткий розподіл на вільних і рабів;

3. не мало чітких меж поділу на вільних і рабів.

75. Роль суб'єктивного (особистісного) чинника в становленні античної держа- вності проявилася в:

1. особливостях кліматичних умов на цих територіях;

2. проведених реформах;

3. у використанні досвіду державотворення давньосхідних країн.

76. Менша, ніж у країнах Стародавнього Сходу, значимість організаційно- господарської функції античної держави була обумовлена:

1. більш високим рівнем розвитку рабовласницьких відносин;

2. природно-географічними чинниками;

3. більш пізнім часом виникнення тут державності.

77. Посилення таких функцій держави, як оборона країни і мирний контакт з іншими народами, захоплення чужих територій, управління завойованими тери- торіями найбільший прояв мали в таких античних країнах, як:

1. Стародавня Спарта;

2. Стародавній Рим;

3. Стародавні Афіни.

78. Екклесія — це:

1. вищий судовий орган в Стародавніх Афінах;

2. народні збори в Стародавніх Афінах;

3. рада старійшин в Стародавній Спарті.

79. Апелла — це:

1. рада старійшин в Стародавній Спарті;

2. народні збори в Стародавніх Афінах;

3. народні збори в Стародавній Спарті.

80. Функції виконавчої влади в Спарті виконували:

1. архагети, ефори, герусія;

2. магістрати;

3. рада п' ятисот.

81. Функції виконавчої влади в Стародавніх Афінах виконували:

1. буле, магістрати;

2. герусія, ефори;

3. екклесія.

82. Призначення магістратів на посади в Стародавніх Афінах здійснювалось на принципах:

1. виборності, терміновості, колегіальності, безоплатності і відповідальності;

2. виборності, терміновості, колегіальності, оплатності і відповідальності;

3. призначення, терміновості, колегіальності, оплатності і безконтрольності.

83. Призначення магістратів на посади в Стародавньому Римі здійснювалось на принципах:

1. виборності, терміновості, колегіальності, безоплатності і відповідальності;

2. виборності, терміновості, колегіальності, оплатності і відповідальності;

3. призначення, терміновості, колегіальності, оплатності і безконтрольності.

84. Відмінність механізму формування Ради 500 (буле) в Афінах від Сенату в Римі полягає в тому, що він формувався:

1. на принципах виборності;

2. шляхом призначення;

3. на принципах спадкоємності.

85. Відмінність механізму формування Сенату в Римі від Ради 500 (буле) в Афі- нах полягає в тому, що він формувався:

1. на принципах виборності;

2. шляхом призначення;

3. на принципах спадкоємності.

86. Докімасія — це:

1. позбавлення політичних прав громадян Стародавніх Афін;

2. передвиборча перевірка кандидатів на державні посади в Стародавніх Афінах;

3. вшанування громадян Риму за особливі військові заслуги.

87. Відмінними рисами в реалізації принципу колегіальності в роботі римських магістратів на відміну від афінських було те, що:

1. вони були рівними в своїх правах;

2. мали право самостійно ухвалювати рішення;

3. мали право відмінити рішення свого колеги (право інтерцесії).

88. Поліцейські функції в Стародавніх Афінах виконували:

1. афінські громадяни;

2. раби, метеки;

3. раби-токсоти.

89. Найбільш високого рівня організації набула судова система в:

1. Стародавній Спарті;

2. Стародавньому Римі;

3. Стародавніх Афінах.

90. Механізм античних держав:

1. будувався на тих же принципах, що і давньосхідних;

2. будувався на абсолютно нових принципах;

3. був поєднанням принципів побудови і діяльності як давньосхідних, так і абсолютно нових, невідомих до того часу в історії державності.

91. Форма правління афінської держави періоду розквіту характеризувалась як:

1. демократична республіка;

2. монархія;

3. принципат.

92. Форма правління держави Стародавня Спарта характеризувалась як:

1. монархія;

2. республіка аристократична;

3. військово-табірна держава.

93. Форма правління Стародавнього Риму V—II ст. до н. е.:

1. аристократична республіка;

2. домінат;

3. монархія.

94. Становлення монархічної імперії в Стародавньому Римі відбувалося шляхом:

1. формування інституту військово-політичної диктатури;

2. розподілу Римської імперії на Західну та Східну;

3. зосередженням всієї повноти влади в руках імператора-принцепса.

95. Абсолютна монархія в Стародавньому Римі:

1. принципат;

2. колонат;

3. домінат.

96. Принцепс у Стародавньому Римі:

1. перший сенатор;

2. перший диктатор;

3. перший понтифік.

97. Закони Драконта в Афінах:

1. біля 621 р. до н. е.;

2. XVIII ст. до н. е.;

3. 451—450 рр. до н. е.

98. Основним джерелом права в Стародавніх Афінах було:

1. звичаєве право;

2. розпорядження магістратів;

3. закон.

99. Клер — це:

1. земельна ділянка на правах власності в Стародавньому Римі;

2. невідчужувана земельна ділянка в Стародавній Спарті;

3. общинна земельна власність.

100. Засобами забезпечення договірних зобов'язань за афінським правом після реформ Солона були:

1. особиста відповідальність боржника;

2. завдаток, поручительство третіх осіб, застава;

3. колективна відповідальність членів родини.

101. Іпотека — це:

1. форма приватної власності на нерухоме майно за афінським правом;

2. застава землі, за якою закладена земля залишалася у володінні й користуванні боржника, позбавленого права розпоряджатися нею за афінським правом;

3. компенсація за заподіяну шкоду, нанесену власникові нерухомого майна за римським правом.

102. Злочини за афінським правом поділялися на:

1. злочини проти держави і проти приватних інтересів;

2. на тяжкі і не тяжкі;

3. проти держави і релігії.

103. Атимія — це:

1) вид покарання за давньогрецьким правом, яке передбачало позбавлення деяких прав вин- ного;

2. вид злочину за афінським правом;

3. вид покарання за афінським правом, яке передбачало продаж у рабство вільної людини.

104. Сикофанти — це:

1. професійні донощики в Стародавніх Афінах;

2. особи, що розглядали справи по суті в афінському суді;

3. законний представник потерпілого в афінському суді.

105. Юриспруденція як самостійна наука виникла в:

1. Стародавній Греції;

2. Стародавньому Вавилоні;

3. Стародавньому Римі.

106. Першими римськими юристами вважають:

1. жерців;

2. понтифіків;

3. преторів.

107. Перша з відомих письмова збірка законів в Стародавньому Римі з'яви- лася в:

1. 621 р. до. н. е.;

2. 450 р. до н. е.;

3. 534 р.

108. Основними джерелами давньоримського права в архаїчний період були:

1. правові звичаї;

2. законодавство римських царів, закони ХІІ таблиць;

3. кодекси.

109. Початок світській юриспруденції в Стародавньому Римі було покладено:

1. Павлом, Ульпіаном;

2. Клавдієм Флавієм;

3. Юліаном.

110. Едикти, рескрипти, декрети, мандати — це:

1. джерела давньоримського права класичного періоду;

2. конституції;

3. коментарі цивільного права.

111. Зміст діяльності римських юристів республіканського періоду характери- зувався:

1. виключно тлумаченням правових норм;

2. активною судовою практикою;

3. роботою щодо систематизації права.

112. Тіберій Корунканій, Катон Старший, Марк Манілій, Квінт Муцій Сцевола, Публій Муцій Сцевола, Сервій Сульпіцій Руф:

1. римські царі;

2. римські юристи;

3. давньогрецькі юристи.

113. Дигести — це:

1. найбільш значні твори римських юристів з правових питань;

2. кодекси римського права;

3. коментарі римського права для суддів.

114. Інституції — це:

1. систематичне викладення римського права в навчальних цілях,

2. кодекси римського права;

3. коментарі римського права для суддів.

115. У 426 р. юридична сила була визнана за творами таких римських юристів як:

1. Капітон, Ларіон;

2. Альфен Вара; Сальвій Юліан;

3. Папініан, Павел, Ульпіан, Модестін, Гай.

116. Приватними збірками римського права кінця III ст. н. е. були:

1. кодекси Грегоріана, Гермогеніана;

2. кодекси Феодосія; Юстиніана;

3. інституції Гая.

117. Основним видом діяльності римських юристів посткласичного періоду було:

1. роботи з кодифікації римського права;

2. судова практика;

3. подальші наукові розробки.

118. Кодекс Юстиніана — результат роботи юристів під керівництвом:

1. Папініана;

2. Юстиніана;

3. Трибоніана.

119. Особливий, складний обряд, який передбачав суворе дотримання встанов- лених формальностей при продажу землі та будівель, рабів, робочої худоби — це:

1. манципація;

2. фіктивний судовий спір;

3. суперфіцій.

120. Пануючою правовою системою в найдавніший період історії римського права було:

1. квіритське право;

2. право перегринів;

3. право народів.

121. Сервітути, суперфіцій — це:

1. види права власності на землю у римському праві;

2. обмежене законом право користування чужими речами;

3. право на повне та виключне панування особи над речами.

122. Римському праву були відомі такі основні види права власності:

1) квіритське право, сервітути, провінційна власність;

2) квіритське (цивільне) право, преторська (бонітарна) власність, провінційна власність, вла- сність перегринів;

3) цивільне право, суперфіцій, провінційна власність.

123. Найдавнішим видом договору в римському праві був:

1. нексум, стипуляція;

2. купівля-продаж, договір товариства, найму;

3. доручення, займу, застави.

124. Влада чоловіка над жінкою за римським право не виникала, коли:

1) шлюб укладався у вигляді фіктивної купівлі дружини;

2. шлюб укладався внаслідок фактичного спільного проживання чоловіка й дружини протя­гом року;

3. шлюб укладався внаслідок фактичного спільного проживання чоловіка й дружини протя­гом року, але при цьому дружина щорічно відлучалася з будинку чоловіка на 3 ночі.

125. Існування розподілу злочинів на публічні і приватні в римському праві притаманно для:

1. класичного періоду;

2. архаїчного періоду;

3. посткласичного періоду.

126. Легісакційний процес — це:

1) судовий процес з активною участю претора;

2) сукупність ритуальних і суворо дотриманих формальних дій, жестів і слів, які здійснюва- лися на суді сторонами й магістратом;

3) ведення судової справи виключно магістратом.

127. Легісакційний, формулярний, екстраординарний процеси — це:

1. форми судових процесів в Стародавніх Афінах;

2. форми судових процесів в Стародавньому Римі;

3. форми реалізації судової влади римськими імператорами періоду домінату.

128. Особливістю організації судової системи й процесу Стародавнього Риму було:

1. її яскраво виражений демократизм;

2. відокремлення судової влади від адміністративної;

3. поєднання адміністративної і судової влад.

ДОДАТКОВА ЛТЕРАТУРА

1. Аннерс Е. История европейского права: Пер. со швед. — М., 1996.

2. БартошекМ. Римское право: понятия, терминьї, определения. — М., 1989.

3. ГромаковВ. С. История рабовладельческого государства и права (Афиньї и Рим).— М., 1986.

4. Зюбанов О., Попов В. Далекое прошлое Рима и Афин: правовьіе основи глубинной стари- ни. — Воронеж, 2000.

5. Институции Юстиниана / Ред. В. Томсинов. — М., 1998.

6. Калюжний Р. Імператор — син балканського селянина // Український правничий альма- нах. — К., 2002. — С. 190—194.

7. Косарев А. И. Римское право. — М., 1989.

8. Косарев А. И. Зтапи рецепции Римского права // Советское государство и право, 1983. — № 7.

9. Новицкий И. Б. Основи римского гражданского права. — М., 1972.

10. Неновски Н. Преемственность в праве (перевод с болгарского). — М., 1987.

11. Омельченко О. А. Основи римского права. — М., 1992.

12. Перетерский И. Дигести Юстиниана: Очерки по истории становления и общая характери- стика. — М., 1956.

13. Покровский И. А. История римского права. — СПб., 1998.

14. Савельев В. А. История римского частного права. — М., 1986.

15. Страхов М. М. Всесвітня історія держави і права: Вип. 1. Держава і право Стародавнього світу: Учбовий посібник. — Харків: УВС, 1994.

16. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навчальний посібник.— Т. 1. Історія держави і права країн Стародавнього Сходу і Стародавньої Греції. — Т. 2. Історія держави і права Стародавнього Риму Львів: СПОЛОМ, 1999.

17. Тищик Б. Й. Історія держави і права Стародавнього світу: Навч. посібник. — Л.: Світ, 2001.

18. Чельцов-БебутовМ. А. Курс уголовно-процессуального права, очерки по истории суда и уголовного процесса в рабовладельческом, феодальном и буржуазном государствах. — С.-Пе- тербург, 1995.

19. ШишоваК. Раннее законодательство и становление рабства в античной Греции. — Л., 1991.

20. Харитонов Є. О. Приватне право у Стародавньому Римі. — Одеса, 1996.

ПЩМОДУЛЬ 1.2. ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ