1.4. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн

Історію державно-організованого суспільства, на нашу думку, можна поділити на дві великі епохи, котрі обумовили сутність та відповідні форми держави і права, саме:

Епоха кастово-станового суспільства, де держава за своєю суттю є виразником інтересів вузьких класових угруповань (рабовласницька та феодальна держави), а право цього періоду — це право-привілей пануючих класів, яке юридично закріплювало існу­ючу соціальну нерівність.

¹⁰ «Суспільно-економічна формація» — історично визначений щабель у розвитку людського суспільс- тва, що характеризується єдністю продуктивних сил і виробничих відносин (економічний базис), які визна- чають сутність надбудовних структур, якими є, зокрема, держава і право.

¹¹ За А. Дж. Тойнбі «Цивілізація» — це відносно замкнутий і локальний стан суспільства, що відрізня- ється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних і інших ознак, два з яких залишаються незмінними: 1) релігія і форми її організації; 2) територія.

Епоха громадянського суспільства, формування якого починається з перших бур­жуазних революцій. На цьому історичному етапі держава починає виражати загально-соціальні інтереси, право закріплює соціальну рівність людей, котрі вперше в багатові­ковій історії людства, незалежно від їх соціального стану і походження, стали юридично (це ще не означало фактично. — Л. Б., С. Б.) рівноправними учасниками су­спільного життя.

Так, основним критерієм розподілу на ці дві великі історичні епохи виступає соціа­льно-економічний стан суспільства. Водночас слід зазначити, що їх хронологічні межі не є однаковими для всіх зарубіжних країн. Це обумовлено, на нашу думку, вже цивілі-заційними рисами (соціально-політичними та духовними) того чи іншого суспільства. Визнання існування двох великих цивілізацій — західної та східної — зі своїми специ­фічними шляхами розвитку передбачає необхідність здійснити періодизацію держави і права зарубіжних країн у рамках цих двох цивілізацій.

В історії держави і права:

а) країн східної цивілізації виділяються:

I період — ІУ тис. до н. е. — кінець ХІХ — поч. ХХст.;

II період — кінець ХІХ — поч. ХХ ст. — продовжується.

б) країн західної цивілізації:

I період — І тис. до н. е. — середина ХУП—ХУШ ст.;

II період — сер. ХУП—ХУШ ст. — продовжується. Хронологічні межи:

• першого періоду обох цивілізацій зумовлені часом виникнення держави і права у станово-кастових суспільствах (рабовласницьких і феодальних) і часом припинення їх існування;

• другого періоду — початком становлення в зарубіжних країнах держави і права громадянського суспільства (буржуазної держави), пов' язаного із західними буржуаз­ними революціями серединиХУІІ ст. і кінця XVIII ст. (Англія, США, Франція), буржу­азними перетвореннями й революціями в Азії в другій половині ХІХ (реформи 60-х рр. в Росії і Японії) — початку ХХ ст. (Росія, Іран, Туреччина, Китай). Еволюція держави і права громадянського суспільства продовжується, тому кінцеві межі другого періоду, на нашу думку, ще важко визначити.

У свою чергу, в межах цих великих цивілізацій можна виділити т. зв. «локальні» ци­вілізації, наприклад, давньосхідна, далекосхідна, арабська (мусульманська) — для схід­ної цивілізації та антична (південноєвропейська), східноєвропейська, західноєвропей­ська, американська — для західної цивілізації. Приміром, історію держави і права країн західної цивілізації, котрі були й залишаються панівними в соціально-економічному та політичному (але не в духовному. — Л. Б., С. Б.) розвитку, можна розподілити на такі періоди.

І-й період (держава і право епохи станово-кастового суспільства):

1. Держава і право країн Античного світу — І тис. до. н. е. — сер. І тис. н. е. (рабовласницька держава і право);

2. Держава і право країн Середньовіччя — сер. І тис. н. е. — ХУІІ—ХУІІ ст. (феодальна держава і право):

а) ранньофеодальна держава і право;

б) держава і право часів сеньоріальної монархії;

в) держава і право часів станово-представницької монархії;

г) держава і право часів абсолютної монархії.

ІІ-й період (держава і право громадянського суспільства).

Досвід будівництва громадянського суспільства нараховує століття. Залежно від ступеня наближення фактичного стану суспільства до його соціального ідеалу, державу і право епохи громадянського суспільства можна поділити на два періоди:

1. Держава і право часів формування основ громадянського суспільства — сер. ХУІІ ст.— сер. ХХ ст.;

2. Держава і право періоду становлення громадянського суспільства — сер. ХХ ст.— продовжується.

Таким чином, ми бачимо, що періодизація історії держави і права західних країн в основному вкладається у відому формаційну схему, яку на базі вивчення саме європей­ських країн вивели класики марксизму. За традиційною періодизацією, другий період охоплює Новий і Новітній часи. Але ми не схильні виділяти Новітній час як окремий період у державно-правовому розвиткові. Відомо, що відправним пунктом Новітнього часу вважалася Жовтнева революція 1917 р. і поява соціалістичної держави, котра згідно з марксистською теорією повинна була прийти на зміну буржуазній.

Поява такої нової держави справді могла б послужити початком якісно нового пері­оду в історії держави і права, однак події кінця ХХ ст. показали, що новий тип держави виявився нежиттєздатним, і відповідно, недовговічним. За незначним винятком, коли­шні соціалістичні країни повернулися до державно-правових орієнтирів, закладених за­хідними буржуазними революціями двісті й більше років тому. Тенденція державно-правового розвитку періоду Нового часу, що тоді визначилася, виявилася домінантною й продовжується понині.

Історичний досвід показує, що сучасне право, яке утвердилося внаслідок згаданих вище революцій, засновувалося на нових принципах, розвивалося плавно, еволюційно, що не дає підстав для виділення істотних і чітких внутрішніх хронологічних рубежів. Що стосується держави, то тут відбувалися більш складні процеси, але й вони не мають достатніх підстав для виділення окремих періодів. «Пересування» початку Новітнього часу з Жовтневої революції 1917 р. на закінчення Першої світової війни (1918— 1920 рр.) також не вирішує питання.

Справді, після цієї війни суттєві зміни відбувалися у формах європейських дер­жав — з політичної карти Європи майже за два роки (1917—1919 рр.) зникли три вели­кі монархічні імперії — Росія, Німеччина і Австро-Угорщина, і на їх теренах виникли унітарні держави з республіканською формою правління й більш-менш демократичним режимом. Але головне — суть (буржуазна) абсолютної більшості держав світу (за ви­нятком СРСР і Монголії), з притаманними для цього типу держави ознаками, кардина­льно не змінилася. Буржуазна держава вдосконалювалася, часом зигзагоподібно, зале­жно від соціально-економічних («Велика депресія» 30-х років) та політичних умов (встановлення диктаторських політичних режимів). Результат показує, що спроби виді­лити для західних країн окремі хронологічні рамки, котрі б визначили новітню епоху, не мають достатніх аргументів.

Вищесказане не стосується історії держави і права конкретних країн, де ті або інші події кардинальним чином вплинули на суть і форми держави і права (Росія — Жовтне­ва революція 1917 р.; Німеччина — прихід Гітлера до влади та ін.) і можуть стати осно­вою для відповідної періодизації. Початковою й кінцевою ж датою того або іншого пе­ріоду загальної історії держави і права можуть стати події, що кардинально змінили державно-правовий розвиток зарубіжних країн, сутність держави і права.