2.2. Джерела кримінального права країн континентальної правової сім'ї Джерела кримінального права Франції

Розробка нових принципів кримінального права почалася з перших тижнів Великої французької революції кінця ХУШ ст. У найважливішому документі цього часу — Дек­ларації прав людини і громадянина — майже в кожному з її 17 пунктів є положення, які прямо або побічно торкаються питань кримінального права і процесу, забезпечення за­конності і правосуддя:

1. Законодавча заборона суспільно шкідливих дій («закон має право забороняти ли­ше дії, шкідливі для суспільства»).

2. Неприпустимість притягнення до кримінальної відповідальності інакше, ніж на підставі закону («ніхто не може підлягати звинуваченню, затриманню або ув' язненню інакше як у випадках, передбачених законом, і у приписаних ним формах»).

3. Караність діянь встановлюється тільки законом.

4. Гуманізм кримінального покарання («закон має встановлювати покарання лише строго і беззаперечно необхідні».

5. Неприпустимість зворотньої дії кримінального закону («ніхто не може бути пока­раний інакше, як у силу закону, прийнятого та оприлюдненого до здійснення правопо­рушення і відповідно застосованого»).

Кримінальний кодекс Франції 1791 р. У силу тієї важливості, що ідеологи рево­люції надавали цій сфері, і тих претензій, які висувала громадськість до кримінальної юстиції старого режиму, перетворення кримінального права та суду стало важливим шляхом забезпечення волі громадянина. У вересні 1789 року Установчими зборами бу­ло створено Комітет з реформування кримінальної юстиції. До нього увійшли 7 відо­мих правознавців, у тому числі, Лєпелєтьє, Турі, Тарже, Тронше. Ними було підготова­но новий загальний кримінальний кодекс, котрий зазнав на собі впливу ідей просвіт­ницько-гуманістичної теорії кримінального права. Прийнятий 25 вересня 1791 р. Кри­мінальний кодекс Франції став першим цілісним кодифікаційним актом революції.

Структура кодексу була репрезентована двома частинами: 1) про судові вироки;

2. про злочини та покарання. Перша присвячувалася в основному судовому процесові. У другій характеризувалися головні злочини. Усі злочини по-новому поділялися на спрямовані (А) проти публічних інтересів і (Б) проти приватних осіб. Поряд з найнебе-зпечнішими традиційними злочинами проти особистості і проти майна в кодексі впер­ше з'явилися нові види: 1) злочини проти зовнішньої безпеки — підтримка іноземних держав, шпигунство, розпалення війни; 2) проти внутрішньої безпеки — змова тощо;

3. проти конституції — насамперед порушення прав виборців, зборів тощо; 4) проти законів і авторитету влади; 5) посадові злочини.

Порівняно з дореволюційним законодавством, КК 1791 р. вимагав суворого дотри­мання законності й обмеження репресії рамками необхідності, що свідчить про вплив ідей просвітницько-гуманістичної теорії кримінального права, його прогресивне зна­чення. Особлива риса КК 1791 р. — система абсолютно визначених санкцій, що не за­лишали ані найменшого простору для суддівського розсуду. Лібералізація покарань ви­явилася в тому, що були скасовані особливо жорстокі за формою покарання. Водночас зберігалася страта. Вона призначалася за 48 конкретних видів злочинів (замість 115 до революції), а єдиним засобом її здійснення була визнана гільйотина (з 1792 р.).

В умовах революційної диктатури й терору кодекс, однак, втратив своє значення для кримінальної юстиції. Протягом 1793—1794 рр. була прийнята велика кількість дек­ретів, які сформували зовсім нові склади злочинів. Покаранням майже за всі нововве­дення призначалася страта. Переслідування поширилися на всіх, хто виступав за мона­рхію, ховав припаси їжі. У листопаді 1791 р. у практику було введено заочний осуд емі­грантів за обвинуваченням у створенні заколотного угруповання. Принцип об' єктивного зобов' язання поширювався на «ворожих іноземців», хто не зумів або не встиг довести відданість справі революції й республіки. В останній рік значне місце у кримінальному праві посіли санкції проти різного роду «шкідників».

Упорядкування кримінального права було зроблено тільки з відновленням респуб­ліканської конституції. Новий кодекс 1795 р. в основному повторював систематизацію й покарання кодексу 1791 р., але більшою частиною був присвячений судовому проце­сові. З проведенням судових реформ початку Консульства та Першої імперії ряд його положень стали суперечити новим інститутам, що й зумовило потребу в новому кодек­сі, початок підготовчих робіт над яким було покладено в 1801 році.

Кримінальний кодекс Франції 1810 р. За вказівкою консулів для проведення ро­боти щодо підготовки нового кодексу була сформована комісія, до якої увійшли відомі адвокати і правознавці. Фактичним главою кодифікаційних робіт став Тарже. Проект за назвою «Кримінальний, виправний і поліцейський кодекс» був поданий у Державну ра­ду в 1804 р. і тільки в лютому 1810 р. зі значними змінами він був схвалений, а з 1 січня 1811 р. набув чинності разом із Кримінально-процесуальним Кодексом.

Кримінальний кодекс 1810 р. складався з 484 ст. і поділявся на 4 книги: 1) Про по­карання кримінальні і виправні та їх наслідки; 2) Про осіб кримінальних, звільнених від відповідальності і відповідальних за злочини і провини; 3) Про злочини, провини та їх покарання; 4) Про поліцейські порушення та їх покарання. Це була досить своєрідна структура, і обумовлювалася вона класифікацією правопорушень. Усе, що могло стати об' єктом кримінальної репресії, поділялося на 3 групи: 1) злочини, піддані власне кри­мінальним покаранням; 2) провини, що каралися т. зв. виправними покараннями; 3) пору­шення, за які призначалися поліцейські покарання.

Кодекс установив суворе розпорядження формальної законності у кримінальному праві: «Ніяке порушення, ніяка провина і ніякий злочин не можуть бути карані покаран­нями, що не встановлені законом до того, як вони були зроблені» (ст. 4). Такий принцип привів до того, що кваліфікація злочинів у кодексі була надто деталізованою, технічно багатослівною. Однак у цьому містилося одне з найважливіших правил усієї нової кримі­нальної доктрини, спрямованої на те, щоб різко обмежити можливе свавілля суддів.

Стосовно до військово-кримінальних порушень, провин і злочинів зберігалася влас­на система законодавства.

Кодекс 1810 р. фактично був першим в історії європейського права (і світового) кримінальним зводом, у якому на принципово нових засадах систематизувалися всі кримінальні діяння, визначалися конкретні критерії їх караності. У цьому полягає особ­ливе значення кодексу. Він поставив чинне кримінальне законодавство на рівень вимог класичної школи кримінального права, сформованих в епоху Просвітництва, для якої характерним є ідеал помірного й розумного законодавства на принципах природного права.

Як перший «класичний» кримінальний кодекс буржуазії французький КК 1810 р. зробив значний вплив на розвиток кримінального законодавства в багатьох європейсь­ких і латиноамериканських державах, а також у колишніх французьких колоніях в Аф­риці й Азії.

Протягом XIX ст. КК 1810 р. піддавався декільком реформам, здебільшого лібераль­ного характеру: в 1832 р. було скасоване таврування, інші залишки середньовічних форм покарання, в 1848 р. — страту за політичні злочини, а в 1863 р. знижені санкції за численні злочини, що не становили великої небезпеки.

Винятком стали прийнятий у 1885 р. Закон про довічну висилку у Французьку Гвіа­ну «непоправних рецидивістів» за навіть дрібні злочини, і ряд інших актів, прийнятих під упливом ідей антрополого-соціологічного напрямку у кримінальному праві.

У XX ст. найбільш суттєва реформа КК Франції була проведена на базі Конституції 1958 р., коли було переглянуто текст понад 100 статтей кодексу, заново викладені роз­діли, що стосуються державних злочинів і зазіхань на громадський порядок. У 1975 р. як основні почали призначатися додаткові покарання (позбавлення прав, конфіскація автомобіля); у 1981 р. скасовано смертну кару; в 1983 р. уведені роботи у громадських інтересах і система «денних ставок».

Кримінальний кодекс Франції 1992 р. Незважаючи на постійне вдосконалення, КК 1810 р. мав значні недоліки, що й зумовило необхідність розробки і прийняття но­вого Кримінального кодексу. Ним став прийнятий у липні 1992 р. Кримінальний ко­декс, який набув чинності з 1 березня 1994 року. Його поява ознаменувала перехід Франції на якісно новий рівень розвитку кримінального права, для котрого пріоритетом стають загальнолюдські цінності, перевага міжнародного права над внутрішньодержав­ним, суворе дотримання принципу законності, адекватність заходів боротьби з най­більш небезпечними злочинами сьогоднішнього дня.

Кодекс має досить складну структуру. Оскільки кримінально-правові норми можуть видаватися не тільки законодавчими, але й виконавчими органами державної влади, він поділяється на дві частини: законодавчу та регламентаційну. При цьому регламента-ційна частина включає, з одного боку, положення, прийняті Державною Радою в межах виконання делегованих повноважень Парламенту, з іншого — положення, прийняті в межах власної компетенції, та визначальні ознаки конкретних видів порушень і санкції за них.

Основна частина законодавчих положень представлена в чотирьох книгах: Книга I присвячена загальним положенням КК і являє собою його Загальну частину; Книга II відкриває Особливу частину кодексу і встановлює кримінальну відповідальність за злочини і провини проти людини; книга III включає положення про кримінальну відпо­відальність за злочини, провини проти власності; книга IV встановлює відповідальність за злочини і провини проти нації, держави та громадського спокою. Книга V, що допов­нила текст КК з ініціативи Сенату, містили лише дві статті, які встановлювали кримі­нальну відповідальність за жорстоке ставлення до тварин.

У 1993 і 1994 рр., до набуття КК чинності, його положення були доповнені новими нормами: про відстрочку призначення покарання з судовою затримкою, про періоди надійності для осіб, котрі скоїли тяжкі вбивства, тощо.

Регламентаційна частина була прийнята на основі декрету Державної Ради в березні 1993 р. і згодом доповнена. Положення, видані з метою виконання законодавчого дору­чення, уточнюють, роз' ясняють і доповнюють законодавчу частину КК. Тому система і структура цієї частини в точності відповідає системі та структурі законодавчої частини КК, а всі положення згруповані у п' ять книг: «Загальні положення», «Злочини та про­вини проти людини», «Злочини та провини проти власності», «Злочини та провини проти нації, держави і громадського спокою», «Інші злочини та провини». Положення, які стосуються конкретних видів порушень і санкцій за їх здійснення, включені у книгу VI «Порушення». Ця книга являє собою встановлення, прийняті в межах автономної компетенції виконавчої влади.

Таким чином, сьогодні КК включає шість книг, остання — цілком регламентаційна. Перші п' ять включають і законодавчі, і регламентаційні положення.

У цілому новий КК Франції характеризується, з одного боку, наступністю, з іншо­го — еволюцією своїх положень порівняно з колишнім КК. Наступність виражається в термінології, розподілі злочинних діянь на три основні групи (злочини, провини і по­рушення), правових наслідках замаху, тлумаченні співучасті, збереженні основних ви­дів покарань. Наступність відображається в системі Особливої частини чинного КК Франції, оскільки злочинні діяння проти особистості і проти власності розміщені по­руч, утворюючи «блок» зазіхань на приватні інтереси (у КК 1810 р. усі злочини поділя­лися на дві основні групи: проти публічних інтересів і проти інтересів приватних осіб), далі випливають зазіхання на публічні інтереси, однак поняття останніх наповнюється новим змістом. Наступність відбилася також у нормах Особливої частини. Деякі види злочинних діянь увійшли до КК без будь-яких суттєвих змін, інші піддалися незначно­му редагуванню, спрямованому на уточнення їх диспозицій.

Еволюція торкнулася положень КК про кримінальний закон, про суб'єкт злочинного діяння, про обставини, що виключають злочинність діяння, про звільнення від криміналь­ної відповідальності і покарання тощо. Кодекс досить докладно регламентує чинність кримінального закону в часі й просторі, уводить кримінальну відповідальність юридич­них осіб та розробляє для цих суб' єктів кримінальної відповідальності спеціальну сис­тему покарань, по-новому формулює поняття неосудності й уводить поняття зменшеної осудності, встановлює нові обставини, що виключають кримінальну відповідальність (крайня необхідність, помилка у праві), закріплює принцип індивідуалізації криміналь­ної відповідальності і пропонує судді великий вибір засобів такої індивідуалізації. Осо­блива частина відбила іншу ієрархію цінностей, що охороняються правом, у якій на першому місці стоїть особистість, а також увела ряд нових видів злочинних діянь.

Загалом новий французький КК увібрав у себе все найкраще, що було вироблено у кримінально-правовій доктрині та судовій практиці Франції, в теорії і практиці інших держав (тих, які належать до системи загального права), а також у сфері міжнародного права.

Разом із тим КК 1992 р. не містить поняття злочинного діяння, а лише підтверджує сформовану у французькому праві класифікацію діянь, увівши новий критерій їх дифе­ренціації — тяжкість правопорушення. Кодекс не розкриває поняття провини та її форм, за винятком навмисної, хоч у тексті досить часто використовується терміни «на­вмисне», «необережне», «недбалість», «винний» тощо. Поняття ненавмисної провини законодавець намагається визначити через перелік можливих варіантів поведінки. До цього прийому він вдається при викладі диспозиції ненавмисного заподіяння смерті: заподіяння іншій людині смерті помилково, за необережністю, неуважністю або недба­лістю тощо.

Кодекс не містить і загального визначення співучасті, а лише називає види співучас­ників. Слід зазначити й відсутність норм про кримінальну відповідальність неповноліт­ніх осіб. З цього питання КК відсилає до спеціального закону про відповідальність не­повнолітніх, у якому визначені умови застосування покарань до осіб, котрі досягли 13-річного віку на час здійснення правопорушення.

Крім КК Франції, кримінально-правові норми й інститути містяться в інших кодек­сах, спеціальних кримінальних законах і законах, які у цілому не мають кримінально-правового змісту.

Одним із джерел кримінального права є також Кримінально-процесуальний ко­декс (КПК). Сьогодні у Франції діє КПК 1958 р. (з подальшими змінами та доповнен­нями). У ньому міститься важливий принцип кримінального права: «Ніяка особа, ви­правдана на підставі закону, не може бути знову піддана кримінальному переслідуван­ню... за те ж саме діяння, навіть якщо воно інакше кваліфіковано». Подаються також поняття провини і порушення. До КПК включені й норми про умовне звільнення, вста­новлені терміни давності притягнення до кримінальної відповідальності й виконання обвинувального вироку для деяких категорій злочинних діянь.

Тут же містяться важливі з матеріально-правової точки зору положення про звіль­нення від кримінальної відповідальності співробітників поліції, які з метою встанов­лення осіб, котрі: скоїли злочини, пов' язані з незаконним обігом наркотиків; здобува­ють, зберігають або транспортують, передають наркотики особам, які скоюють названі злочинні діяння або здійснюють інші дії, зазначені в КПК, за винятком підбурювання.

У цьому Кодексі існують навіть норми, котрі встановлюють кримінальну відповідаль­ність за деякі злочинні діяння. Так, у ст.404 встановлене кримінальне покарання у ви­гляді тюремного ув' язнення терміном від 2 місяців до 2 років за надання опору чи влаш­тування безладдя під час судового засідання.

До джерел кримінального права Франції належить також Кодекс військової юсти­ції 1982 р., у якому вміщені норми про кримінальну відповідальність за військові зло­чини.

Кримінальна відповідальність встановлюється й іншими кодексами: Дорожнім (за автотранспортні порушення 1—4 класів), Трудовим, Кодексом житлових і нежитло-вих приміщень, Кодексом інтелектуальної власності, Митним кодексом, Податко­вим кодексом, Містобудівним кодексом, Кодексом про захист прав споживачів

(здебільшого мова йде про провини в галузі економіки та фінансів).

Кримінальна відповідальність за цілу низку провин передбачена окремими закона­ми, котрі не увійшли до жодного з кодексів. Наприклад, Законом 1966 р. про комерцій­ні товариства, Законом 1983 р. про азартні ігри, Законом 1984 р. про діяльність кредит­них установ і про контроль за ними, Законом 1985 р. про судову реорганізацію й ліквідацію підприємств тощо.

Таким чином, незважаючи на прийняття нового Кримінального кодексу, процес ко-дификації у Франції не можна вважати завершеним.

Джерелами сучасного кримінального права Франції є й міжнародні угоди, укладені нею. Міжнародні договори — складова частина французької правової системи. Про це свідчать положення Конституції Франції та нового КК, якими закріплено принцип пе­реваги міжнародного права над внутрішньодержавним. Згідно зі ст. 55 чинної Консти­туції, «міжнародні договори або угоди, належним чином ратифіковані або схвалені, мають силу, що перевищує силу законів, з моменту опублікування за умови застосу­вання кожної угоди або договору іншою стороною». Реалізація зазначеного принципу зумовила включення до кодексу нових норм, зокрема, норм про відповідальність за злочини проти людства, а також норм, котрі хоч і існували у кримінальному праві Фран­ції, однак були приведені у відповідність до міжнародно-правових угод (норми про не­законне поширення наркотиків, катування, сутенерство, викрадення транспортних за­собів тощо). Крім того, кодекс прямо вказує на застосування французького закону про кримінальну відповідальність до осіб, які здійснили тяжкі злочини проти держав, котрі підписали Північноатлантичний Договір, встановлює відповідальність за різні зазіхан­ня, пов' язані з незаконним збиранням або розголошенням інформації секретного харак­теру, що стала об' єктом спеціальної угоди між Урядом Французької Республіки та Ко­ролівством Швеція, підписаної 22 жовтня 1973 р.