Глава II. Про рухомість (527—536)

Ст. 527. Майно є рухомим за його природою або за законом.

Ст. 528. За своєю природою є рухомістю предмети, котрі можуть змінити своє місце знаходження, зокрема, коли вони рухаються самі, як, наприклад, тва­рини, або ж коли вони не можуть змінити свого місця самостійно, а тільки під упливом сторонньої сили, як, наприклад, неживі предмети.

Ст 529. Є рухомістю за законом зобов'язання й позови, що мають предметом сплату грошових сум або (право на) рухомі речі, акції або частки у фінансових, торгівельних або промислових компаніях, навіть якщо компаніям належало б не­рухоме майно, пов' язане з цими підприємствами.

Глава III. Про майно стосовно тих, хто ним володіє (537—543)

Ст 537. Приватні особи мають право вільного розпорядження майном, яке їм належить...

Ст. 543. На майно можна мати або право власності, або просте право корис­тування, або тільки право вимагати виконання земельних повинностей (сервіту­тів).

Титул II. Про власність (544—546)

Ст 544. Власність є правом користуватися й розпоряджатися речами абсолют­ним чином з тим, щоб користування не було таким, яке заборонено законом або ре­гламентом.

Ст. 545. Нікого не можна змушувати поступатися своєю власністю, якщо це тільки не робиться з причин суспільної користі та за справедливого й попере­днього відшкодування.

Ст. 546. Власність на річ як рухому, так і нерухому дає право на все, що ця річ виробляє, і на те, що природно або штучно з' єднується з цією річчю як її не­від'ємність. Це право називається «правом приєднання».

Глава I. Про право приєднання стосовно до того, що виробляється річчю

(547—550)

Глава II. Про право приєднання стосовно до того, що з'єднується з річчю і входить до її складу (551—577)

Ст 552. Власність на землю включає і власність на те, що знаходиться звер­ху, і на те, що знизу.

Власник може... зводити будівлі на свій розсуд, за винятком того, що встанов­лено в титулі «Про сервітути і земельні повинності».

Титул III. Про узуфрукт, користування та проживання

Глава I. Про узуфрукт (578—624)

Глава II. Про користування та про проживання (625—636)

Титул IV. Про сервітути або земельні повинності (637—639)

Глава I. Про сервітути, що походять з розташування ділянок (640—648)

Глава II. Сервітути, встановлені законом (649—685)

Глава III. Про сервітути, встановлені дією людини (686—710)

КНИГА ТРЕТЯ. ПРО РІЗНІ СПОСОБИ, ЯКИМИ ЗДОБУВАЄТЬСЯ ВЛАСНІСТЬ

Загальні правила (711—717)

Ст. 711. Власність на майно набувається й передається шляхом успадкування, дарування між живими або за заповітом відповідно до зобов' язань.

Ст. 712. Власність набувається також шляхом приєднання або включення до складу іншої речі і через давність.

Ст 713. Майно, яке не має господаря, належить державі.

Титул I. Про спадкування

Глава I. Про відкриття спадщини та перехід його до спадкоємців (718—724)

Ст. 718. Спадщина відкривається внаслідок природної смерті і внаслідок громадянської смерті.

Ст. 723. Закон регулює порядок успадкування між законними спадкоємцями; за їх відсутності майно переходить до позашлюбних дітей, потім до живого по­дружжя, а якщо таких немає, до держави.

Глава II. Про якості, необхідні для спадкування (725—730)

Глава III. Про різні порядки спадкування (731—765)

Ст. 756. Позашлюбні діти не є спадкоємцями; закон надає їм право на майно померлих батька або матері лише в тому разі, якщо вони були визнані в законно­му порядку.

Глава IV. Про спадкування поза правилами (766—773)

Глава V. Про прийняття спадщини і про відмовлення від спадщини (767—814)

Глава VI. Про розділення (спадщини) і про повернення (спадкоємної маси)

(815—892)

Титул II. Про дарування між живими та про заповіти

Глава I. Загальні постанови (893—900)

Ст 893. Розпоряджатися своїм майном без вигоди можна лише через дару­вання між живими або через заповіт

Ст 894. Дарування між живими є дією, через яку дарувальник позбавляє се­бе, реально й остаточно подарованої речі на користь того, кому ця річ дарується і хто її приймає.

Ст. 895. Заповіт є дією, через яку заповідач дає розпорядження на той період, коли він уже помре, про все своє майно або частину майна, і який він може ска­сувати.