§2. Форми державного правління та їх розвиток після буржуазних революцій

Оскільки тривалий час (аж до ХХ ст.) головним елементом у системі форми держа­ви була форма державного правління, перший параграф цієї теми присвячений роз­криттю історичних процесів, пов' язаних із пошуком і встановленням оптимальних для епохи громадянського суспільства форм державного правління.

Пригадаємо, що форма державного правління — це структурно-інституціо-нальна та функціональна система державної влади, зміст якої визначається порядком формування, правовим становищем та принципами взаємовідносин вищих органів державної влади.

До системи вищих органів входять глава держави (уособлює єдність державної вла­ди), парламент (законодавчий орган), уряд (центр системи виконавчих, управлінських органів). Форма державного правління, власне кажучи, виражає структуру розподілу державної влади «по горизонталі» й охоплює лише систему законодавчої та виконавчої влади, оскільки судова влада суттєво на неї не впливає.

За наявною в юридичній науці традицією форма правління тієї чи іншої держави за­лежить насамперед від правового становища одного з вищих органів державної вла­ди — глави держави. Залежно від того, хто стоїть на чолі держави і яким чином замі­щується цей пост, визначаються дві основні форми правління: монархія та республіка. Історично такий підхід є більш характерним для визначення форми правління держав кастово-станового суспільства. Перехід від кастово-станового до громадянського сус­пільства, котрий супроводжувався появою і зміцненням інститутів народного представ­ництва, привів до суттєвих змін в структурно-інституціональній системі верховної вла­ди. Колишня «єдина і неподільна» монархічна влада під тиском народних мас змушена була «поділитись» на окремі гілки, які частково або ж повністю формуються цими ма­сами. Правління в державі вже не є результатом дій однієї особи (інституту), а певної, як правило, законодавчо закріпленої системи влади, що складається з кількох інститу­тів: глави держави, парламенту та уряду, кожний з котрих, маючи окремі повноважен­ня, вносить свою частку у процес державного правління. Тобто на зміну монархічній структурі влади приходить поліархічна, складовими якої є вже не один (моно), а багато (полі) інститутів влади і джерелом їх формування виступають теж багато (полі) учасни­ків державного спілкування — громадяни-виборці.

Дослідивши процес поліархізації державної влади в епоху громадянського суспільст­ва та аналізуючи зміст і сутність нової її структурно-інституціональної системи, один з авторів цього посібника (С. К. Бостан) дійшов висновку, що формою правління держа­ви епохи громадянського суспільства має бути поліархія, яка закономірно витіснить з історичної сцени монархію — форму правління, характерну для держави кастово-станового суспільства. Основними типами форм державного правління у сучасному світі, на його думку, є монархія і поліархія, котрі у свою чергу мають свої види . Наве­дена автором класифікаційна схема відрізняється від традиційної, однак ще не може бути узята за основу, оскільки ще не отримала повного визнання в науковому світі. То­му, при висвітленні історичних основ тих чи інших форм державного правління ми до­тримувалися традиційних підходів щодо їх класифікації, а саме, поділ на монархію та республіку з її різновидами. Деякі з останніх дійшли до наших днів, інші залишилися в історії. Які це форми правління, як вони виникли, які етапи пройшли у своєму розвит­ку — про це мова йтиме нижче.

³⁴ Див.: Бостан С. К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. Моногра-

фія. — Запоріжжя: Юридичний ін-т; Дике поле, 2005. — 540 с.

Також зауважимо, що в епоху громадянського суспільства форми державного прав­ління нібито «роздвоюються» на дві частини (грані): формально-юридичну (система влади, закріплена у відповідних правових нормах) і політичну (система влади, яка існує на практиці). В ідеалі (теорії) вони мають збігатися, але на практиці, про що говорить історичний досвід, цього майже не буває. Тому в нижченаведеному матеріалі Ви маєте можливість ознайомитися з різними правовими й політичними проявами форми прав­ління.