Л.М. Бостан, С.К. Бостан

Історія держави і права зарубіжних країн

2-ге видання, перероблене та доповнене

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Видавництво «Центр учбової літератури» Київ - 2008

УДК 340.15 (1-87 (075.8)) ББК 67.3 (0)я73 Б 85

Гриф надано Міністерством освіти і науки України

(Лист № 14/18.2.-2041 від 01.12.2003 р.) Науковий редактор:

Тимченко С.М. - доктор історичних наук, професор кандидат юридичних наук. Рецензенти:

Лукашевич - доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України; кафедра історії і теорії держави і права Запорізького національного університету; Зайцев Л.О. - кандидат юридичних наук, доцент

Бостан Л. М., Бостан С. К.

Б 85 Історія держави і права зарубіжних країн. 2-е вид. перероб. й доп.: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008 — 730 с.

I8ВN 978-966-364-713-5

Пропонована книга є другим, переробленим і доповненим, виданням опубл­ікованого у 2004 р. навчального посібника, котрий призначався для забезпечення навчання з дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн» у вищих закладах юридичної освіти ІІІ—IV рівня акредитації. Зберігаючи основні змістові характеристики попереднього видання (висвітлювання загальної історії держави і права на основі порівняльного та проблемно-хронологічного методів з ураху­ванням зв'язків з іншими навчальними дисциплінами, насамперед із теорією держави і права; застосовування нових підходів до періодизації історичного про­цесу державо- і правотворення в зарубіжних країнах; детальнішого висвітлення історичних засад таких основних галузей права як конституційне, кримінальне, цивільне та суміжних з ним галузей права та ін.), автори водночас переробили й доповнили ту частину посібника, зміни котрої зумовлені дидактично-методич­ними потребами навчально-виховного процесу у зв'язку з приєднанням України до Болонської конвенції в галузі вищої освіти. Зокрема, змінена (укрупнена) колишня модульна побудова навчального матеріалу, доповнений джерельний (документальний) матеріал, додані тести для модульного контролю та перероб­лені деякі завдання для самостійної роботи. Новим у цьому виданні є наведений у додатках до нього комплекс навчально-методичних матеріалів, необхідних для організації навчального процесу за модульно-рейтинговою системою навчання.

Для викладачів, аспірантів і студентів (курсантів, слухачів) вищих юридич­них навчальних закладів та факультетів.

978-966-364-713-5 © Бостан Л. М., Бостан С. К. 2008.

© Центр учбової літератури, 2008.

Сину Даніїлу присвячується

Починаючи знайомство з навчальними дисциплінами, котрі необхідно опанувати для отримання вищої юридичної освіти, Ви, шановні першокурсники, напевно, зверне­те увагу на те, що серед них «забагато історій». На першому курсі це, зазвичай, «Історія України», «Історія держави і права України» та «Історія держави і права зарубіжних країн», на старших курсах — «Історія вчень про державу і право». Наш педагогічний досвід показує, що концентрація стількох таких історичних дисциплін на першому році навчання (зазвичай це перші три навчальні дисципліни) нерідко наводить тих, хто на­вчається, на думку: а чи дійсно зазначений заклад готує саме майбутніх юристів? По­квапимося Вас заспокоїти.

По-перше, Вам як майбутнім юристам потрібно усвідомити, що Ваш професійний рівень залежить від багатьох чинників. Одним із них є розуміння того, що поза істори­чним контекстом неможливо пізнати сучасні державно-правові явища, оскільки в сус­пільстві завжди зберігаються залишки минулого, є основи сучасного й зачатки майбут­нього . Історичні дисципліни відіграють провідну роль в ознайомленні з вітчизняною та світовою політичною й правовою культурою, знання якої дає можливість не повторю­вати помилок, глибше зрозуміти сучасні державо- і правотворчі процеси, прогнозувати основні тенденції їх розвитку.

По-друге, «Історія держави і права України», «Історія держави і права зарубіжних країн» та «Історія вчень про державу і право» — за змістом та фаховим спрямуванням визначені вітчизняними освітянськими стандартами як юридичні дисципліни, котрі ра­зом із «Теорією держави і права» формують підвалини (фундамент) вивчення сучасних держави і права, що зумовлює їх місце в системі юридичної освіти як фундаментальних дисциплін. Цим і визначається потреба пошуку різноманітних форм їх вивчення, підго­товки відповідного навчально-методичного забезпечення.

Стосовно «Історії держави і права зарубіжних країн» слід відзначити, що за роки не­залежності в Україні було видано декілька україномовних підручників і навчальних по­сібників , але вважати достатнім забезпечення навчального процесу з цієї фундамента­льної дисципліни, на нашу думку, ще не можна. Завдання, що стоять перед сучасною вітчизняною юридичною освітою, вимагають оновлення змісту навчального курсу че­рез переосмислення усталених положень та оцінок історичного процесу державо- і пра-вотворення в зарубіжних країнах, нових підходів та форм організації самого навчально­го процесу з посиленням елементу самостійної роботи студентів (курсантів). Прагнення врахувати зазначене зумовило появу певних змістових та структурних особливостей пропонованого навчального посібника.

¹ Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблеми философии права) / 2-е изд. — М.: Аванта+, 2001. — С. 110.

² Дивись бібліографічний список літератури наприкінці книги.

По-перше, єдиний за своїм змістом, він складається з двох частин (модулів). В осно­ву такого поділу покладено насамперед деякі концептуальні підходи до періодизації іс­торії держави і права зарубіжних країн. Зокрема автори здійснили спробу розглянути державу і право зарубіжних країн не як надбудовний елемент соціально-економічної формації, а як «продукт» людського суспільства відповідної епохи³. Цих епох дві: епо­ха кастово-станового суспільства та епоха громадянського суспільства. Оскільки кож­ному з них відповідає певний історичний тип держави і права, який визначається соціа­льною сутністю держави і права тієї чи іншої епохи, то в історії держави і права зарубіжних країн доцільно було б виділити два великих історичних періоди: 1) держава і право країн епохи кастово-станового суспільства; 2) держава і право країн епохи гро­мадянського суспільства .

По-друге, стосовно історії держави і права епохи громадянського суспільства про­понується відмовитися від традиційного поділу історії держави і права зарубіжних країн західної цивілізації на новий і новітній періоди, який сьогодні ґрунтується не на сутнісних, а на формальних підходах. Відомо, що відправним пунктом новітнього часу вважалася Жовтнева революція 1917 р. в Росії та поява соціалістичної держави і права, котра, згідно з марксистською теорією, мала прийти на зміну буржуазній. Поява такої нової держави справді могла б послужити початком якісно нового періоду в історії держави і права, однак події кінця ХХ століття показали, що новий тип держави вияви­вся нежиттєздатним і, відповідно, нетривалим. За незначним винятком, колишні соціа­лістичні країни повернулися до державно-правових орієнтирів, закладених першими західноєвропейськими буржуазними революціями. Подальші революційні потрясіння, дві світові війни, інші масштабні події певним чином змогли вплинути тільки на форми держави (після Першої світової війни, наприклад, розпалися чотири великі імперії — Російська, Австро-Угорська, Германська та Османська), а не на їх сутність. Тому виді­лення чотирьох періодів в історії держави і права, на нашу думку, є доцільним для «внутрішньої» періодизації таких країн, як СРСР та деяких інших, що пройшли через етап існування соціалістичного типу держави. Поширювати цей підхід на всі інші краї­ни і — особливо— на розвинуті західні, котрі визначили основні світові тенденції роз­витку держави і права, немає достатніх підстав. Історичний досвід показує, що держав­но-правовий розвиток західних країн у подальшому відбувався еволюційно, і його слід розглядати як єдиний і в той же час нерівномірний процес.

По-третє, ця нерівномірність була зумовлена специфікою розвитку країн певних ре­гіонів світу й рівнем їх зрілості для переходу до якісно нового етапу суспільних відно­син. Першими на цей шлях стали західні країни, з певним відставанням від них — схід­ні (у Японії, наприклад, «революційна» епоха Мейдзі наступила на більш як 200 років пізніше, ніж в Англії). Хоча в нову епоху східний світ зазнав сильного впливу Захо­ду — «вестернізацію», він узагалі, а держава, і особливо право, зберегли традиційні ри­си свого розвитку. Тобто поряд із формаційним у посібнику використовується цивіліза-ційний підхід до явищ, котрий дозволяє розглядати державно-правові явища з урахуванням специфіки їх розвитку в країнах, що належать до двох макроцивілізацій — західної та східної.

По-четверте, оскільки запропонований навчальний посібник певною мірою є допов­ненням до наявного сьогодні в Україні поки ще єдиного підручника з «Історії держави і права зарубіжних країн» , у якому здійснена спроба охопити державно-правову історію максимальної кількості країн світу, то він спрямований на більш широке висвітлення історії держави і права лише тих країн, котрі зробили суттєвий внесок у світову скарб­ницю правової культури.

³ Див.: Лейст О. 3. Общество, право и государство // Проблеми теории государства и права: Учебное пособие. — М.: ПРОСПЕКТ, 1999. — С. 36—62.

⁴ У сучасній історико-правовій літературі все ще домінує періодизація історії держави і права, в основу котрої покладено формаційний критерій. Згідно з цією періодизацією, виділяються чотири періоди: 1) давній; 2) середньовічний; 3) новий; 4) новітній.

⁵ Див.: Страхов М. М. Історія держави і права зарубіжних країн: Підруч. для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого; Академія правових наук України. — 2-е вид., перероб. та доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003.

З огляду на це, особливу увагу приділено таким країнам західної цивілізації, як Ан­глія, Франція, США та Німеччина — країнам, котрі, поклавши початок двом найбіль­шим і найвпливовішим правовим сім'ям світу — англо-американській та романо-германській, визначили основні тенденції державно-правового розвитку в епоху стано­влення громадянського суспільства. Інтерес до окремих держав східної цивілізації зу­мовлений дещо іншими причинами. Країни далекосхідної локальної цивілізації' або ієро­гліфічної культури (насамперед Японія і Китай) є яскравим прикладом гармонійного поєднання традиційного та західного елементів у державно-правовому будівництві, а досвід соціалістичного Китаю, котрий останнім часом розвивається досить динамічно, є повчальним для постсоціалістичних країн, у тому числі й України. Не менш корисним є державно-правовий досвід і деяких країн близькосхідної локальної цивілізації або му­сульманської культури, зокрема, нашого сусіда — Туреччини, під певним упливом якої традиційно перебуває мусульманське населення півдня України, батьківщини ісламу (Саудівської Аравії), деяких країн Перської затоки (Бахрейн, Іран, Ірак, Кувейт), що за­цікавили нас своєрідним поєднанням монархічних (теократично-абсолютистських) державних форм і високим рівнем «соціальності», специфічним змістом встановлених там республіканських форм правління й політичних режимів.

Окрім змістових, пропонований посібник має і деякі дидактично-методичні особли­вості. Зокрема він спрямований на впровадження у навчальний процес сучасних техно­логій навчання, нестандартних, творчих підходів засвоєння та подачі навчального ма­теріалу. Це передусім модульна система навчання та рейтингове оцінювання знань, які у світлі вимог Болонської конвенції набувають особливого значення для сучасного роз­витку вітчизняної освіти. Модуль — змістовий блок навчального матеріалу, що розгля­дає одне фундаментальне поняття або групу споріднених питань, котрі логічно й функ­ціонально між собою пов' язані, є основною дидактичною одиницею навчального посібника. Він структурно складається з двох модулів та п'ятьох підмодулів (змістових модулів)⁶, котрі у свою чергу об' єднують у своїх межах певну кількість тем курсу.

Матеріал кожної з тем містить у собі «навчальну» та «методичну» частини. Основу «навчальної» частини складає підготовлений авторами курс лекцій, спрямований здебіль­шого на формування певної системи знань. «Методична» частина містить завдання, спрямовані на формування у тих, хто навчається, навичок та вмінь володіння поняття­ми, категоріями й термінами, які увійшли до арсеналу загальнолюдської політичної і правової культури (складання словника термінів та понять); використання принципу іс­торизму під час розгляду різних подій та державно-правових явищ (складання хроноло­гічних таблиць); уміння працювати з правовими джерелами (витяги з них поміщені на­прикінці кожної теми), аналізувати їх. Крім того, пропонуються різні форми завдань для закріплення та перевірки знань, одержаних під час лекцій та самостійного вивчення матеріалу: а) продовжити думку; б) відповісти на контрольні питання; в) виконати тес­тові завдання; г) скласти юридичні казуси; д) підготувати реферат з пропонованих тем; є) готуватися до вивчення матеріалу наступної теми тощо. Під час виконання самостій­них завдань є можливість використовувати деякі джерела (документи), витяги з яких поміщені після кожної теми, а також додаткову літературу. Новацією слід вважати й систему поточного та підсумкового контролю знань, вмінь та навичок студентів, успі­шність котрих має бути оцінена за рейтинговою (багатобальною) шкалою.

⁶ Докладніше про це дивись у «Вступі» (§2. Історія держави і права зарубіжних країн як навчальна дис­ципліна») та Додатку А «Навчальна програма дисципліни «Історія держави і права зарубіжних країн».

При підготовці цього посібника використано матеріал підручників та навчальних посібників з «Історії держави і права зарубіжних країн», монографій і статей, перелік яких наведений у бібліографічному списку. Певний внесок у підготовку окремих фраг­ментів посібника зробили члени студентської наукової проблемної групи «Держава і право зарубіжних країн: історія і сучасність» — Даніїл Бостан (підбір термінів та по­нять, завдання для самостійної роботи під рубрикою продовжте думку), Олексій Гур-жій та Вікторія Харченко (матеріали з історії китайської держави), Ілля Муляр та Віра Смірна (матеріали з історії поліції, джерел кримінального права Японії), Наталля Сте-паненко (матеріали з історії конституційного права зарубіжних країн).

Автори вдячні рецензентам: першому проректорові Запорізького Гуманітарного університету «ЗІДМУ» (м. Запоріжжя), докторові юридичних наук, професорові В. Г. Лукашевичу; начальникові кафедри теорії і історії держави та права Національно­го університету внутрішніх справ (м. Харків), кандидатові юридичних наук, доцентові Л. О. Зайцеву; кафедрі історії та теорії держави і права Запорізького національного уні­верситету за висловлені поради під час роботи над рукописом посібника. Слова вдяч­ності за прихильне ставлення до здійсненої нами роботи над першим виданням цього посібника та висловлені побажання щодо його вдосконалення адресуємо також докто­рові юридичних наук, професорові Б. И. Тищику (Львівський національний універси­тет); докторові юридичних наук, професорові М. В. Никифораку (Чернівецький націо­нальний університет); кандидатові юридичних наук Н. М. Пархоменко та кандидатові юридичних наук О. В. Кресіну (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України); кандидатові історичних наук, доцентові В. М. Пальченкової (Гуманітарний університет «ЗІДМУ»). Ми готові й надалі прийняти до уваги пропозиції щодо подаль­шого покращення структури та змісту навчального посібника, співпрацювати з усіма, хто побажає залучитися до підготовки нових навчальних видань з історії держави і пра­ва зарубіжних країн.

Естера

Використовуючи дотепер словосполучення «Історія держави і права зарубіжних країн», ми насамперед вели мову про навчальну дисципліну, котра посідає особливе мі­сце в системі юридичної освіти. Але ж будь-яка навчальна дисципліна неодмінно має під собою фундамент у вигляді однойменної науки. Тобто «Історія держава і права за­рубіжних країн», з одного боку — юридична наука, а з іншого — навчальна дисципліна (навчальний курс, предмет). На питання, що ж між ними спільне та особливе, спробує­мо відповісти нижче.