Тема 3. Фінансові посередники

3.1. Методичні поради до вивчення теми

Взаємодію між інвесторами і позичальниками , у результаті якої одні суб’єкти (інвестори) розміщують на фінансовому ринку тимчасово вільні фінансові ресурси, сприяючи тим самим задоволенню тимчасових потреб у фінансовому капіталі інших суб’єктів (позичальників), забезпечують фінансові посередники.

У вітчизняній практиці на офіційному рівні термін "фінансовий посередник" уперше було узагальнено вжито в Постанові Кабінета Міністрів України "Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання" . З набранням чинності Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" [11] законодавче встановлюються загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, а також пріоритети в здійсненні регулятивних та наглядових функцій з боку держави за діяльністю фінансових посередників.

Сучасні фінансові посередники розглядаються як сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо) та юридичних осіб чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.

Українське законодавство поділяє фінансових посередників на два типи: банківські установи та небанківські фінансові установи. Їх узагальнена класифікація представлена на рис.3.1.

Основними функціями фінансових посередників є:

• акумуляція збережень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти;

• забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси;

• зниження ризику втрати капіталу позичальника через можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал (наприклад, у вигляді банківського відсотка, процентів по облігаціях) та більш широкого доступу спеціалізованих фінансових посередників до інформації, що є вихідною при прийнятті рішення про розміщення капіталу;

• забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління активами;

• зниження сумарних витрат позичальника за рахунок зменшення моральних і фізичних зусиль та витрат часу на залучення капіталу;

• зниження ризику втрати капіталу інвестора шляхом диверсифікації активів, тобто, за рахунок його розподілу по різних напрямках капіталовкладень з різним рівнем ризику;

• зменшення витрат на здійснення фінансових операцій за рахунок уніфікації та спеціалізації, які дають можливість краще вивчити ринок, фінансовий стан потенційних клієнтів.

Фінансові посередники

Банки

Небанківські фінансові установи

Кредитні спілки

Універсальні

Ломбарди

Кредитні

Страхові компанії

Інвестиційні

Фінансові компанії

Ощадні (депозитні)

Інститути спільного інвестування

Іпотечні

Недержавні пенсійні фонди

Розрахункові (клірингові)

Факторингові компанії

Лізингові компанії

Торговці цінними паперами

Рис.3.1. Класифікація фінансових посередників

Найактивнішими суб’єктами сучасного фінансового ринку України є банки. Виконуючи свої функції та здійснюючи операції, банк забезпечує функціонування таких сегментів фінансового ринку як: грошовий; валютний ринок; ринок позикового капіталу; ринок цінних паперів.

Діяльність банків регламентується Законом України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121-III, зі змінами і доповненнями. Відповідно до Закону банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.

Універсальні банки можуть виконувати усі види банківських операцій: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; операції з валютними цінностями; емісію власних цінних паперів; організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг; послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій; довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Критерієм визнання банку як спеціалізованого є наявність у його портфелі більше 50 відсотків активів одного типу.

Відслідковуючи основні етапи становлення банківської системи в Україні, яка виникла й розвивалася як складова частина російської, варто зазначити, що перші банки були засновані в 1754 році саме для кредитування дворянства в Москві та Санкт-Петербурзі (в той період Україна перебувала у складі Російській імперії).

Сьогодні кредитування суб’єктів господарювання залишається однією з основних функцій банків, як спеціалізованих кредитних установ.

Інвестиційні банки не є банками у класичному розумінні цього поняття, оскільки вони не виконують цілого ряду банківських операцій, притаманних класичному комерційному банку. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам через випуск та розміщення облігацій або інших боргових зобов"язань. Виступає організаційним посередником та гарантом між позичальниками та інвесторами

Ощадні банки залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів та надають позики під заставу нерухомості. Статус ощадного комерційний банк набуває у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Провідні позиції в сфері ощадної справи належать сьогодні Державному ощадному банку України, який є єдиним серед українських банків, що має закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

 Іпотечний банк - банк, що спеціалізується на іпотечних операціях: видає довготермінові позики під заставу нерухомості; акумулює ресурси за рахунок емісії та розміщення іпотечних облігацій; виконує операції, пов’язані з пакетуванням іпотечних позик.

З метою активізації розвитку ринку іпотечного кредитування та будівництва, а також забезпечення реалізації державних програм щодо забезпечення житлом громадян України Кабінетом міністрів України у 2004 році була створена Державна іпотечна установа.  Основною метою діяльності Установи є рефінансування іпотечних кредиторів (банків і небанківських фінансових установ, які провадять діяльність з надання забезпечених іпотекою кредитів) за рахунок коштів, що надійшли від розміщення цінних паперів. Станом на середину 2009 року партнерами Державної іпотечної установи є більше 80 банків.

Розрахунковий (кліринговий) банк на підставі положення, що затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України надає послуги депозитарію для здійснення грошових розрахунків за операціями щодо цінних паперів.

Активний розвиток фінансового ринку у країнах з розвинутою ринковою економікою, зростання доходів населення сприяли посиленню ролі небанківських фінансових установ (рис ). Розглянемо особливості їх діяльності на фінансовому ринку детальніше.

Кредитні спілки, як форма самоорганізації населення, виникли як реакція на потреби у наданні швидких, недорогих і, разом з тим, конкурентоспроможних фінансових послуг. На українських землях ще на початку XX століття існувало понад 3 тис. кредитних та ощадно-позичкових товариств, які об’єднували майже 3 млн. громадян. У незалежній Україні перші кредитні спілки з’явились у 1992 році, а нова хвиля динамічного їх поширення у сільській місцевості датується 2000–2001 pp.

Діяльність кредитних спілок в Україні регламентується Законом України „Про кредитні спілки” від 20.12.2001 року. Відповідно до Закону кредитна спілка є неприбутковою організацією, заснованою фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднання грошових внесків членів кредитної спілки.

Специфічними особливостями створення кредитної спілки є: засновники (члени) кредитної спілки мають бути об'єднані хоча б за однією з таких ознак: спільне місце роботи чи навчання або належать до однієї професійної спілки, об'єднання професійних спілок, іншої громадської чи релігійної організації або проживають одному селі, селищі, місті, районі, області; чисельність засновників (членів) не може бути менше ніж 50 осіб.

Як фінансовий посередник кредитна спілка провадить на фінансовому ринку кредитні, депозитні та гарантійні операції.

Ломбарди – фінансові установи, виключним видом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів під заставу майна на визначений термін та під відсоток.

З огляду на специфіку діяльності ломбардів в його установчих документах можуть бути додатково визначені такі супутні послуги як: оцінка заставленого майна; надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави; реалізація заставленого майна.

Одним із найкрупніших системних ломбардів в Україні сьогодні є Залоговий Банк „Ломбард-Україна”, представництва якого функціонують у 24 містах України. Компанія надає фінансові кредити під заставу ювелірних виробів з золота, виробів з дорогоцінним камінням, столового срібла, нерухомості, а також предметів офісної та побутової техніки, одягу та домашнього вжитку - як нових, так і таких, що вже були у вжитку.

Інститути спільного інвестування (ІСІ) - це інвестиційні фонди, в яких акумулюються кошти інвесторів для подальшого отримання прибутку через вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість. В Україні класичні з точки зору їхньої природи та функцій, інвестиційні фонди почали створюватись після прийняття Закону України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15.03. 2001 року, №2299-III. Класифікаційна характеристика ІСІ представлена у табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Класифікаційна характеристика ІСІ

Ознака	Види ІСІ
1. Залежно від форми організації	корпоративний інвестиційний фонд - це ІСІ, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить виключно діяльність із спільного інвестування; пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності.
2. Залежно від порядку здійснення діяльності	відкриті — якщо фонд або його компанія з управління активами (КУА) беруть на себе зобов'язання у будь-який час здійснювати викуп на вимогу інвестора цінних паперів, емітованих цим фондом (або його компанією з управління активами); інтервальні — якщо фонд або його КУА беруть на себе зобов'язання здійснювати викуп на вимогу інвестора цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або його компанією з управління активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік; закриті — якщо фонд або його КУА не беруть на себе зобов'язання щодо викупу цінних паперів, емітованих цим ІСІ (або його компанією з управління активами) до моменту припинення цього фонду.
3. За періодом діяльності	строковий ІСІ — створюється на певний термін, зазначений у проспекті емісії цінних паперів цього ІСІ, після закінчення якого зазначений ІСІ припиняє свою діяльність; безстроковий ІСІ — створюється на невизначений час.
4. Залежно від структури активів	диверсифіковані ІСІ — інвестиційні фонди, структура активів яких відповідає спеціальним вимогам законодавства, що направлені на зменшення ризику вкладників, зокрема, не більше 5 % активів в цінні папери одного емітента; недиверсифіковані ІСІ — інвестиційні фонди, структура активів яких не відповідає спеціальним вимогам. Відсутність обмежень, встановлених вимогами, дає можливість здійснювати більш гнучке управління активами.

Недержавний пенсійний фонд (НПФ) - є юридичною особою, основною метою якої не є одержання прибутку, що функціонує й здійснює діяльність із метою нагромадження пенсійних внесків з подальшим керуванням пенсійними активами й здійсненням пенсійних виплат.

За видами недержавні пенсійні фонди можуть утворюватися як:

• відкритий пенсійний фонд - організаторами такого фонду можуть бути будь-які юридичні особи, а учасниками будь-які фізичні особи. При цьому, діяльність юридичної особи - засновника не повинна фінансуватися з державного бюджету України;

• корпоративний пенсійний фонд - організаторами такого фонду можуть бути юридичні особи - роботодавці, з якими можуть співробітничати роботодавці-платники, а учасниками - тільки фізичні особи які співробітничають із роботодавцями-засновниками й роботодавцями-платниками;

• професійний пенсійний фонд - організаторами такого фонду можуть бути об'єднання юридичних осіб- роботодавців або фізичних осіб, включаючи профспілки або фізичних осіб, які займаються одною професійною діяльністю.

З метою мінімізації ризику втрати вкладених активів держава регулює діяльність НПФ на фінансовому ринку шляхом встановлення кількісних обмежень на активи при формуванні його інвестиційного портфеля.

Лізинговими називають компанії, що надають у виняткове користування на визначений термін майно, що є власністю лізингодавця, або перебуває у його власності за дорученням , за умови сплати періодичних лізингових платежів. Предметом лізингу, відповідно до законодавства України, може бути майно, яке віднесене до основних фондів.

За характером своєї діяльності вони поділяються на вузькоспеціалізовані й універсальні. Вузькоспеціалізовані компанії, як правило, мають справу з одним видом товару (легкові, вантажні автомобілі) чи з товарами однієї групи (будівельне об­ладнання, обладнання для харчової промисловості). Універсальні лізингові компанії надають в оренду різно­манітні види майна, як рухомого, так і нерухомого.

Розрізняють два види лізингу: фінансовий і оперативний. Головна відмінність цих форм лізингу полягає у тому, що після закінчення оперативного лізингу предмет повертається лізингодавцю, а по закінченні строку фінансового лізингу право власності на предмет лізингу придбаває лізингоодержувач (орендар). Істотно відрізняються і правила оподаткування операцій оперативного і фінансового лізингу.

Останнім часом банківські і фінансові групи активно відкривають в Україні власні лізингові компанії. Лізинг хоча і вважається самостійною фінансовою послугою, проте у багатьох випадках може замінити придбання товару у кредит. Крім того, якщо нещодавно лізинг розглядався як фінансовий інструмент доступний переважно підприємцям, то сьогодні він все частіше використовується фізичними особами при купівлі, наприклад, автомобілів.

Факторингова компанія – це фінансова установа, яка здійснює в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, операції з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

До фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) [11]:

1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення;

3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

4) операції фінансових установ з придбання іпотечних активів та/або набуття права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитів (позик).

Отже, фінансові посередники є неодмінними суб’єктами фінансового ринку, від ефективності діяльності яких значною мірою залежить стан та перспективи розвитку фінансової системи країни.