13.Соціально-психологічні методи менеджменту.

- це способи та прийоми впливу на процес формування й розвитку колективу, f також на соціальні процеси, що в ньому відбуваються. С.П.М. реалізуються через різні психологічні форми впливу(переконання, особистий приклад керівників, регулювання міжособистісних та групових стосунків, гуманізація праці(колір, музика)). До методів соціального управління належать: 1. Соціальне нормування полягає у наявності таких соціальних норм, які встановлюють порядок поведінки окремих осіб і їхніх груп у колективі. Під нормою розуміють певний, визначений обов’язковим, порядок, правило. Відповідно до цього соціальні норми регулюють різні сторони господарського і соціального життя колективу і підпорядковують їх єдиним цілям та завданням, які визначені характером відносин та призначенням системи. 2.Соціальне регулювання - це заходи щодо підтримання соціальної справедливості у колективі та удосконалення соціальних відносин між працівниками. 3. Соціальне прогнозування використовується для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу у конкретному трудовому колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі показники: вікові та статеві зміни у колективі; зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників; зміни у матеріальному забезпеченні та побутових умовах працівників; динаміку співвідношення фізичної і розумової праці та інше. Соціальне регулювання спрямоване на стимулювання колективної, особистої ініціативи працівників та інтересу до їх праці. Велике значення надається стимулюванню особистої ініціативи за допомогою матеріальних стимулів. При високій якості індивідуальної праці такими стимулами є підвищення ролі відповідальності,зміцнення авторитету працівника, що відзначився, публічною похвалою, високою оцінкою результатів його праці у присутності інших співробітників, зарахування до резерву на заміщення керівної посади, показ особистої перспективи (просування по службі), розкриття перед працівником перспектив розвитку підприємства, організації і у зв’язку з цим, прогноз службового зростання працівника. При низькій якості праці моральними стимулами є: особиста бесіда з підлеглими, аналіз показників праці, причин невиконання завдань, наказів, розпоряджень керівників підприємства; публічна форма аналізу роботи в присутності інших працівників. До С.П. методів впливу на організації відноситься також соціальне планування – реалізується складанням плану соц. розвитку організації.

14. Сутність планування. Принципи планування.

Планування – це вид управлінської діяльності, який визначає цілі і шляхи їх досягнення. Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку сієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів а послідовності реалізації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які необхідні для вирішення поставлених завдань. Таким чином, призначення планування як функції управління полягає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з урахуванням можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всією фірмою. Тому планування повинно забезпечити взаємозв´язку між окремими структурними підрозділами фірми, які включають усю технологічну ланку: наукові дослідження і розробки, виробництво та збут. Ця діяльність опирається на виявлення та прогнозування споживчого попиту, аналіз й оцінку наявних ресурсів та перспектив розвитку господарської кон´юнктури. Звідси випливає необхідність зв´язку планування з маркетингом і контролем з метою постійного коригування показників виробництва і збут слідом за змінами попиту на ринку. А. Файоль визначив чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними рисами ефективної програми дій. Це — єдність, безперервність, гнучкість і точність Значно пізніше Р. Акофф обґрунтував ще один ключовий принцип планування — принцип участі. Принцип єдності (системності) передбачає, що планування в економічній організації повинно мати системний характер. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів, взаємо­зв’язку між ними, наявності єдиного напряму розвитку елементів системи, поведінки, що зорієнтовані на загальні цілі. Реалізація цього принципу здійснюється на основі: координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничий відділ, фінансовий, відділ маркетингу і т. д.); інтеграції планової діяльності в межах вертикальної єдності підрозділів (підприємство в цілому — цех — бригада). Принцип безперервності. Цей принцип означає підтримування безперебійності планової перспективи, взаємоузгодження довго-, середньо- та короткострокових планів, тобто процес планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу; розроблені плани мають постійно змінювати один одного.Принцип гнучкості. Принцип взаємозв’язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрям у зв’язку з виникненням непередбачених обставин.Принцип точності. Принцип означає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємства. Тобто плани мають бути конкретизовані й деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства. Принцип участі. Принцип реалізує одну з головних аксіом планування: «План має складати той, хто його виконуватиме». Принцип участі означає, що кожен член економічної організації стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя.