53. Світове господарства та його сучасна структура

Сукупність різноманітних підприємств, що виробляють товари або надають послуги, утворює господарську систему.Світове господарство – система національних господарств, що пов’язані і взаємодіють за законами міжнародного поділу праці.Взаємодія національних господарств відбувається на основі різноманітних ви­робничих, економічних та політичних відносин, які реалізуються через зовнішню торгівлю, надання послуг, рух капіталу, обмін інформацією з наукових знань, обмін здобутками культури і через міграцію робочої сили.

Структура світового господарства

Світове господарство – система, що має багато складних структур. Структура – внутрішня будова системи та сукупність стійких зв’язків у ній, що забезпечують її цілісність.З-поміж численних структур світового господарства найважливішими є соціаль­но-економічна, функціонально-господарська та територіальна. Під соціально-економічною структурою розуміють співвідно­шення економічних укладів і систем власності, характер взаємодії держави і приватного капіталу, розстановку політичних та економічних сил у державах та в світі в цілому.

Територіальна структура світового господарства – це географія соціально-економічної, функціонально-галузевої структур.Науково-технічна революція і основні риси НТР.

Основні риси НТР : 1) Всеосяжність (впливає на всі галузі виробництва, характер праці, побут, культуру, психологію людини тощо). 2) Докорінна зміна ролі людини у виробництві. 3) Зменшення часу між відкриттям і впровадженням його у виробництво. 4) Зв’язок з військовим комплексом.

Елементи НТР: 1) Наука 2) Техніка і технологія (мета — підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці). Є 2 шляхи (еволюційний і революційний) оновлення техніки і технологи. 3) Виробництво.

Напрямки удосконалення : а) електронізація (ЕОМ, потужні обчислювальні центри тощо), б) комплексна

автоматизація (роботи, процесорна техніка), в) нові види енергії (наприклад, термоядерна), г) створення нових матеріалів і удосконалення традиційних,д) впровадження біотехнологій. 4) Управління.

Сучасна структура світового господарства і його риси

- єдність економічної основи – це засади ринкової економіки - динамізм - цілісність - глобальність - рух до структурної однорідності 190-200 країн беруть участь у міжнародному поділі праці і входять в міжнародну економіну організацію або подають до неї відомості про стан економічного розвитку.  Принципи класифікації країн:  1. рівень економічного розвитку 2. рівень доходів на душу населення 3. групування країн за особливістю і спільністю їх економічних характеристик.

54.Міжнародна торгівля та її економічні основи

Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із ввозу (імпорту) товарів і послуг та їх вивозу (експорту). В її основі лежить міжнародний поділ праці. Міжнародна торгівля виникла ще в період рабовласницького ладу. З розпадом світу на дві системи в міжнародній торгівлі виділились відносно самостійні підсистеми: 1)торгівля між капіталісти чними країнами; 2) торгівля між розвинутими капіталістичними країнами і біль- шістю слаборозвинутих країн світу; 3)торгівля між соціалістичними країнами; 4)торгівля між соціалістичними країнами та капіталістичними розвинутими країнами світу.

Економічні основи міжнародної торгівлі.

1.1 Міжнародна торгівля як реалізація порівняльних переваг . В основі заглибленого вивчення питання ”Чому країни торгують?” лежать дві обставини. По-перше, економічні ресурси — природні, людські, інвестиційні — розподіляються між країнами світу вкрай не рівномірно; країни істотно відрізняються по своїй забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різних товарів вимагає різних технологій чи комбінації ресурсів. Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Японія, наприклад, володіє великою і добре утвореною робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки мається в достатку. У зв’язку з цим Японія здатна ефективно робити (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі і відеомагнітофони — це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Навпаки, Австралія володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами та капіталом, і тому може дешево робити такі ”землемістські” товари, як пшениця, вовна, м'ясо. Бразилія має родючі ґрунти, тропічний клімат, там випадає велика кількість опадів, у достатку мається некваліфікована праця, тобто є все необхідне для виробництва дешевого кава. Промислово розвиті країни знаходяться в кращому стратегічному положенні в плані виробництва капіталомістких товарів, наприклад автомобілів, сільськогосподарського устаткування, машин та хімікатів.Важливо підкреслити, що економічна ефективність, з якою країни здатні робити різні товари, може змінюватися і дійсно змінюється згодом. Зрушення в розподілі ресурсів і технології можуть приводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товарів в різних країнах. В міру еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології. Можуть перетерпіти зміни навіть масштаби і якість земельних і природних ресурсів. У міру того як відбуваються ці зміни, відносна ефективність, з яким країни роблять різні товари, буде також змінюватися.

1.2 Платіжний баланс країни Усі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Крім економічних, існують політичні, військові, культурні й інші відносини між країнами, що породжують грошові платежі і надходження.Платіжний баланс (балансовий рахунок міжнародних операцій) — це вартісне вираження всього комплексу зовнішньоекономічних зв'язків країни у формі співвідношення надходжень і платежів.Відповідно до прийнятої практики платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунка: кожна угода записується одночасно на двох рахунках — дебетовому, що свідчить про надходження товару чи коштів на даний рахунок, і кредитовому, що характеризує надання товару чи виплату коштів. Традиційно в підготовлюваний баланс дебетові записи вносяться зі знаком ”—”, а його кредитові — зі знаком ”+”. Так, експорт товарів і послуг, дарунки, приплив капіталу — усе це фіксується на кредитовому рахунку платіжного балансу зі знаком ”+”. Імпорт же товару чи закордонні інвестиції, позики і кредити, що направляються за рубіж, дарунки і пенсії, передані іноземцями — усе це відбивається на дебетовому рахунки зі знаком ”—”.Принцип подвійного рахунка передбачає рівність чи нульове сальдо. Якщо держава витрачає більше, ніж заробляє, то надлишок споживаних коштів якимсь образом повинний бути врахований. Для цього або використовуються заощадження, або береться позика [1,85].